Рік, що запам’ятався українцям як найскладніший період в історії незалежної України: інфляція сягла рекордних позначок, люди бідніли шаленими темпами, а економіка розвалювалася. Наш проект: 30 кроків до Незалежності: 1991-2021 роки
Серед найгучніших подій 1993-го — масові страйки на Донбасі, які розпочалися на початку літа. Своє незадоволення висловили шахтарі, за ними підтягнулися й представники інших галузей. Протестувальників було тисячі. Їхні акції стали наймасштабнішими народними виступами аж до Помаранчевої революції 2004 року.
Цікаво, що насамперед були висунені не економічні, а політичні вимоги. Серед основних — відновлення відносин з Росією, надання Донбасу широкої автономії та відправлення президента Кравчука у відставку.
Пізніше, коли завзяті політологи, економісти та інші спеціалісти намагалися проаналізувати, хто саме стояв у витоків страйкування, лідер руху — голова Донецького страйкому Михайло Крилов заперечив усі висунуті ними версії.
За його словами, причини були більш ніж прозорими: дике зростання цін, невиплати заробітної плати, унаслідок чого люди просто не витримували й не хотіли надалі жити в таких стресових та нестабільних умовах. А ще — населення Сходу країни було незадоволене конфронтацією з Росією та першими спробами українізації.
Як наслідок, влада, не очікувавши такої сміливості, пішла на поступки. За прем’єра Кучми першим віцепрем’єром став Юхим Звягільський. Шахтарі досягли своєї мети й домоглися підвищення зарплати, уряд став більше враховувати інтереси східноукраїнської індустрії.
У вересні 1993 року планувалося провести референдум щодо довіри президентові та Верховній Раді, однак потім його скасували. Водночас ухвалили рішення про дострокові вибори до ВР (у березні 1994-го) та вибори президента (у червні 1994-го).
У вересні Леонід Кучма подав у відставку, ставши через певний час неформальним лідером опозиції Кравчуку. А виконувачем обов’язків прем’єра призначили Юхима Звягільського, якому вдалося домовитися з Росією щодо постачання енергоносіїв на зиму, а також стабілізувати економічне становище.
Світові політичні тригери 1993 року
1 січня — перестала існувати Чеська і Словацька Федеративна Республіка. Вона мирно розділилася на дві держави — Чехію та Словаччину. У столицях обох країн із цієї нагоди відбулися святкові заходи.
3 січня — у Москві президент Росії Боріс Єльцин і президент США Джордж Буш-старший підписали договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-2), який передбачав зменшення до 2003 року кількості ядерних боєголовок на 3,5 тис. з американського боку і на 3 тис. — з російського. У такий спосіб Росія намагалася залучити кредити та інвестиції від країн Заходу та США.
11 січня — Apple презентувала робочу модель давно очікуваного портативного комп’ютера Newton класу hand-held, який виявився абсолютно безперспективним виробом після виходу на ринок кишенькового комп’ютера PalmPilot від компанії U. S. Robotics.
26 січня — Віктор Ющенко став головою Національного банку України.
13 лютого — під Москвою відбувся відновлювальний з’їзд Комуністичної партії Російської Федерації, лідером якої обрали Геннадія Зюганова.
14 лютого — Україна, Польща та Угорщина підписали договір про співпрацю народів Карпатського регіону.
2 березня — указом президента України засновано Національну академію медичних наук України.
11 березня — Північна Корея вийшла з договору “Про нерозповсюдження ядерної зброї” на знак протесту проти вимоги провести інспекцію ядерного потенціалу країни.
22 березня — компанія Intel презентувала свій перший оригінальний процесор п’ятого покоління Pentium.
4 квітня — у Ванкувері (Канада) розпочалася дводенна зустріч президентів Клінтона та Єльцина. Білл Клінтон пообіцяв видати допомогу Росії в сумі $1,6 млрд, а Єльцин — “кріпити партнерство та співпрацю”.
27 квітня — у Сінгапурі вперше після 1949 року відбулася зустріч представників КНР і Китайської Республіки (Тайвань) на вищому рівні.
18 травня — референдум у Данії підтвердив намір країни вступити до Європейської спільноти.
15 червня — Ізраїль та Ватикан установили повні дипломатичні відносини.
25 червня — Кім Кемпбелл стала 19-м прем’єр-міністром Канади, першою жінкою в країні на цій посаді.
3 вересня — у Масандрі (Крим) президенти Росії та України Боріс Єльцин і Леонід Кравчук підписали протокол про врегулювання конфлікту навколо Чорноморського флоту..
22 вересня — відправлено у відставку український уряд на чолі з прем’єр-міністром Леонідом Кучмою.
1 листопада — набрала чинності Маастрихтська угода про створення Європейського Союзу, яку 1992 року підписали країни Європейської спільноти. У ній закладено основу запровадження єдиної європейської валюти — євро.
8 грудня — президент США Білл Клінтон підписав закон про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА), покликаний створити до 2009 року найбільший у світі спільний ринок виробництва, торгівлі та фінансових послуг між Канадою, США і Мексикою.
12 грудня — у Росії відбулися вибори до Ради Федерації та Державної Думи Федеральних зборів, а також референдум з нової конституції.
Економічний потенціал
Фото: Йозеф Куделка
У 1993 році шалених обертів набирала гіперінфляція. Щоб швидше покласти їй край, на передноворічному засіданні Кабміну ухвалили низку декретів. Влада обіцяла вже до кінця року довести рівень інфляції до 3%.
Для початку були заморожені фонди заробітної плати, далі державні підприємства змусили звітувати про кожне підвищення цін на власну продукцію. Попри це, ціни й далі щодня зростали, а, за підсумками року, індекс інфляції сягнув рекордних показників — 10 206%.
Якщо в січні середня ціна буханця житнього хліба становила 33 крб, то в грудні хліб подорожчав до 2 тис. крб. За кілограм свинини ще на початку року треба було віддати 825 крб, яловичини — 715 крб, а вже до кінця 1993-го — приблизно 53 911 і 35 566 крб відповідно. Десяток яєць спочатку коштував 344 крб, а потім — 33 037 крб, сметана — 352 крб, до кінця 1993-го — 24 518 крб.
1993 рік для мільйонів людей асоціюється з голодом. Бідність, крах української промисловості (велика кількість підприємств зупиняли свою діяльність) стали причиною гіперінфляції. Українці не мали з чого платити податки, тому для поповнення державної скарбниці можновладці на повну ввімкнули друкарський верстат.
За даними Держстату, у 1993 році в Україні виробництво деяких видів промислової продукції становило:
✔️ електроенергії — 230 млрд кВт·год;
✔️ чорних металів (прокат) — 24,2 млн т;
✔️ аміаку — 3938 млн т;
✔️ цементу — 15 млн т;
✔️ сталевих труб — 3,106 млн т;
✔️ автомобілів — 172 тис. шт.;
✔️ холодильників — 757 тис. шт.;
✔️ тканини — 597 млн м2;
✔️ взуття — 104 млн пар;
✔️ ковбасних виробів — 500 тис. тонн;
✔️ цукру — 3,993 млн тонн;
✔️ олії — 803 тис. тонн.
Що стосується аграрного сектору України, то у 1993 році вирощували:
✔️ рогатої худоби — 22,456 млн голів;
✔️ свиней — 16,174 млн голів;
✔️ овець і кіз — 7,2 млн голів;
✔️ птиці — 214,6 млн голів.
Збирали:
✔️ зернових та зернобобових культур — 14,3 млн га;
✔️ цукрового буряку — 1,530 млн га;
✔️ соняшнику — 1,637 млн га;
✔️ картоплі — 1,552 млн га.
Ваучерна приватизація
Саме 1993 року вперше почули про приватизаційні ваучери, які можна було отримати в Ощадбанку. Кожен міг стати власником частини всенародного надбання, яке в грошовому вимірі оцінили в понад 520 трлн крб. Тобто 1 ваучер коштував 1 050 000 крб, які до кінця року втратили свою цінність через інфляцію.
Розпоряджатися новим фінансовим інструментом люди не змогли через низький рівень грамотності. А поради купувати за його рахунок акції різноманітних підприємств були нікчемними, оскільки мало хто розумів, що таке акції і навіщо вони взагалі потрібні. Та й скористатися такими ваучерами могли тільки директори заводів, які мали вплив на трудові колективи. Саме вони переконували робочий клас вкладати їх в акції власних підприємств.
Однак така схема довго не пропрацювала. Уже наступного року приватизація була припинена, згодом її відновили, однак на інших умовах. І купівлею зайнялися різноманітні інвестфонди.
Історія мала продовження в 1995–1996 роках, коли контролювати промислові підприємства взялися приватні трейдери, які взагалі не були зацікавлені в таких акціонерах. Як наслідок, ваучерна приватизація в Україні зійшла нанівець, не досягнувши таких величезних масштабів, як у Росії.
Ющенко і два курси нацвалюти
У січні 1993 року на посаду голови Національного банку призначили Віктора Ющенка, який перед цим був першим заступником голови правління агропромбанку “Україна”. Перед новим очільником стояло важливе завдання — стабілізувати фінансову систему, однак він продовжив політику свого попередника Вадима Гетьмана, який 1992 року провів емісію на 700 млрд радянських рублів (натоді — $3,4 млрд), що прокачали через “Україну”. Зрештою це й стало основною причиною гіперінфляції того року.
Тим часом улітку 1993 року, щоб забезпечити придбання врожаю в колгоспів, було надруковано 1,5 трлн крб. Хоча тоді вся грошова маса країни була меншою, ніж трильйон.
Це призвело до того, що протягом місяця курс купона опустився вдесятеро, і Нацбанк вирішив його зафіксувати. Саме так і з’явилося поняття двох курсів — офіційного та реального.
Фінансові піраміди
У березні 1993-го підписали Декрет Кабміну “Про довірчі товариства”, що дало поштовх до запуску різноманітних фінансових пірамід. Щоправда, така назва стала популярною пізніше, а на самому початку люди несли гроші в так звані трасти, які обіцяли вкладникам до 10%, а деякі й до 15% щомісяця.
Екрани телевізорів майоріли рекламою про щасливе багате майбутнє, надійність та ефективність таких інвестицій. Однак уже через два роки (у Росії швидше — 1994-го) трасти почали закриватися. А вкладники залишилися ні з чим, оскільки в держави не було ефективного механізму їхнього захисту. За офіційними даними, за два роки такі установи позбавили населення близько $132 млн.
Перший мобільний дзвінок
1 липня 1993 року президент Леонід Кравчук уперше в Україні подзвонив мобільним телефоном. Для цього, за словами ексміністра зв’язку Олега Проживальського, узяли кредит на $10 млн в американської компанії AT&Т. А на побудову повноцінної мережі для перших п’яти тисяч абонентів (яких набралося за перші три роки, а за вісім наступних — мільйон) було витрачено ще $52 млн від ЄБРР.
На той час мобільний зв’язок був занадто дорогим: апарати коштували від $1–2 тис. Тому спочатку ними користувалися тільки сам міністр Проживальський, Леонід Кучма як прем’єр-міністр і Леонід Кравчук як президент.
Українські оператори переважно належали західним та європейським компаніям аж до 2003 року, із 2004-го прийшли російські компанії. Це було пов’язано з кризою запровадження технології 3G у Європі. Тоді вартість ліцензій там сягала $6 млрд, тому європейці активно виводили гроші з інших ринків, аби зберегти свої компанії.
Читайте також:
1997 рік: Україна у космосі та перший ресторан McDonald’s у Києві
1996 рік: Ухвалення Конституції та введення в обіг гривні
1995 рік: Велика приватизація, ОВДП та перші банкрутства банків
1994 рік: Новий президент, фінансова криза, земельні паї та перша газова війна
1993 рік: Протести шахтарів, знецінення валюти та перший мобільний зв’язок
1992 рік: Символи незалежної держави, СНД та початок співпраці з МВФ
1991 рік: Реформа Павлова, розпад Радянського Союзу та крах рубля
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах