Або чому реформи йдуть, а громадяни й далі жаліються на бідність
Міністр економічного розвитку Тимофей Милованов запросив суспільство до дискусії про те, яка податкова система нам потрібна. Для мене така дискусія – це перш за все розмова про те, якими мають бути цілі податкової системи.
В системи оподаткування у будь-якої країни є кілька вкрай важливих завдань. Перше – забезпечення держави ресурсом на виконання її ключових функцій та створення публічних благ. Друге – створення стимулів для розвитку економіки та держави. Але третє (не менш важливе) завдання – балансувати рівень доходів між громадянами, та убезпечувати від ситуацій, коли одні купаються в розкоші, а інші виходять на голодні бунти.
При цьому, особисто я вірю, що у випадку із податками, всі ці три цілі є однаково важливими. Бо якщо досягається перша і друга, але не досягається третя – це ставить під ризик саме існування державності (та може звести нанівець всі економічні здобутки).
Аби виконувати цю, третю функцію, податкова система має бути прогресивною. Тобто чим більше ти заробляєш, тим більшу частину доходу віддаєш державі – і тим більшим ресурсом володіє держава, аби підтримати знедолених.
Але навіть швидкий погляд на українську податкову систему змушує говорити про те, що вона – не прогресивна, а навпаки.
Українська податкова система побудована так, що чим більше ти заробляєш, тим меншу частину свого доходу сплачуєш до бюджету у вигляді податків.
Чому так?
По-перше, ставка ПДФО в нашій країні «рівна», в той час як в більшості розвинених країн вона прогресивна. Наприклад, у США ставка податку на доходи фізичних осіб ранжується від 10% до 37%, в залежності від рівня доходу.
По-друге, податки на доходи (разом, податок на прибуток підприємств та ПДФО) складають лише 25% податкових надходжень бюджету, в той час як 47% всіх податкових надходжень складає податок на додану вартість. З одного боку, цей податок сплачують всі громадяни, які є кінцевими споживачами товарів. З іншого боку, цей податок є регресивним за своєю природою. Адже він оподатковує не дохід, а споживання. І при більшому обсязі доходу ви витрачаєте на споживання значно менший обсяг наявних у вас коштів, аніж це робить бідніший громадянин. (Проста математика: якщо ти маєш дохід 100 тис грн, а твій сусід – 10 тис грн, то купуючі однаковий споживчий кошик, скажімо, в 5 тис грн, і сплачуючи з нього 1 тис грн у вигляді ПДВ, сусід віддає в бюджет 10% свого доходу, а ти – лише 1%.
Звичайно ж, фактично твій кошик буде значно більшим за кошик твого сусіда, але ж мова йде про рівень сплати податків «за всіх інших рівних умов». До того ж, багатший витрачатиме свої доходи на більш дорогі/ й можливо навіть luxury goods. А прогресивне оподаткування таких товарів/ нерухомості/ величезних земельних ділянок в нас поки що працює не дуже добре.
Це дуже влучно демонструють, наприклад, дослідники Кімберлі Морган та Моніка Прасад у своїй роботі The Origins of Tax Systems: A French- American Comparison
(2009). Вони доводять, що податкові системи, які побудовані на прямих податках (оподаткування доходів) є значно більш справедливими та краще виконують функцію зменшення розбалансованості в системі, аніж податкові системи, побудовані на непрямих податках (як-от ПДВ).
По-третє, додайте до цього «внутрішній офшор», яким для великого бізнесу є спрощена система оподаткування – і завдяки якому великий бізнес, а також найбільш високо оплачувані спеціалісти (як от в іт-секторі) сплачують мізерно малу частину своїх доходів.
Але навіть якщо не рахувати, скільки податків не доплачують до бюджету великі компанії через те, що оформлюють своїх співробітників як ФОП, навіть серед фізичних осіб спрощена система створює великі викривлення.
За оцінками, зробленими МВФ у 2016 році, фізичні особи, які працюють на 2й групі спрощеної системи оподаткування, сплачують в 13 (!) разів менше податку (ефективна ставка), аніж їхні колеги на звичайній системі. (IMF TECHNICAL ASSISTANCE REPORT, January 2016 —REDUCING SOCIAL SECURITY CONTRIBUTIONS AND IMPROVING THE CORPORATE AND SMALL BUSINESS TAX SYSTEM)
Четверте – це інструменти, які фактично дозволяють українським фрілансерам бути «невидимими» для податківців – наприклад, платіжні картки Payoneer.
Іншими словами, існуюча податкова система в Україні не дуже добре порається із завданням балансувати доходи серед різними верствами громадян – через що реформи йдуть, але економічний ефект від них відчувають далеко не всі громадяни.
І тоді, можливо, розмову про реформу системи оподаткування потрібно починати з того, аби зробити її більш справедливою. Так, аби заможні платили більше, а не менше, свого доходу у вигляді податків, аніж «звичайні» громадяни.
Хоча (якщо вірити Морган і Прасад), змінити податкову систему, яка вже склалася, може виявитись нездійсненним завданням. Як показує їхнє дослідження, податкова система формується на єтапі зародження держави, і є продуктом політичного режиму в країні. Наприклад, чим більш репресивною є державні органи (податкова служба), тим більшим є спротив прямим податкам (як свого часу це було у Франції, і як сьогодні це відбувається в Україні). Хоча саме в цьому є глибока й сумна іронія – адже саме непрямі податки іронічно призводять до збільшення (фінансування) цієї держави.
пс. на фото – ставки податку на прибуток фізичних осіб у США у 2019 році.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах