Соцмережі
12 Грудня 2019
74

Богдан Данилишин: Чи потрібна Україні промполітика?

Аналіз різних підходів до промполітики

Нещодавно дав розгорнутий коментар для одного інформагентства, в якому піддав критиці думку високопосадовців, котрі ставлять під сумнів необхідність мати стратегію промполітики України. Повторюю основні думки:

– промислова політика є єдино вірним стратегічним рішенням для досягнення переваг у міжнародній конкурентній боротьбі. Особливо в останні два століття – це завжди стратегії, пронизані прагненням до технологічної переваги. Нереально досягти технологічних переваг на ринках випадково. Тому без промислової політики і її стратегії не можна обійтися.
– проведення промислової політики вимагатиме від вітчизняних еліт серйозних моральних зусиль. Допускаю, що ті, хто декларують відмову від промислової політики, просто не готові до цих зусиль. Їм легше «котитися по похилій площині» примітивізації і деіндустріалізації економіки.

На своїй сторінці в Facebook прочитав чимало висловлювань, що підтримують мою точку зору. Проте, задумався над аргументами, які наводять противники промислової політики. Основний акцент робиться на наступному. У розвинених країнах виробництво нематеріальної продукції становить 70-80% ВВП – торгівля, послуги, фінанси, освіта, медицина, розваги, дозвілля. Основною продукцією стають послуги та знання, інформація і смисли. Amazom, Google, Facebook перевершують за капіталізацією і впливом більшість промислових підприємств. В Україні потрібно робити ставку на розвиток навичок, пов’язаних з унікальними знаннями.

І ось ці аргументи навели мене на думку щодо порівняння індійського і китайського шляху. Послухати противників розвитку промисловості, то виходить, що українці чимось схожі з індусами. І справді – відстороненість від держави, відхід у себе, превалювання приватного над суспільним (та сама хата, яка з краю). У цьому кардинальна відмінність індійської культури від китайської, вся ментальна модель якої побудована на почутті обов’язку перед родом, владою і державою.

При цьому Індія – країна контрастів, в якій уживається безпросвітна убогість і казкова розкіш, жахлива несправедливість кастової стратифікації і найвищі досягнення людського розуму. Чим теж схожа на Україну, нехай межі майнового розшарування у нас і не настільки широкі. На відміну від Китаю, який став на шлях технічної модернізації та нарощування аутсорсінгового промислового виробництва на експорт, Індія пішла іншим шляхом, ставши конкурентом Китаю, а в доповнення, виробляючи не субститути (замінники), а комплементарну (взаємодоповнюючу) продукцію. Якщо Китай став спеціалізуватися на промисловому виробництві автомобілів, верстатів, електроніки, комп’ютерів, смартфонів, і китайці стали освоювати в західних університетах інженерні спеціальності, то індійські студенти стали масово вивчати прикладну математику і займатися програмуванням, в тому числі для китайських гаджетів, тобто випускати «софт». Може українцям, як індусам, слід піти по шляху не технологічного розвитку, а суто інтелектуального, математичного та гуманітарного? Тим більше, що українських програмістів називають одними з кращих в світі, кращих навіть за індійські. В цьому проявляється радянська навчальна спадщина в галузі прикладної математики, яка не знищена на відміну від галузей інженерних наук, оскільки не потребує серйозної матеріальної бази, втраченої за роки незалежності України. На думку противників промполітики, які приміряють на себе одяг надсучасних інтелектуалів, саме в цю сферу нам і треба інвестувати ті мізерні ресурси, що ми ще здатні акумулювати.
І все було б добре з цією точкою зору, якби не порівняння цифр. Так, за даними МВФ в 2018 році ВВП за паритетом купівельної спроможності у Китаю – 18,1 тисяч доларів, а у Індії – 7,9 тисяч доларів (до речі, в України – 9,3 тис. доларів). Чи не в цьому (на чому акцентують Китай і Індія) – одна з причин такого розриву в цьому найважливішому показнику, який значною мірою характеризує як рівень економічного розвитку країни, так і якість життя населення?

Я не стверджую, що зараз Україна повинна піти шляхом відродження промисловості, втраченої під час «ринкових реформ» за роки незалежності. Звичайно про відновлення радянської промисловості мови не йде, вона залишилася в минулому разом з промисловим укладом середини ХХ століття. Якщо говорити про реіндустріалізацію, то акцент повинен бути зроблений на парадигмі четвертої промислової революції, можливо для початку з розміщенням аутсорсингових складальних майданчиків, щоб використати дешевий труд, заробити гроші, і потім їх інвестувати в будівництво власних технопарків, «інкубаторів» нових наукоємних технологій та сучасних промислових виробництв.

Але я не поділяю точку зору тих, хто вважає – не потрібно нам розвивати промисловість, успіх нам гарантований завдяки сільському господарству і програмуванню. Про абсурдність терміну «аграрна наддержава» я писав багато разів. Чи «витягне» «софт» українську економіку? З урахуванням нечислених зайнятих в цій галузі і того, що в основному це «офшорне» програмування, ні. А найголовніше, для переходу до розвитку української економіки в парадигму четвертої промреволюції будуть потрібні не тільки зусилля, але і час. Тому-то ми і не можемо взяти і відмовитися від розвитку промисловості, яка має хоча б короткострокові перспективи.

Чиновники та експерти, які скептично ставляться до промполітики, кажуть, що нам потрібно прагнути до США і Великобританії, в структурі ВВП яких 80% займають торгівля, сектор послуг, фінанси, освіта, медицина. Але ж в Україні частка промисловості не перевищує 20% ВВП. Ось тільки 20% від нашого ВВП за світовими мірками – крапля в морі.

Та й ніяк не можна говорити про США чи Великобританію, як про деіндустріалізовані країни. Зовсім навпаки. Те ж програмне забезпечення (ПЗ) не може існувати «в повітрі», якщо в країні немає промислового виробництва. ПЗ і «залізо» дуже взаємопов’язані. Стів Джобс говорив, що «вчорашнє ПЗ – це сьогоднішнє «залізо»». США спеціалізується на тому, щоб робити промислові зразки з «заліза», на висококласному ПЗ. iPhone спочатку були зроблені там, а вже масове промислове виробництво тепер в Китаї і на Тайвані. Але і воно повертається в США завдяки політиці інсорсінга, яку реалізовує президент США Д. Трамп.

Ми не зможемо зберегти свою майстерність навіть в «софт», якщо руйнування індустріальної культури у нас буде тривати такими темпами, як останнім часом. Програмне забезпечення завжди є «додатком» до «заліза». Якщо країна не виробляє «залізо», то доля її незавидна вже в середньостроковій перспективі. Програмісти будуть дискваліфіковані і рано чи пізно всі поїдуть, щоб не втратити залишки кваліфікації. Тому і потрібно говорити про кластери, де є і програмісти, і інженери по «залізу». Це – єдиний комплекс, його не можна розділяти. Для поступової автоматизації промислового виробництва необхідно ПЗ, яке успішно розробляють українські програмісти. Тому відповідальні за економічний розвиток чиновники повинні створити систему, в якій воєдино будуть ув’язані ПЗ і промвиробництво.

До тих пір, поки люди самі не стануть віртуальними, не «оцифруються» і не покинуть свої біологічні оболонки, їм треба їсти, пити, одягатися, їздити, літати і інше. «Постіндустріальна економіка», про яку люблять розмірковувати противники промполітики, по суті – «економіка додатків». Без Facebook люди проживуть, а от, якщо перестануть виробляти промислові трансформатори, то ми поринемо в варварство. Потрібно обережніше ставитися до пропаганди постіндустрії, жертвою якої, схоже, стали деякі українські чиновники і експерти. Facebook цінний тим, що в ньому міститься інформація про споживачів, які купують товари, наприклад – автомобілі, телевізори або кавоварки. Але знищіть реальну галузь виробництва автомобілів, телевізорів, кавоварок, як і інші такі ж реальні сектори економіки (як це відбувається в Україні), і нікому не будуть потрібні ці дані про споживачів, які не зможуть нічого купити. Додатки, все-таки, пишуться для «заліза». Спочатку безпосередньо iPhone, а потім – все інше.

А поки ми маємо п’ять місяців поспіль падіння промислового виробництва в Україні, і шість місяців поспіль падіння в обробній промисловості. І на тлі цього, деякі новопризначені чиновники міркують в Facebook – чи потрібна нам стратегія промислової політики …
Стратегія потрібна, і вона повинна складатися з двох дій. Перше – ретельно вивчити найбільш перспективні напрямки в світі в галузі високих технологій. Зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки, витоки, умови розвитку та перспективи. Друге – поєднати кращі риси і досягнення вітчизняного національного генія з передовими світовими тенденціями, щоб вбудувати країну в глобальний промислово-технологічний мейнстрім. При цьому державне стимулювання має бути спрямованим в найпередовіші та прогресивні напрямки розвитку і обов’язково з огляду на системні ефекти на всі галузі і сфери життєдіяльності країни. Якби компанії Sony, Panasonic і Mazda на початку свого шляху не отримали гарантії уряду місцевих префектур на отримання кредиту в банку, цих компаній зараз не було б.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

 

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram