Думки
9 Квітня 2020
1 399

Далія Марін: Як COVID-19 змінює виробничі процеси

Керівниця кафедри міжнародної економіки Мюнхенського університету та наукова співробітниця Центру досліджень економічної політики — про виробничий ренесанс, тотальну роботизацію та новий економічний порядок

Через загострення пандемії COVID-19 розвинені економіки відчувають виробничий ренесанс. Це зменшує ризики для великих підприємств, але шкодить країнам, що розвиваються, оскільки останні втрачають виробничі потужності.

Змінюються ланцюги поставок. Замість того, щоб очікувати повернення до звичного темпу в країнах з дешевою і надлишковою робочою силою, глобальні компанії акцентують увагу на “найдешевших заробітчанах” — роботах.

Бізнес почав переміщувати виробництво в країни з дешевою робочою силою на початку 1990-х. Передумовами були різні причини: знищення “залізної завіси”, глобальна інтеграція Китаю, потенційне приєднання до Всесвітньої організації торгівлі, зростання тарифів тощо.

Період між 1990 роками та глобальною фінансовою кризою 2008 року називають епохою гіперглобалізації, де масштабні виробничо-збутові ланцюги становили близько 60% світової торгівлі.

Криза 2008-го поклала початок кінця епохи гіперглобалізації. У 2011 році глобальні виробничо-збутові ланцюги перестали розширюватися. І з того часу не зросли.

Така зупинка була зумовлена невизначеністю. З 2008 по 2011 рік Світовий індекс невизначеності (СІН) — сформований Hites Ahir, Nicholas Bloom та Davide Furceri — зріс на 200%. Для порівняння, під час спалаху гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ) у 2002-2003 роках СІН зріс на 70%. Коли Велика Британія у 2016 році проголосувала за вихід з Євросоюзу, СІН зріс на 250%.

Якщо невизначеність зростає, страждають глобальні виробничо-збутові ланцюги. Враховуючи попередні дані, можна передбачити, що збільшення невизначеності на 300% (до цього може призвести пандемія COVID-19) зменшить активність глобальної системи поставок на 35,4%. Підприємства більше не вважають економію коштів на аутсорсинг вартістю ризику.

Сьогодні впровадження роботів коштує дешевше, ніж будь-коли, тому стимул до відновлення виробництва зростає. Арифметика проста. Компанія в США, скажімо, повинна заплатити американському працівникові набагато більше, ніж, в’єтнамському чи бангладеському. Але американський робот взагалі не потребує заробітної плати, не кажучи вже про такі вигоди, як медичне страхування або лікарняний.

Інвестиції в роботів — не новина. Американські компанії розвивають ці напрямки ще з середини 1990-х років: лідирує в “роботонапрямку” автопромисловість, яка концентрує 50-60% усіх роботів країни. У Німеччині, світовому лідері впровадження роботів, у 2017 році у виробничому секторі на 10 тис. працівників припадало 322 роботи. Лише Південна Корея (710 роботів на 10 тис.) та Сінгапур (658 на 10 тис.) мають вищі показники. У США — 200 роботів на 10 тис. працівників.

В період кризи 2008 року такі країни як Німеччина вже мали достатньо роботів, щоб мінімізувати витрати на оплату праці. Інші країни після тієї кризи почали впроваджувати роботизацію виробництва.

Чекаємо на повтор ситуації й сьогодні. Минулі дані вказують, що це може привести до 75,7% швидшого впровадження роботів. Тенденція буде зосереджена у галузях, що входять до світових виробничо-збутових ланцюгів. У Німеччині це автомобілі й транспортне обладнання, електроніка та текстиль — галузі, що імпортують близько 12% своєї продукції з країн, де заробітна плата є низькою. Загалом німецька економіка імпортує 6,5% вкладених ними ресурсів. У світовому масштабі це хімічна продукція, метал, електротехніка та електроніка.

Ця тенденція становить велику загрозу для моделей зростання багатьох країн, що розвиваються, які залежать від дешевого виробництва та експорту проміжних ресурсів. У Центральній та Східній Європі деякі країни відповіли на цей виклик, самостійно інвестуючи у роботів. У Чехії, Словаччині та Словенії (які мають великі іноземні автосектори) зараз більше роботів на 10 тис. робітників, ніж у США чи Франції. І стратегія, здається, працює: вони залишаються привабливим офшорним місцем для багатих країн.

Виробничі центри з низькими витратами в Азії можуть переживати складні часи, особливо внаслідок пандемії. Китай, який забезпечив свій економічний підйом, опинившись у центрі багатьох світових виробничо-збутових ланцюгів, зіткнеться з особливо серйозними проблемами, всупереч планам збільшити діяльність з вищою доданою вартістю і стимулювати внутрішнє споживання.

Між зростанням протекціонізму (особливо в США за президента Дональда Трампа) та пандемії COVID-19, розвинені економіки відчувають виробничий ренесанс. Це зменшує ризики для великих підприємств, але шкодить країнам, що розвиваються, оскільки останні втрачають виробничі потужності. Урядам вже сьогодні потрібно впроваджувати політику, яка відповідає новому економічному порядку.

Джерело: Project Syndicate

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram