Ікона колекції Blancpain Fifty Fathoms з’явиться в новій титановій версії
За кожною моделлю Blancpain стоять майже три століття традицій швейцарської годинникової справи – свою майстерню в містечку Ле Брассю, в самому серці швейцарського гірського масиву Юра біля озера Жу, Жан-Жак Бланпен відкрив 1735 року. Однак історія Fifty Fathoms унікальна. Це – “еволюція дайвера”: від військових розробок до неповторного витвору військово-прикладного мистецтва на зап’ястку. “Еволюція”, яка починалася як довгий шлях технічного пізнання Жана-Жака Фіхтера та Жака-Іва Кусто, згодом дозволила Fifty Fathoms стати єдиним хронографом, увічненим “Оскаром” і “Золотою пальмовою гілкою” Каннського кінофестивалю.
Після появи у 1953 році годинник отримав назву Fifty Fathoms. П’ятдесят сажнів (91 м) у ті роки вважалися максимально можливої глибиною, на яку міг зануритися дайвер. Тому годинник одразу ж привернув увагу професійних дайверів, а незабаром й їхніх цивільних колег. Відтоді вони стали архетипом у цьому жанрі. Будучи такими ж актуальними, як і шість десятків років потому, їхні основні технічні й естетичні характеристики, переглянуті та доповнені у 2000-х роках, тепер об’єднані в титановому корпусі.
Перші Fifty Fathoms виділялися завдяки практичним функціям, розробленим саме для професійного дайвінгу: широкі люмінесцентні годинні мітки та стрілки, що контрастують з чорним циферблатом й однонаправленим обертовим безелем, а також сталевий корпус з м’яким металевим внутрішнім корпусом, призначеним для захисту ходу годинника від магнітних полів. Ця легенда годинникової справи була оновлена 2007 року. До функціонального арсеналу Fifty Fathoms було додано покажчик дати, що розмістився в положенні між 4-ю та 5-ю годинами, при цьому впізнаваність вигляду годинника анітрохи не постраждала.
Цього року модель Fifty Fathoms Automatique отримала корпус з сатинованого титану, відомого не лише своєю міцністю, стійкістю до зносу й корозії, а й низькою щільністю, що забезпечує матеріалу виняткову легкість. Перевага перед сталлю по вазі дозволила майстрам Blancpain створити годинник великого діаметру, що зберіг усі технічні особливості інструмента, корисного при зануренні на велику глибину (в даному випадку – до 300 м), і практично не відчутний на зап’ясті. Діаметр корпусу – 45 мм. Однонаправлений безель із зубчастим краєм оснащений стійкою до подряпин чорною вставкою з сапфірового скла. Задля забезпечення відмінного читання за будь-яких умов стрілки й усі мітки на циферблаті покриті Super-LumiNova. З тильного боку на годиннику встановлено прозору кришку з сапфірового скла, під якою проглядається калібр Blancpain 1315. Механізм оснащений оптимальним запасом ходу в 5 днів, який годиннику забезпечують 3 послідовно з’єднаних заводних барабани. Кремнієва спіраль балансу захищає механізм від намагнічування без необхідності ізолювати його для цього в додатковому корпусі. Годинники пропонується носити на чорному ремінці в стилі НАТО або на чорному парусиновому ремінці з пряжкою.
Але як дайверська легенда опинилась у швейцарській годинниковій долині Валле-де-Жу, в майстерні мануфактури Blancpain? Все почалося у Франції, коли після Другої світової війни ВМС почали створювати підрозділи бойових плавців. Перша дослідницька група GERS (Groupement des Etudes et Recherches Subaquatiques) розпочала роботу 1945 року в Тулоні. Її основним завданням було розроблення та випробування легководолазного спорядження для підводних диверсантів. У її складі налічувалося десять людей, у тому числі й Жак-Ів Кусто. Досягнення Кусто та його колег дозволили ВМС Франції 1952 року створити елітний підрозділ підводників – “Військові нирці” (Les Nageurs de Combat) в Тулонській бухті на острові Сен-Мандріє. Двоє французьких офіцерів, капітан Роберт “Боб” Малубьє та лейтенант Клод Ріфо з новоствореного підрозділу підводних плавців, були уповноважені знайти годинник для ведення підводних військових операцій.
Ці два офіцери розглядали годинник як один з найважливіших елементів спорядження водолаза – поряд з компасом і глибиноміром, тому разом вони розробили перелік необхідних технічних вимог до нього. Спочатку протестувавши ті годинники, що були на французькому ринку, вони були розчаровані: всі хронометри мали скромний розмір, їхні циферблати абсолютно не читались під водою та не мали водозахисту, що було дійсно неприпустимо. Тоді для виробництва дайверських годинників Роберт Малубьє і Клод Ріфо звернулися до французької компанії Lip, розташованої у Безансоні. На той час вона була державним монополістом у виробництві годинників. Однак у компанії відповіли відмовою, визнавши замовлення занадто складним і буквально заявивши, що “у таких годинників немає майбутнього”, і запропонували звернутися до Blancpain-Rayville. Керівник компанії Жан-Жак Фіхтер прийняв офіцерів з непідробним ентузіазмом, бо сам був пристрасним нирцем.
У компанії взялися за роботу. Головною особливістю дайверських годинників є водонепроникність, і Фіхтер придумав використовувати подвійне ущільнення на заводній головці. Вона на той час ще не загвинчувалася. Задум полягав у забезпеченні герметичності від проникнення води і на той випадок, якщо головку буде випадково витягнуто з корпусу під час перебування годинника під водою. Для цього й було призначене друге ущільнення. Цей винахід Жана-Жака Фіхтера було запатентовано. Друга його ідея стосувалася обертового безеля, який використовувався для вимірювання часу занурення. Перш ніж зануритися, дайвер мав провернути безель і встановити нульову позначку навпроти хвилинної стрілки, після чого за допомогою цієї стрілки і шкали на безелі можна було зчитувати час його перебування під водою. На перше місце було поставлено безпеку, адже варто випадково зрушити безель, життєво важливий показник зіб’ється. І тоді було вирішено зробити безель однонаправленим, що обертається лише в одну сторону проти годинникової стрілки. Тепер випадково збільшити час занурення було неможливо.
Також для дайверських годинників була важлива хороша читаність, особливо в каламутній воді й на глибині, де освітленість невелика. Тому Фіхтер вирішив збільшити розмір хронографа до 42 мм і використовувати контрастне поєднання міток на циферблаті – біле на чорному, а також люмінесцентне покриття на стрілках й індексах. Також було вирішено, що годинникові необхідний автоматичний підзавод, що дозволило б мінімізувати знос заводної головки та її прокладок, неминучий при ручному заводі. І, нарешті, Фіхтер визнав за необхідне оснастити свій годинник внутрішнім корпусом з м’якого металу, який захищав механізм від магнетизму.
Fifty Fathoms самого першого покоління мали трикутну нульову позначку на обертовому безелі (в пізніших моделях трикутник замінили на ромб), слова “Rotomatic” і “Incabloc” на циферблаті (згодом обидва написи було прибрано). У раннього примірника спочатку були ромбовидна мітка на “12” годині, смужки на”3″,”6″,”9″ і кружечки на інших, а трохи пізніше з’явилися арабські цифри”12″,”3″,”6″ і”9″.
У 1953 році Міністерство оборони Франції робить офіційне замовлення на наручні годинники Fifty Fathoms, які мали стати частиною офіційної екіпіровки підводного спецзагону флоту. Згодом годинник Fifty Fathoms використовували деякі члени команди Кусто під час зйомок відомого документального фільму “Безмовний світ”, який отримав “Оскар” й “Золоту пальмову гілку”.
Співпраця з Міноборони Франції стає для Blancpain чудовим шансом для розширення виробництва та завоювання нових позицій на годинниковому ринку. Можливо, Fifty Fathoms врятували її. У 1954 році дайверські годинники Fifty Fathoms надходять у вільний продаж по всій території Франції. На циферблаті годинника було два логотипи – Blancpain і Lip. Це був успіх. Компанія Lip, одна з найбільших годинникових компаній Франції, була відома на європейському ринку і мала хорошу репутацію, а це дуже сприяло популярності та продажам Fifty Fathoms.
Історія появи Fifty Fathoms в американських бойових плавців не менш цікава. У 1960-х роках Військово-морські сили США перейнялися пошуком годинника для спеціального підрозділу Explosive Ordnance Disposal Units – фактично морських саперів. За часів Холодної війни в американських ВМС були серйозні побоювання радянських морських мін, і вони навіть визнавали їхню технічну перевагу. Для роботи з мінами, особливо з індукційними та магнітними, необхідно було спеціальне обладнання, що має немагнітні властивості. Міністерство оборони США випустило новий стандарт, в який крім загального вигляду годинника були додані такі специфікації: водонепроникність до 400 футів, точність плюс-мінус 30 секунд на день, і головне – годинники мали бути повністю антимагнітні. Деякі підрозділи до того часу все ще використовували масивні “фрогмани” (Canteen watches) від Hamilton і Elgin.
На початку 1960-х років Пентагон звертається до компаній Elgin, Bulova, Hamilton і Waltham з проханням створити годинник, що відповідав би свіжим специфікаціям, проте вони відмовили, бо вважали, що всього тисяча пар годинників не варта витрат і зусиль. Bulova, відповідно, взагалі втратила контракт з американськими NAVY. І тут на сцену виходить Алан Торнек, ювелір з Нью-Йорка. Він познайомився з Фіхтером завдяки брату останнього Рене, який жив в Америці. Хоча механізми годинників Blancpain продавалися в США ще до війни (митні збори робили економічно невигідною продаж готових хронографів), позиції марки на американському ринку значно зміцнилися після початку співпраці між Фіхтером і Торнеком. Він став офіційним представником Rayville Watch Company в США. Саме Алану Торнеку належала ідея постачання американським ВМС годинників Fifty Fathoms.
Хронографи Fifty Fathoms в якості обов’язкової екіпіровки підводників придбали Міністерства оборони багатьох країн – Німеччини, Чехії, Польщі та інших.
Випуск знаменитої моделі було припинено лише на початку 1980-х років, коли Жан-Жак Фіхтер залишив пост президента Blancpain. Друге народження Fifty Fathoms відбулося в 1999 році. Третя реінкарнація – цього року, і тепер виключно в титановому корпусі.
Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах