Богдан Данилишин: Енергоефективність як мета внутрішньої політики

України має шанс нарешті зробити економіку енергоефективною

У минулому році події на світовому ринку нафти характеризувалися певним драматизмом – поступове, але впевнене зростання до 81-82 дол. за барель змінилося різким падінням до рівня 60 дол. за барель.

Ринок нафти

Якщо взяти за точку відліку жовтень 2014 роки (момент прискорення обвалу цін на нафту) і порівняти з початком жовтня 2018 року (коли багато експертів вважали, що на ринку не вистачає нафти і тому ціни піднялися вище 80 дол. за барель), то сумарно по країнам-членам ОПЕК був приріст видобутку на 1,6 млн. барелів на день. Наростили обсяги видобутку і найбільші нафтовидобувні держави, що не входять в картель – США на 2,3 млн. барелів на день, Росія – на 0,8 млн. барелів, Канада – на 0,6 млн. барелів. Сумарно виходить приріст обсягу видобутку на 5,3 млн. барелів на добу. При цьому попит за ці чотири роки (жовтень 2014 – жовтень 2018) ріс в середньому на 1,25 млн. барелів на добу, тобто збільшився на 5 млн. барелів на добу. Приріст видобутку випереджає приріст споживання.
Уповільнення темпів зростання світової економіки, про що неодноразово попереджали МВФ і СБ, не сприятиме зростанню попиту на нафту та інші енергоносії. При цьому США, як найбільший світовий нафтовидобувач, продовжить збільшувати обсяги – згідно з прогнозом Управління енергетичної інформації США, обсяг видобутку в 2019 році збільшиться на 1,14 млн. барелів на добу – до 12,07 млн. барелів на добу, а в 2020 році виросте ще на 0,8 млн. барелів на добу – до 12,86 млн. барелів на добу.

Відносно ОПЕК зауважу, що вже мало хто вірить у здатність картелю до реальних дій. Неодноразово все обмежувалося деклараціями про зниження видобутку, але солідарності і спільних дій не було. До того ж Саудівська Аравія, найбільший добувач нафти з країн-членів ОПЕК, декларує бажання наростити виробництво нафти. Аналогічні заяви можна почути і з Росії.
Таким чином, судячи з усього, ціна нафти увійшла у вузький коридор коливань навколо позначки 60 дол. за барель і навряд чи є підстави чекати її на зростання. Якщо ціни на нафту не будуть рости, а якщо це буде так, то не стануть збільшуватися і ціни на газ, це в тактичному плані позитивно відіб’ється на економіці України, яка має високу енергоємність. Але в стратегічному плані можуть бути і проблеми – низькі ціни на енергоресурси можуть в черговий раз дестимулюють зниження енерго- і матеріалоємності української промисловості. Побоювання мої аж ніяк не безпідставні.

Індекс енергоефективності

Серед доповідей, які щорічно публікуються Всесвітнім Економічним Форумом (ВЕФ), є і “Доповідь про індекс ефективності глобальної енергетичної системи” (Global Energy Architecture Performance Index Report). Цей індекс, іменований EAPI (Energy Architecture Performance Index), розроблений експертами ВЕФ і базується на 18 показниках, що групуються за трьома “вершинами” так званого “енергетичного трикутника”: економічне зростання і розвиток, екологічна стійкість, доступ до енергії і безпека. Іншими словами, на підставі постійного моніторингу спеціальних показників ВЕФ дає свою оцінку ефективності енергосистеми тієї чи іншої держави.
Які тут досягнення України? Розглянемо дані з останніх 5-ти доповідей:
2013 рік: 72-е місце з 105-ти країн, EAPI = 0,49
2014 рік: 77-е місце з 124-х країн, EAPI = 0,46
2015 рік: 73-е місце з 125-ти країн, EAPI = 0,56
2016 рік: 72-е місце з 126-ти країн, EAPI = 0,58
2017 рік: 73-е місце з 127-ми країн, EAPI = 0,58

Не беручи до уваги (зі зрозумілих причин) результати 2014 року, можна було б бути задоволеним цим. Як то кажуть: “Стабільність – запорука майстерності!”. Якби не цілий ряд “але”.
По-перше, в 2017 році показник “економічне зростання і розвиток” у України склав 0,3 (для порівняння: у 2016 році – 0,31, в 2015-му – 0,33). Ми опинилися в одній компанії з Венесуелою, Еритреєю і Оманом, випередивши лише Туркменістан, Іран, Киргизію і Бахрейн.
По-друге, по співвідношенню витрат на імпорт енергоносіїв і ВВП Україна посіла 122 місце серед 127 країн, за витратами енергії на одиницю ВВП – 119 місце. Нарешті, по-третє, перші 7 місць в рейтингу EAPI зайняли європейські держави, а в ТОП-20 їх виявилося 16. Цілком звичайна справа для даного рейтингу (15-16 країн Європи в двадцятці), з огляду на ту пильну увагу, яка приділяється в ЄС проблеми енергоефективності національних економік.

Реалії України

У нашій країні енергоефективність і енергозбереження начебто теж не виявилися “на узбіччі”. 1 липня 1994 був прийнятий Закон України “Про енергозбереження”, в травні 1996 року Верховна Рада затвердила “Національну енергетичну програму України до 2010 року”, через 10 років Кабінет Міністрів схвалив “Енергетичну стратегію України на період до 2030 року” тощо. Всього ж у сферах енергоефективності та енергозбереження прийнято більше 250 законодавчих актів різного рівня (включаючи державні, галузеві та відомчі програми), на підставі яких регулярно формуються законодавчі акти регіонального та муніципального рівнів.

До яких результатів ми прийшли? На початок 2014 року енергоефективність української економіки не перевищувала 60% від середнього рівня по країнах-членів ЄС, але скоригована на структуру економіки енергоємність в Україні була в 1,7 рази вище. Наприклад, за підсумками 2013 року ВВП Німеччини перевищував ВВП України майже в 25 разів, при цьому витрати первинних енергоресурсів були всього лише в 3,2 рази більше. Загальне енергоспоживання Польщі становило 96% від українського, тоді як ВВП був у 3,6 рази більше. Після двох десятків років напруженої боротьби за підвищення енергоефективності та прийняття кількох сотень відповідних нормативно-правових документів (потрібних і правильних за своєю суттю, але які так і залишилися “на папері”) економіка нашої країни знаходиться серед світових лідерів по енерговитратності. Обсяг же успішно реалізованих енергоефективних проектів настільки малий, що він не співвідноситься з масштабами нераціонального споживання енергоресурсів і не впливає на якісні показники вітчизняної економіки в цілому. Так це була реальна боротьба за енергоефективність або імітація бурхливої діяльності?

Восени минулого року Міністерство економічного розвитку і торгівлі оцінило втрати України через низьку енергоефективності – майже 1,5 млрд. дол. щорічно. Тобто приблизно один транш кредиту МВФ.

У період до 2014 року основними споживачами первинних енергоресурсів в Україні були промисловість (приблизно 35-40%) і житлово-комунальний комплекс (приблизно 30-33%). Найбільш енерговитратною галуззю була металургія (на неї припадало більше половини всіх енергоресурсів промислового сектора), далі йдуть хімічна промисловість, машинобудування, видобуток корисних копалин. Високі показники енергоємності в цих галузях обумовлені наступними факторами: використання старих технологій і обладнання, термін служби якого часто вимірюється десятками років; небажання власників підприємств вкладати значну кількість грошей в модернізацію і технічне переозброєння; нераціональне використання споживаних енергоресурсів на самих підприємствах.

Кроки до енергоефективності

Безперечно, не можна сказати, що для зниження енергоємності економіки України зовсім нічого не робилося. Наприклад, в металургії почали відмовлятися від споживання природного газу в доменних печах і впроваджувати установки вдування пиловугільного палива, переходити від застарілого способу виплавки сталі в мартенівських печах на користь конверторного виробництва з одночасним використанням машин безперервного лиття заготовок, замінювати енергоємні кисневі блоки на повітряно-розділові установки нового покоління, що дозволяють скорочувати споживання електроенергії. Поступова модернізація йшла і в інших енергозатратних галузях, проте її темпи були недостатніми. Так, енергоефективність вітчизняної хімічної промисловості становила 51% від середньоєвропейських показників, енергоефективність машинобудування і того гірше – 22%. А житлово-комунальний сектор як і раніше залишається “чорною дірою” у використанні первинних енергоресурсів: в цілому втрати в системах централізованого теплопостачання досягають 60%. Чи варто дивуватися, що про об’єм енергії, яка використовується в Україні для виробництва одиниці товарів і послуг (тобто на одиницю ВВП), перевищує середньосвітове значення вдвічі, середнє значення для ЄС – в 3,8 рази.

Всерйоз займатися проблемою енергоефективності почали в світі після арабо-ізраїльської війни Судного дня 1973 року, за якою почалася нафтова криза, яка стала першою енергетичною кризою і досі вважається найбільшою. Це принесло свої відчутні результати. Так, в 1973-2011 роках за рахунок підвищення енергоефективності було забезпечено більше половини приросту потреби людства в енергії. За вказаний період світовий ВВП зріс у 3,3 рази, тоді як споживання первинної енергії – в 2,1 рази. Якби енергоємність світового ВВП залишалася на рівні 1973 року, приріст споживання енергії склав би 14,1 млрд. т. нафтового еквівалента, фактично ж він склав 7 млрд. т. нафтового еквівалента. Таким чином, підвищення ефективності використання енергії забезпечило половину приросту, ставши головним засобом виходу світової економки за “межі зростання” після 1973 року.
Настільки вражаючий результат призвів до того, що в стратегії побудови “Енергетичного союзу” в Європі, схваленої на саміті ЄС в березні 2015 року, енергоефективність розглядається як ще одне джерело енергії поряд з іншими, а питання про збільшення виробництва енергії є рівноправним з питанням підвищенням темпів енергоефективності.

Шанс

Зараз в України з’явився шанс по-справжньому зайнятися підвищенням енергоефективності економіки – завдяки порівняно низькими цінам на енергоресурси. Зазвичай це розслаблювало, мовляв, навіщо економити, якщо енергоресурси недорогі? Ось тільки за періодом дешевих енергоресурсів завжди приходила черга дорогих. І тоді економіка України по повній програмі відчувала всю “красу” дорогих нафти і газу …
Нинішні помірні ціни на енергоресурси певною мірою вивільняють частину грошей, які можна і потрібно направити на зниження енерго- і матеріалоємності нашої економіки. Зволікання з ефективним вирішенням цієї проблеми призведе до гальмування економічного зростання, зниження конкурентоспроможності промисловості та інвестпривабливості України, підвищенню рівня забруднення навколишнього середовища, а також створить додаткові загрози енергобезпеки країни.

Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram