Професор економіки Массачусетського університету в Амхерсті, член Комісії з питань трансформаційної економіки Римського клубу — про справжні причини глобального дефіциту пшениці у найбідніших країнах
Попри поширену думку, війна в Україні не призвела до глобального дефіциту пшениці. Всупереч тому, що останніми роками глобальний голод різко зріс, спосіб упоратися з нинішньою продовольчою кризою полягає у зосередженні уваги на її реальних причинах: фінансових спекуляціях та корпоративній спекуляції.
Останні роки різке зростання цін на продовольство, а також зростальна частота й інтенсивність повеней, посух та інших екстремальних погодних явищ стали причиною попереджень про майбутню нестачу зерна, що потенційно може означати катастрофу для найбіднішого і найбільш вразливого населення світу. Хоча зміна клімату є найбільшою середньостроковою та довгостроковою загрозою глобальній продовольчій безпеці, вторгнення росії в Україну часто називають безпосередньою причиною нинішньої голодної кризи. Але це відвабливий маневр.
Звичайно, війна порушила експорт пшениці з росії та України, двох провідних світових виробників, внаслідок чого найважливіші торгові відносини опинилися безладно. Враховуючи, що на Україну та росію раніше припадало понад чверть світового експорту пшениці, політики та коментатори пояснюють зростання цін на початку 2022 року головним чином дефіцитом постачань, спричиненим конфліктом.
Але хоч світовий індекс цін на пшеницю за кілька місяців після російського вторгнення зріс приблизно на 23%, у червні 2022 року ціни почали падати. До грудня вони повернулися до довоєнного рівня. Навіть коли цю тенденцію було визнано, її приписували успіху Чорноморській зерновій угоді (BSGI), підтриманої Організацією Об’єднаних Націй, яка зняла російську блокаду експорту зерна з України. І навпаки, нещодавнє рішення росії вийти з угоди викликало стурбованість щодо її потенційних наслідків для світової торгівлі зерном.
Ці побоювання є помилковими з двох причин. По-перше, світові постачання пшениці (як загальний обсяг виробництва, так і обсяги продажу) залишалися стабільними з початку війни в Україні. Інформаційна система сільськогосподарського ринку, яка перебуває у відомстві Продовольчої та сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй, включає дані Міжнародної ради із зерна для надання оцінок постачання, використання й торгівлі. У період з липня 2021 року до червня 2022 року (період, коли ціни на пшеницю досягли свого піка) світове виробництво зросло на п’ять мільйонів тонн, а обсяги торгівлі збільшилися на три мільйони тонн. За той самий період запаси трохи зросли (на три мільйони тонн).
Зокрема, загальний обсяг постачання пшениці (визначений як виробництво плюс початкові запаси) перевищив використання на цілих 275 мільйонів тонн. Цей профіцит кидає виклик переважній думці про глобальний дефіцит. Аналогічним чином, згідно з оцінками, у період з липня 2022 року до червня 2023 року світова пропозиція перевищила попит, що вказує на стійку тенденцію.
По-друге, уряди та засоби масової інформації схильні наголошувати на конкретних регіональних дефіцитах, ігноруючи водночас зростання виробництва та торгівлі в інших частинах світу. Насправді пшениця виробляється в усьому світі, а це означає, що дефіцит в одному регіоні може бути компенсований збільшенням виробництва в іншому.
То що викликало зростання цін на пшеницю? Щоб відповісти на це питання, ми маємо стежити за грошима. Світовий ринок зерна функціонує як олігополія: чотири найбільші зернотрейдери — Archer-Daniels-Midland, Bunge (який недавно об’єднався з Viterra), Cargill та Louis Dreyfus — контролюють понад 70% ринку, а Glencore — ще 10%.
На ранніх етапах української війни, особливо у період із березня до червня 2022 року, “велика четвірка” зернотрейдерів отримала рекордні прибутки й доходи. Річний виторг Cargill зріс на 23%, до $165 млрд, а прибуток Louis Dreyfus зріс на 80%. Це зростання показувало зростання цін, яке не відповідало реальній динаміці попиту та пропозиції.
Щобільше, у період із квітня до червня 2022 року на ринках зернових ф’ючерсів спостерігався сплеск активності. Фінансові інвестори, зокрема й пенсійні фонди, наростили свою частку довгих позицій на паризькому ринку ф’ючерсів на пшеницю з 23% у травні 2018 року до 72% у квітні 2022 року. “Рухливим імпульсом” хедж-фонди, як повідомляється, заробили $1,9 млрд, скориставшись зростанням цін на харчові продукти, спричинене вторгненням росії в Україну. Замість того, щоб запобігати чи стримувати такі фінансові маневри, регуляційні органи в США та Європейському Союзі дозволили їм продовжуватись у колишньому режимі.
Дивно, але більшість українського експорту зерна не дійшла до найбідніших країн світу. Натомість 81% з 32,9 мільйона метричних тонн, експортованих у межах BSGI, пішли до країн з високим рівнем доходу та доходом вищим за середній, в основному європейські країни, такі як Іспанія, Італія та Нідерланди, а також Китай та Туреччина. Країни з низькими доходами отримували 3% українського експорту зерна та 9% пшениці (більша частина — у Бангладеш). Враховуючи, що африканські країни-імпортери продовольства отримали лише частину цього експорту, побоювання, що зрив угоди призведе до масового голоду по всьому континенту, видаються дуже перебільшеними.
Схоже, що BSGI більше спрямований на сприяння експорту з України (що саме похвально), ніж на розв’язання проблеми голоду у світі. Крім російської блокади морських шляхів, сухопутні маршрути України були скомпрометовані неявними обмеженнями на імпорт, запровадженими країнами Центральної та Східної Європи, такими як Польща, Болгарія, Угорщина, Словаччина та Румунія, які спрямовані на захист місцевих фермерів від конкурентоспроможного за ціною українського зерна. Але, як зазначали інші, BSGI насамперед служить інтересам гігантів агробізнесу, які торгують українським зерном, та фінансистів, які їх підтримують.
Хоча в останні роки глобальний голод різко зріс, це не через брак зерна. Натомість різке падіння експорту, скорочення валютних надходжень, втеча капіталу та вищі витрати на обслуговування боргу зменшили здатність багатьох країн імпортувати харчові продукти.
Щоб розв’язувати ці проблеми, ми повинні змістити фокус уваги. Замість того, щоб роздавати зерно як благодійну допомогу, світові політики повинні пом’якшити валютну вразливість бідних країн і вжити заходів для підтримки зростання внутрішнього та регіонального виробництва основних харчових продуктів. Ми дотепер можемо перемогти у боротьбі з глобальним голодом, але тільки якщо ми усвідомлюємо справжні причини нашого нинішнього скрутного становища.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах