Можливо, багато хто з нас ніколи не зустрічалися з роботами, але чекати залишилося недовго
Революція в робототехніці здійсниться з дня на день. Машини освоюють все більше й більше професій, в яких — так принаймні довгий час вважалося — можуть бути зайняті тільки люди. Наше життя змінюється на очах.
Сьогодні мільйони промислових машин щось прикручують, зварюють, фарбують і виконують інші повторювані, конвеєрні завдання. Зони, де вони працюють, часто відгороджені, щоб забезпечити безпеку людей.
Так, наприклад пристрій, який за допомогою штучного інтелекту керує роботою екскаватора Caterpillar-336, створений Ноа Реді-Кемпбеллом із Сан-Франциско. Очей і вух у нього немає — замість них він використовує лазери, GPS, відеокамери та схожі на гіроскопи сенсори. На ньому написано: “ОБЕРЕЖНО! Робот починає рух без попередження”. Це новий різновид роботів. Їм далеко до людини, і все ж вони кмітливі, спритні та рухливі. А ще — пристосовані для того, щоб жити й працювати поруч з людьми.
Уже сьогодні роботи проводять інвентаризацію і миють підлоги в магазинах мережі Walmart. Вони розміщують товари на складах і забирають їх з полиць, щоб пакувальники могли відправити покупцям; збирають салат, яблука і навіть малину; допомагають дітям-аутистам спілкуватися з оточенням, а тим, хто переніс інсульт, — відновлювати контроль над кінцівками. Вони патрулюють кордони й, як у випадку з ізраїльським дроном “Хароп”, атакують об’єкти, які здаються їм ворожими.
Все це було ще до пандемії COVID-19. А тепер ідея замінити людей роботами — ідея, яку, згідно з опитуваннями громадської думки, не схвалює більшість людей по всьому світу, — раптово виявилася розумною, якщо не обов’язковою до застосування з медичної точки зору.
Сьогодні роботи доставляють харчові продукти в Мілтон-Кінс (Англія), носять медичне приладдя в одній з лікарень Далласа, дезінфікують палати в лікарнях Китаю та Європи й патрулюють парки в Сінгапурі, нагадуючи тим, хто прогулюється про вимогу дотримуватися соціальної дистанції.
Пандемія змусила багатьох зрозуміти, що автоматизація неминуча.
“У найближчому майбутньому робочі приміщення будуть являти собою екосистему, побудовану на взаємодії людей і роботів, що забезпечить максимальне підвищення ефективності”, — зазначає Ахті Хайнла, одна із засновників платформи онлайн-зв’язку Skype, співзасновник і технічний директор компанії Starship Technologies, чиї шестиколісні безпілотні роботи-постачальники роз’їжджають по Мілтон-Кінс та іншим європейським і американським містам.
“Ми звикли до машинного інтелекту, який можна носити з собою, — розповідає фахівець з робототехніки з Університету Карнегі-Меллона Мануела Велосо. — Тепер нам доведеться звикнути до штучного інтелекту, що володіє тілом і здатному пересуватися самостійно”.
Коридорами будівлі, в якій розташований її кабінет, катаються роботи (точніше, “коботи”, від collaborative robot — “робот, здатний до співпраці”), створені групою під керівництвом Велосо. Вони розвозять документи й показують дорогу відвідувачам. На вигляд це айпади, встановлені на виставкові стенди з коліщатками — але пересуваються вони самостійно і навіть користуються ліфтами (для цього кобот просить людей-попутників натиснути на кнопку потрібного поверху).
Сім років Відал пропрацював в компанії Taylor Farms в Салінасі (штат Каліфорнія), збираючи урожай салату: зрізав качани (за кожним треба було спеціально нахилятися) салату романо або айсберга, обривав пошкоджене листя і відправляв качан у кошик.
З 2016 року, Відал тепер роз’їжджає на роботі й стежить за подачею кошиків на конвеєр. Робот — схожа на трактор машина завдовжки 8,5 м. Він розмірено рухається уздовж грядок, оточений клубами пара від струменя води, що знаходиться під високим тиском, і зрізає качан, коли отримує від сенсора сигнал про те, що такий виявлений. Зрізані качани падають на конвеєр, який доставляє їх на платформу, де трудяться люди — сортують салат і складають його в кошики.
Taylor Farms — одна з перших в Каліфорнії великих сільськогосподарських компаній, які взялися інвестувати кошти в роботизацію. Літні робочі йдуть на спокій, а люди молодші не мають палкого бажанням займати робочі місця, пов’язані з важкою фізичною працею. Ситуацію ускладнюють і загальносвітові тенденції до обмеження волі трудової міграції.
Sarcos Robotics — компанія, створена в штаті Юта, виробляє роботів, яких людина одягає на себе. Вони називаються екзоскелет і призначені для того, щоб надати рухам робочу силу і точність машини. Авіакомпанія Delta ледве почала тестувати продукцію Sarcos Robotics на своїх бортмеханік, як пандемія в рази знизила кількість авіаперельотів.
За словами глави компанії Бена Волффа, з початку пандемії інтерес до продукції Sarcos Robotics дійсно виріс. Звертаються найнесподіваніші фірми — наприклад, великий виробник електроніки, фармацевтична компанія, м’ясокомбінат. Перші два запити були пов’язані з бажанням переміщати важкі вантажі за участі меншої кількості людей, а м’ясокомбінату потрібно було розосередити працівників.
У світі, де контакти між людьми викликають страх, буде непросто знайти багато охочих доглядати за дітьми та людьми похилого віку. Наприклад, один з проектів, який веде лабораторія інженера-робототехніка з Університету Південної Каліфорнії Майя Матарік, — робот-тренер: під його керівництвом літня людина робить фізичні вправи. Нагадає такий робот господареві й про те, що пора йти на прогулянку.
У робота є голова, торс і руки (все — з білого пластику). Торс встановлений на металеву платформу з коліщатами, але сенсори та програми дозволяють йому робити дещо з того, що робив би тренер-чоловік, — наприклад, говорити: “Зігніть трохи ліву руку!”, — коли ви виконуєте вправу, а після: “Молодець, добре!”.
“Ми не замінюємо доглядальниць, — зазначила Матарік. — Ми заповнюємо лакуну. Дорослі діти не мають можливості доглядати за літніми батьками. А людей, що роблять це професійно, в нашій країні недооцінюють, їм недоплачують. Поки збережеться такий стан справ, нам доведеться користуватися послугами роботів”.
Економісти багато сперечаються про те, якою мірою і як скоро роботи почнуть впливати на ринки праці. Однак більшість експертів сходяться на тому, що робітникам буде непросто звикнути до роботів.
“Всі дані красномовно свідчать: в тих сферах промисловості, де починають застосовувати роботів, стає набагато менше місць для “синіх комірців” — наприклад, на збірці. Це не означає, що технології майбутнього не можуть створювати робочі місця. Але запевнення, що ми всюди будемо впроваджувати автоматизацію і при цьому створювати безліч нових робочих місць — фантазія чи навмисне введення в оману”, — розповідає економіст з Массачусетського технологічного інституту Дарон Асемоглу.
Слову “робот” в цьому році виповнюється рівно 100 років: чеський письменник Карел Чапек вжив його у п’єсі R.U.R. і на ціле століття поставив стандарт для машинних утопій та антиутопій. Роботи в п’єсі виглядають і поводяться як люди, роблять за них всю роботу — і в фіналі знищують людство.
З тих самих пір уявні роботи, від Термінатора до японського Астробоя і дроїдів з “Зоряних воєн”, надавали значний вплив на роботобудівників і одночасно формували очікування широкої публіки щодо того, якими мають бути роботи й що вони повинні вміти робити.
Чернець, представник школи Риндзай японського дзен-буддизму Тенсьо Гото став захоплюватися роботами кілька десятиліть тому, коли, прочитавши про штучний розум, задумався про те, як добре було б відтворити в силіконі, пластику та металі самого Будду. З появою анероїдних версій мудреців, які досягли просвітління, буддисти могли б “чути їх слова безпосередньо від них самих”.
Однак, поспілкувавшись з фахівцями з робототехніки з Університету Осаки, Гото дізнався, що при сьогоднішньому рівні технологій штучного інтелекту неможливо відтворити навіть найординарніший людський розум, не кажучи вже про просвітлені особистості. Але Гото не зневірився, а вирішив задовольнятися тим, що можна досягти сьогодні.
Майндар — так звуть робота — вимовляє заздалегідь записані проповіді енергійним жіночим голосом, що звучить не зовсім по-людськи, роблячи м’які жести руками та повертаючи голову з боку в бік, щоб обвести поглядом аудиторію.
Штучного інтелекту в Майндар немає. Гото сподівається, що рано чи пізно він з’явиться, і тоді статуя, що рухається, зможе вести бесіди з людьми та відповідати на їхні запитання про релігію.
І все ж таки, яких би висот не досягли роботи, є завдання, впоратися з якою вони нам ніколи не допоможуть: вирішувати, як, де і коли використовувати таких помічників, ми будемо самі.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах