Технологічний колумніст The New York Times у своїй книзі “Стійкі до майбутнього. 9 правил для людей в епоху машин” виводить прагматичний рецепт того, що потрібно робити людям в епоху машин, аби бути незамінними
У мультсеріалі “Джетсони”, який випущено у 1960-х, йдеться про родину з майбутнього, яка живе поруч з величезною кількістю роботів. Там є відомий епізод, який демонструє наше уявлення щодо того, як машини замінюють людей.
Джордж Джетсон відправляється на роботу, на завод. Начальник викликає його до себе та повідомляє, що відтепер його обов’язки виконуватиме робот, на ім’я Юніблаб. Щоб якось втішити робітника, начальник пропонує Джорджу посаду помічника робота.
Минуло півстоліття, а стереотипне уявлення про те, як відбувається автоматизація на робочих місцях, анітрохи не змінилося. Приходиш ти на роботу — а на твоєму місці робот. Начальник, зніяковіло мнучи комір сорочки, вивалює на тебе неприємні новини.
Такі заміни іноді трапляються й досі: так, 2019 року у Walmart з’явилася ціла армія роботів, що миють підлогу, й тут же було звільнено кілька сотень живих прибиральників. Як писала The Washington Post, співробітники магазину Walmart у місті Марієтта дали своєму роботу ім’я Фредді на честь улюбленого прибиральника, якого той замінив.
Але звільнення в “джетсонівському” стилі рідкісні та стають менш популярними з причин, першою чергою пов’язаних з капіталістичним поданням про ефективність. Я маю на увазі — якби вас можна було замінити готовим роботом, то це, ймовірно, вже було б зроблено.
Сьогодні найбільш типові історії на зразок тієї, що мені повідав Джеймі Лерман, страховий агент з Нью-Джерсі, який працює в маленькій сімейній філії однієї великої національної страхової компанії.
Десять років тому, коли Лерман починав продавати страховки, його філія була переповнена співробітниками, які весь день обдзвонювали потенційних клієнтів, вираховували вартість страхування за новими договорами та виписували рахунки. Але нові технології дозволили перевести значну частину цих робіт в автоматичний режим. Тепер у філії вдвічі менше співробітників, ніж коли Лерман починав працювати, й чимало столів в офісі пустують.
“Річ не в тім, що людей звільняють, — розповідав він мені. — А ось коли вони йдуть самі, необхідність негайної їхньої заміни стає менш нагальною. Нам просто більше не потрібно стільки людей”.
Невидима автоматизація
Існують і ще менш помітні форми скорочення робочих місць через автоматизацію. Розглянемо наступні (чисто гіпотетичні) сценарії.
1. Найбільша аерокосмічна компанія, що має 80 тис. співробітників і заводи у країні, виявила, що за останні кілька років продаж її нових літаків різко скоротився. Одна з причин в тому, що якийсь стартап із Сан-Франциско зі штатом у 20 осіб розробив додаток, який за допомогою алгоритму машинного навчання допомагає продовжувати термін служби літаків. Використовуючи алгоритми прогнозування, він обчислює, коли потрібно замінити або відремонтувати ті чи інші деталі.
Ця система дозволяє авіакомпаніям рідше замінювати свої реактивні літаки новими, і протягом трьох кварталів показники продажів у аерокосмічного гіганта оцінюються як провальні. Під тиском акціонерів і ради директорів компанія ухвалює рішення закрити декілька заводів і звільнити 25% своїх співробітників.
2. Автотранспортна компанія десятки років перевозить вантажі для якоїсь мережі великих супермаркетів. Але в один прекрасний день відділ логістики цієї мережі починає користуватися новим інтелектуальним “оптимізатором вантажоперевезень”, вирішивши скорегувати маршрути доставки й скоротити кількість машин, потрібних для розвезення все тієї самої кількості вантажів.
Минає рік, автотранспортна компанія розуміє, що замовлень на доставку у неї стало на 30% менше, і вона змушена звільнити частину своїх водіїв і диспетчерів.
3. Престижна нью-йоркська юридична компанія останні двадцять років щоліта приймає на роботу 50 випускників юридичних коледжів. Але трапляється так, що головний її клієнт, інвестиційний банк з Волл-стріт, стає власником ІT-інструменту, що вміє автоматично переглядати документи певних типів і позначати пункти, які викликають сумнів з правової точки зору.
Цією програмою можуть управляти молодші співробітники банку із зарплатою $40 на год, а не $400, як у співробітника юридичної фірми, тому банк тепер набагато рідше звертається до сторонніх консультантів. Партнери компанії, які ніяк не могли цього врахувати, прогнозувавши її доходи, вирішують наступного літа найняти лише 25 випускників коледжів.
Усі ці сценарії стосуються втрати роботи через автоматизацію, хоча жоден з них не пов’язаний з прямим, рівно чисельним заміщенням. Якби щось подібне сталося з вами, то ви й не зрозуміли б одразу, що в усьому винні нові технології. Ви помітили б лише побічні ефекти: урізання бюджету, порожні трейлери, скорочення кількості вакансій.
Ця динаміка — складова того, що технічний оглядач Брайан Мерчант називає проблемою “невидимої автоматизації”. За його словами, “результатом автоматизації, як видно, не стає негайне та пряме випровадження працівників у масовому порядку”. Її наслідки, продовжує він, часто є поступовими, та проявляються як скорочення зарплат, відмову від заповнення вакансій і зростання плинності кадрів.
Насправді існує декілька поширених способів витіснення співробітників, якому сприяють машини, і аж ніяк не за “джетсонівським” сценарієм.
Маленькі компанії замість великих
По-перше, автоматизація дозволяє маленьким компаніям розв’язувати ті ж завдання, що виконуються їх більш солідними та відомими суперниками, і при цьому обходитися куди меншою кількістю співробітників.
У своїй книзі “Цифрова перевага” професора Гарвардської школи бізнесу Марко Янсіті та Карім Лахані, ілюструючи цю думку, наводять як приклад Ant Group — стартап, що надає фінансові послуги та входить до складу китайського гіганта інтернет-торгівлі Alibaba.
Ant Group, який спочатку називався Alipay і був платіжною платформою, перетворився в одну з найдорожчих приватних компаній у світі. І добитися цього він зумів багато в чому тому, що придумав, як замінити машинними операціями безліч трудомістких видів послуг звичайних банків.
Наприклад, дочірнє підприємство Ant Group, MYbank, — додаток для кредитування, чия процедура підписання документів узгоджується за формулою “3-1-0”: все, що потрібно, — три хвилини на подачу заявки, одна секунда на її схвалення алгоритмом і нуль людей.
Так банк вже видав кредити на сотні мільярдів доларів, а завдяки інформації про споживачів, яку він отримує від Alibaba й інших партнерів, зумів зберегти ставку штрафних санкцій на рівні 1%, що набагато нижче, ніж у багатьох звичайних кредитних установ.
MYbank, у якого 2018 року було всього близько трьохсот співробітників, не буде змушений позбутися тисячі кредитних фахівців, щоб звільнити місце для алгоритмів, оскільки не брав на роботу стільки людей. Але такі посади є в інших китайських банках і кредитних організаціях. І можна не сумніватися, що із розвитком MYbank багатьом з цих інших компаній доведеться знижувати зарплати, щоб утриматися на плаву.
Нові моделі поведінки замість старих
Крім того, машини замінюють живих працівників, змінюючи звички споживачів. Візьмемо, наприклад, Kodak, колишнього гіганта індустрії фотографії. У 1988 році це була успішна компанія з приголомшливим за величиною штатом у 145 тис. осіб, серед яких — значна частка населення міста Рочестер, де вона була заснована.
Якби на той момент у кого-небудь з керівників Kodak запитали, що може представляти головну небезпеку для цих людей, він, напевно, заговорив би про аутсорсинг або міжнародну конкуренцію. А якби цей керівник був надзвичайно далекоглядним, то, можливо, передбачив би популярність цифрових фотоапаратів.
Але Kodak знищила не конкуренція і не цифрові фотоапарати, а смартфони й соціальні мережі. Коли мільйони людей почали носити в кишені телефон з камерою високої роздільної здатності, вони перестали сприймати фотографію як платну послугу, для якої потрібна спеціальна апаратура. Вона стала хобі.
IT-компанії не ставили перед собою завдання знищити Kodak, але, змінивши поведінку споживачів — зробивши так, щоб вони, замість того аби друкувати фотографії, стали завантажувати їх на сайти, — фактично визначили його долю.
У 2012 році Kodak оголосила себе банкрутом. Наразі у неї залишилося всього близько 5 000 співробітників.
Було б дивно стверджувати, що інші 140 тис. робочих місць у Kodak були знищені автоматизацією, тому що автоматизація проводилася не в Kodak. Вона відбувалася в MySpace, Facebook, Instagram, Twitter та інших компаніях, які пропонували інструменти для обміну фотографіями. Але, коли вони взяли на озброєння нові технології та дозволили користувачам ділитися фотографіями онлайн, хоча ті ніколи не бачили касети з плівкою, жителі Рочестера втратили роботу.
Фріланс замість повної зайнятості
Крім того, машини дозволяють замінювати співробітників, які працюють повний день, позаштатними, тимчасовими й такими, що виконують певний тип завдань, які в принципі можуть виконуватися непрофесіоналами. І при цьому невелика кількість менеджерів керує численним і гнучким найманим персоналом.
Типовий приклад такого підходу — платформи послуг на домовленій разовій основі, на зразок Uber, Lyft і Airbnb, які дозволяють людям, що мають автівку або вільну спальню, конкурувати з професійними водіями та власниками готелів.
Але, можливо, більш показовим буде приклад з моєї професійної сфери. Кілька десятків років тому газети, журнали й телеканали наймали журналістів, які повинні були відділяти факти від вигадки, вирішувати, які сюжети підходять для їхньої аудиторії, та розташовувати новини дня в порядку значущості. Їх називали редакторами, продюсерами та оглядачами; їх були десятки тисяч, і більшість заробляли пристойно, на рівні середнього класу.
Тепер безліч таких посад скасовано, а їх місце посіла посада, характерна для епохи автоматизації, — модератор контенту. Подібно редакторам і продюсерам колишніх часів, модератори контенту весь день стежать за тим, щоб інформація, передана через Facebook, YouTube, Twitter та інші платформи, відповідала масовому споживанню. Ці люди зазвичай працюють поза штатом компаній, але наймаються за контрактом агентствами з тимчасового працевлаштування та консалтинговими фірмами.
Мало хто з них заробляє значно більше прожиткового мінімуму. І при тому, що вони днями фільтрують спірний контент, й фактично не володіють знаннями та навичками, завдяки яким редактори та продюсери колись могли оперативно й самостійно вирішувати, які сюжети пропустити, а які “зарубати”.
Вони керуються анонімними “інструкціями щодо роботи з контентом” і схемами ухвалення рішень, які їм видають менеджери.
Кінцева мета IT-компаній — повністю автоматизувати цей процес і замінити всіх живих модераторів інструментами зі штучним інтелектом, здатними ідентифікувати ненависницькі висловлювання, сцени насильства та інші заборонені види контенту. А поки вони просто замінюють штатних, кваліфікованих працівників низькооплачуваними фрилансерами.
Оскільки автоматизація перетворює життя та роботу такими прихованими й обхідними методами, нам нерідко важко розпізнати загрозу в тому чи іншому продукті. Але ми часто розуміємо заднім числом, що така-то технологія, яка здавалася невинною та корисною, коли ми з нею познайомилися, здійснила на нас руйнівний вплив.
У 1984 році з’явився TurboTax, і спочатку він зовсім не був схожий на робота, що знищує робочі місця. Це був пакет програм, що дозволяє комп’ютерним маніякам заповнювати податкові декларації на ПК. Але минув час, і він змусив армії фахівців з оформлення податкової документації шукати собі нову роботу.
У 1985 році новий редактор Microsoft Excel зовсім не був схожий на робота, що знищує робочі місця. Це була програма для роботи з електронними таблицями. Але минув час, і вона зробила непотрібними цілі відділи співробітників, що займалися ручним введенням даних.
У 2006 році, коли Facebook додав функцію “новинна стрічка”, та не була схожа на робота, що знищує робочі місця. Це був спосіб з’ясувати, яка з твоїх пасій часів коледжу знову вільна як вітер. Але стрічка перетворилася на продукт, що передає інформацію мільярдам людей, який домінує на ринку онлайн-реклами та знижує попит на друковані ЗМІ.
Деякі технології, що входять до нашого життя, майже напевно коштуватимуть людям роботи, як сталося з цими інструментами. Нам треба винести з історії простий урок: ми не можемо передбачити, як машини зруйнують наше життя. Нас лякає Скайнет, а не електронні таблиці. І коли приходять зміни, вони часто застають нас зненацька.
Джерело: The Bell
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах