Засновник Y Combinator — про те, як навчитися думати своєю головою та виходити за рамки стандартів
У деяких сферах можна досягти успіху, тільки якщо ви будете думати не так, як ваші колеги. Наприклад, щоб бути успішним ученим, недостатньо просто приходити до правильних висновків. Ваші ідеї повинні бути ще й оригінальними. Не можна опублікувати наукову роботу, що складається з фактів, які відомі всім. Ви повинні повідомити людям щось таке, до чого вони самі ще не додумалися.
З інвесторами так само. Передбачати зростання або падіння акцій компанії — недостатньо. Якщо інші інвестори мають схожі очікування, то це і так відіб’ється на вартості паперів. По-справжньому цінна лише та інформація, якою не володіє ніхто інший.
Схожий принцип працює і зі стартаперами. Немає сенсу запускати бізнес на ідеї, яку всі знають і вважають хорошою, бо хтось уже напевно спробував її реалізувати.
Ви повинні робити те, що всім навколо (окрім вас) здається поганою витівкою. Наприклад, написати ПО для невеликих комп’ютерів, якими користуються лише декілька тисяч ентузіастів на всій планеті. Або відкрити сайт, за допомогою якого люди зможуть за гроші пускати до себе незнайомців переночувати на надувному матраці.
Навіть коли пишете есе — спрацьовує той самий механізм. Текст про те, що всі й так знають — нудьга смертна. Розповідати потрібно про щось нове.
І все ж цей принцип не є універсальним. Насправді його не застосуємо до більшості сфер. Найчастіше людині (наприклад займає якусь адміністративну посаду) досить лише зробити щось правильно. Зовсім не обов’язково, щоб інші при цьому помилялися.
Так, у будь-якій роботі є місце для нововведень. Але на практиці є досить чітка грань між сферами, де мислити незалежно — життєва необхідність, і тими, де зовсім це не обов’язково.
Шкода, що мені ніхто не розповів про ці відмінності ще у дитинстві. Тому що це перше, про що слід подумати, коли обираєш собі професію. Чи хочеш працювати там, де цінується нестандартне мислення? Підозрюю, що більшість людей несвідомо відповідає на це питання ще до того, як усвідомлює його. У моєму випадку було саме так.
Здатність незалежно мислити — швидше вроджена, ніж придбана навичка. Отже, якщо на старті помилилися з вибором професії, є ризик залишитися нещасним. Якщо людина за своєю природою мислить не так, як усі, робота менеджером середньої ланки буде вганяти її у депресію. А якщо вона має від природи стандартне мислення, то спроба провести оригінальне дослідження обернеться неймовірними витратами сил і часу.
Складність у тому, що люди часто не можуть визначити свій склад розуму у діапазоні від традиційного до незалежного. Людині, що здатна стандартно мислити, не подобається сама думка про це. Вона щиро вважає, що всі її судження — результат власних роздумів. А те, що вони збігаються з переконаннями друзів і знайомих — просто збіг.
Люди з незалежним мисленням часто навіть не підозрюють, наскільки їх ідеї відрізняються від загальноприйнятих норм, допоки не висловлять їх уголос. У міру того, як ми дорослішаємо, починаємо приблизно розуміти межі своїх інтелектуальних здібностей. Оцінити це допомагають навички вирішення завдань із заданими умовами, тому що саме так нас все життя перевіряли й оцінювали інші.
Але у школі зазвичай ігнорують нестандартне мислення (за винятком випадків, коли намагаються його придушити). Тому нам буває складно зрозуміти, наскільки незалежно ми мислимо.
У професійному житті часто можна побачити, як на практиці втілюється ефект Даннінга-Крюгера. Люди зі стандартним складом розуму переконані, що мислять незалежно, тоді як власники нешаблонного мислення постійно хвилюються, що їх ідеї недостатньо оригінальні.
Чи можна навчитися незалежному мисленню? Думаю так. Звичайно, це здебільшого вроджена вправність. Але існують способи розвинути його або, принаймні, не придушити.
Одну з найбільш дієвих практик природним шляхом вже освоїли гіки — просто не звертати уваги на те, що інші вважають правильним.
Досить складно стати пристосуванцем, якщо й гадки не маєш, до чого потрібно пристосуватися. Можливо, такі люди спочатку мислять незалежно. Оскільки людині зі стандартним складом розуму некомфортно жити без знання про те, що думають інші. І вона докладе максимум зусиль, щоб дізнатися про це більше.
Важливе й питання оточення. Якщо спілкуватися в основному з приземленими людьми, доведеться постійно добирати слова та підіймати тільки цікаві широкому загалу теми. А це своєю чергою сильно вплине на ваш спосіб мислення.
Спілкування з людьми, що думають вільно, дає протилежний результат. Прислухаючись до незвичайних думок і висновків інших, ми самі мимохідь починаємо ділитися своїми міркуваннями та генеруємо нові ідеї.
При цьому людям, що думають вільно, як правило, некомфортно в оточенні конформістів — тому вони за першої нагоди намагаються від них відсторонитися.
Але коли ти ще вчишся у середній школі, такої можливості у тебе немає. Зазвичай школа становить собою замкнутий світ, мешканці якого мало впевнені в собі, а все це лише сприяє розвитку конформізму.
Тому для тих, хто звик мислити незалежно, шкільні роки — найгірший спогад. Але й тут можна знайти плюси: школа вчить нас, чого слід уникати. Якщо у дорослому житті потрапляєш у ситуацію, про яку можна сказати “прямо як у школі”, зрозуміло одне — пора валити.
Людям із шаблонним і незалежним складом розуму також часто доводиться співіснувати в успішних стартапах. Засновники та перші співробітники нової компанії — це майже завжди вільнодумні особистості. Інакше стартап просто не домігся б успіху. Але в міру зростання компанії неминуче зростає й кількість співробітників у штаті, що мислять стандартно (у природі їх просто більше).
В результаті дикий дух свободи поступово вичерпується. Далі йде цілий ряд проблем, і найочевидніша з них — компанія починає “скочуватися”.
Найдивніше в усьому цьому — засновникам стає куди простіше знаходити спільну мову з колегами з інших стартапів, ніж з власною командою.
На щастя, зовсім не обов’язково всі дні проводити в оточенні вільнодумних людей. Досить підтримувати стосунки з одним-двома знайомими з нестандартним типом мислення. Встановивши контакт, ви одразу зрозумієте, що їм вкрай необхідно поділитися ідеями з вами — ви також потрібні їм.
І хоча університети більше не володіють монополією на освіту, в хороших вузах все ще можна знайти людей, що мислять оригінально. Так, більшість студентів, швидше за все, не будуть виділятися із загальної маси, але принаймні декілька потрібних персон ви обов’язково знайдете.
Університети все ж кращі за школи, де ймовірність зустріти людину з незалежним складом розуму сходить до нуля.
Можна піти й від зворотного: не збирати навколо себе невелику групу цікавих співрозмовників, а постаратися по максимуму розширити коло знайомств. Це зменшить вплив ближнього кола на ваш спосіб мислення. А приналежність до декількох несхожих одна на одну спільнот дозволить переносити ідеї та досвід на різні групи.
Говорячи про різних людей, я не маю на увазі демографічні відмінності. Вони просто повинні думати інакше — і тоді ця техніка спрацює. Подорожувати світом в пошуках нових людей та свіжих ідей — прекрасний план. Але у загальному й цілому можна знайти цікаву людину просто перейшовши через дорогу.
Коли я спілкуюся з кимось, хто добре розбирається у нестандартній темі (а це практично будь-яка людина, якщо копнути глибше), то намагаюся з’ясувати, яким унікальним знанням вона володіє. І майже завжди мене чекають сюрпризи.
Взагалі здорово зав’язувати розмови з незнайомцями, але я роблю це не заради самої бесіди. Мені й справді хочеться знати більше.
Джерело натхнення можна шукати як у просторі, так і в часі. Один зі способів — вивчати історію людства. Коли я читаю історичні матеріали, то намагаюся не просто дізнатися, що, де і коли відбулося, але й зрозуміти — що коїлося у головах у людей з минулого? Яким вони бачили цей світ? Це складний процес, і він вимагає зусиль. Історія допомагає добудувати картину світу точно так само, як і подорожі до далеких країн.
А ще — не можна дозволити жодному твердженню проникнути до вас у голову без перевірки. Більш того, думки не завжди приходять до нас у формі тверджень. Найбільш сильні ідеї часто нечіткі та неконкретні. Як вчасно їх розпізнати? Просто поспостерігайте за іншими людьми з боку: звідки вони беруть свої ідеї?
Якщо дивитися на ситуацію зі значної дистанції, то можна помітити, що ідеї поширюються між групами людей хвилеподібно. Найбільш наочний приклад — мода. Спочатку лише одиниці носять сорочки певного покрою, потім таких сорочок стає все більше, допоки врешті-решт половина міста не починає одягатися однаково.
Можна взагалі не думати про свій стиль в одязі, але є ще й інтелектуальна мода. І навряд чи ви захочете опинитися всередині неї. Не тільки через бажання залишитися єдиним володарем своїх дум, але й з тієї простої причини, що до цікавого результату частіше призводять немодні, непопулярні ідеї. Потаємні сенси найкраще шукати там, куди ніхто ще не заглянув.
Якщо вийти за межі загальних порад, доведеться вивчити структуру незалежного мислення, тобто розібрати її на окремі м’язи — ніби ми пишемо програму для занять у спортзалі. Я уявляю цю структуру як сукупність трьох компонентів: допитливе ставлення до фактів, опір нав’язаним думкам і допитливість.
У цій триєдності, як і у м’язовому скелеті людини, компоненти підтримують один одного. Якщо ви досить вибагливі у питанні фактури, вам не обов’язково проявляти гидливість по відношенню до нав’язаних ідей — ваша розбірливість уже виконала свою роботу та очистила розум від непотрібної інформації. Будь-який з цих компонентів також стимулює допитливість розуму.
Якщо розум досить чистий, в ньому вистачить місця для нового, та дискомфорт від незайнятого роздумами мозку буде підживлювати цікавість.
Або, навпаки, цікавість замінює інші якості: за достатньої зацікавленості та небайдужості до теми не потрібно очищати свідомість, так як нові ідеї просто витіснять все непотрібне, побите та банальне, придбане колись завдяки випадку.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах