За минулий рік було введено у 2,5 рази більше потужностей “зеленої” енергетики, ніж у позаминулому
Початок нового року став знаковим для ринку відновлювальної енергетики. За півтора місяця стало відомо про низку угод у даній сфері. Інвестори один за одним афішували наміри та об’єми інвестицій, звітували про здачу об’єктів. Цього року в Давосі стало відомо про підписання угоди між NBT, Total та ЄБРР щодо проекту “Сиваш”. Згодом звучали заяви представників японських, французьких, норвезьких, українських інвесторів про плани будівництва електростанцій в Україні. На думку аналітиків, у 2019 році, окрім заяв про інвестиції, будуть укладені угоди M&A в цій сфері.
За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, завдяки “зеленому” тарифу кількість суб’єктів господарювання, що подають заявки на його встановлення постійно зростає з 2011 року. Якщо на кінець 2017 року цей показник складав 222 суб’єкти, то вже в минулому році їх кількість збільшилась до 308 (813 МВт нових потужностей, що генерують електроенергію з відновлюваних джерел).
•••
У встановлення додаткових потужностей у минулому році було інвестовано понад EUR730 млн
•••
“Зелений” для інвесторів
Аналітики енергоринку вважають, що всі енергокомпанії, які працюють по “зеленому” тарифу – досить успішні. Тому що умови ведення бізнесу вкрай привабливі. Є високий рівень дохідності, через який і відбувається бум “зеленої” енергетики. Зокрема, виробники електроенергії з сонячного випромінювання на наземних об’єктах, величина встановленої потужності яких перевищує 10 МВт, продають вироблену енергію за встановленим “зеленим” тарифом– від 4,76 до 8,19 грн/кВт•год. На наземних об’єктах, величина встановленої потужності яких менша або дорівнює 10 МВт – до 14,74 грн/кВт•год. Для порівняння – традиційну електроенергію споживачам продають за 1,68 грн/кВт•год.
Голова Української асоціації відновлювальної енергетики, керівник сектору “Енергетика” Офісу ефективного регулювання Олексій Оржель пояснив привабливі умови розвитку сфери тим, що є певне зниження вартості будівництва нових об’єктів через розвиток технологій і зміну зменшення цін на обладнання, і через те, що все більше гравців заходять на ринок та реалізують свої об’єкти.
Експерт програми “Енергетика” Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп уточнив, що хоча українська відновлювальна енергетика працює за тими ж принципами, що і світова, але у нас унікальні умови: обладнання для нової генерації стає дешевшим, собівартість електроенергії з відновлювальних джерел знижується, а тариф залишається зафіксованим. Водночас збільшується маржа прибутковості. І ще при цьому всьому діє захист на законодавчому рівні – до 2030 року чинним є “зелений тариф” (щоправда, з 2020 він поступово знижується). Крім того, у жовтні минулого року був підписаний закон, який спрощує вимоги до проведення експертизи проектів будівництва вітряних електростанцій. “Тому зараз чимало хто намагається вкластися в зелену енергетику, щоб до 2030 року отримати прибуток від чинного тарифу, а вже далі працювати у звичайному режимі”, – резюмував пан Прокіп.
Доволі часто проекти в альтернативній генерації ініціюють саме іноземні інвестори. Зокрема, готовність вкладатися в відновлювальну енергетику в Україні, висловили французькі компанії ENGIE, Total-Eren та AKUO Energy. Як писали Investory News, будівництвом сонячної електростанції у Чорнобильській зоні загальною потужністю 1,2 ГВт зацікавились японські Deloitte Touche Japan та Green Power Development Japan. Минулого року в Прип’яті на території Чорнобильської АЕС була відкрита перша сонячна електростанція Solar Chernobyl потужністю 1 МВт. Ще одна заява в січні 2019-го була від норвезької Scatec Solar. Компанія планує побудувати у Миколаївській області сонячну електростанцію потужністю 150 МВт загальною вартістю €180 млн. ЄБРР і ЧБТР також бажають профінансувати нову сонячну електростанцію в Миколаївській області.
Є й українські енергетичні компанії, які інвестують у “зелену” енергетику. Наприклад, ДТЕК анонсував завершення в січні нинішнього року будівництва Нікопольської СЕС потужністю 246 МВт. До цього у 2017 році компанія завершила роботу над Трифанівською сонячною електростанцією і розпочала будівництво Приморської ВЕС в Запорізькій області. цЩе один інвестор в українську “альтернативку”– Карл Стурен, співзасновник компаній “Чумак” і “Віндкрафт Україна”. Остання у минулому році звела у Херсонській області вітроенергетичні установки загальною потужністю близько 170 МВт. А нині будує Авер’янівську вітроелектростанцію, потужність якої після завершення будівництва сягатиме 69 МВт. Інвестує в “зелену” енергетику і UDP Renewables, співзасновником якої є Василь Хмельницький. Зараз у компанії вже є дві працюючих сонячних електростанцій, п’ять в роботі й ще дві — у планах.
З боку держави для залучення інвесторів до українських “зелених” проектів Держенергоефективності разом із партнерами розробило та запровадило Інтерактивну інвестиційну карту UAMAP, де опубліковано понад 100 потенційних проектів, які шукають фінансування на загальну суму понад EUR4 млрд. В Кабміні інвестиційний потенціал проектів відновлювальної енергетики України оцінюють у EUR12 млрд.
Вартість входу в бізнес і нюанси різних видів ВДЕ
Голова Української асоціації відновлювальної енергетики пан Оржель проаналізував основні відмінності різних видів альтернативної енергетики. На його думку, сонячні об’єкти інфраструктурно не є критично складними. І з точки зору реалізації будівництва – найлегші.
Вітрогенерація – складна, з необхідністю специфічних будівельних робіт та монтажних можливостей. Потрібно привезти і розвантажити обладнання, змонтувати його. Для цього необхідна серйозна підготовча та девелоперська робота.
Відновлювальні джерела енергетики, що працюють на біомасі, біогазу – також складні об’єкти. Іноді реалізація такого проекту займає до 3-х років. Оржель наголосив на важливому факторі: якщо реалізатором проекту не є виробник енергетичної біомаси, то він дуже залежить від постачальників біомаси. І навіть залежить від кон’юнктури на сусідніх ринках. Якщо, наприклад, Польща, дає якісь преференції та додаткові стимули щодо використання біомаси, то українська біомаса починає експортуватися у Польщу. Виробник біомаси оцінює, куди йому вигідніше продати: на експорт чи в Україні. Навіть з урахуванням фактору витрат на логістику він визначатиме – хто платить більше. “А кожного дня стоїть питання постачання палива. Тому ці проекти розглядаються не лише як об’єкт електроенергетики, а й потребують побудови системи постачання ресурсної бази”, – уточнив пан Оржель.
Успішність ВДЕ, що працюють з біогазом, дуже залежить від технології його отримання. В Україні не достатньо налагоджена технологія отримання якісного великого об’єму біогазу з того субстрату, який потрапляє на біогазові об’єкти. Зокрема, неякісний субстрат з домішками (як миючі засоби для очищення ємностей) загрожує вбити мікрофлору, яка генерує біогаз. “Стоять завантажені біореактори, а біогаз не виробляється. Тому тут важливо, крім постійного постачання ресурсу, ще й його якість”, – зауважив Оржель.
Ще складнішими можуть бути об’єкти будівництва греблі, малих ГЕС. Здебільшого у нас реалізують безгреблеві проекти. Але якщо є рішення про будівництво греблі, то це має бути дуже серйозна оцінка впливу на навколишнє середовище. Іноді ще є спротив від місцевої громади.
Майбутнє ВДЕ: яким його бачать законодавці
У грудні 2018 року в першому читанні вже підтримано законопроект 8449 д про конкурентні умови в секторі відновлювальної енергетики. Ним пропонується направити на аукціони великі об’єкти генерації. Щоб зменшити вартість, і щоб Україна не регулювала тариф законодавчо. Натомість вартість продажу “зеленої” кіловат-години визначатиметься на рівні аукціонів: у кого краща технологія, дешевший кредит, той має право будувати електричну станцію і подавати електроенергію. Споживач в результаті отримає меншу ціну за кіловат-годину з екологічно чистих технологій.
•••
Законопроектом 8449 д передбачене зменшення тарифу для сонячних електростанцій на 25%, а потім ще по 2,5% кожних 3 роки. Для вітроелектростанцій – на 10% і 1,5% кожних наступних 3 роки
•••
“Фактично законопроект визначає приведення тарифу до економічно обґрунтованого з точки зору розвитку і вартості відновлювальної енергетики на сьогодні. З іншої сторони, – запроваджує конкурентні механізми, тому що держава не встигає за зміною технологій. Тому на конкурентних умовах має бути організоване залучення інвестицій”, – відзначив Олексій Оржель.
Перспективи для виробників альтернативної енергії
“Зелений” тариф діятиме до 2030 року, а договір продажу електроенергії по аукціонній ціні – на 20 років, – каже пан Оржель. – І це – поштовх для інвесторів відмовитися від високого фіксованого тарифу, натомість дати меншу ціну, але на довший термін”. На думку експерта, ці 20 років – це та “морквинка”, яка змотивує перейти від “зеленого” тарифу до аукціонів і боротися на конкурентному ринку.
Чи буде в Україні стовідсотковий перехід на альтернативну енергетику? Експерти вважають таку перспективу цілком імовірною. Але головне питання в тому, скільки це буде коштувати для кінцевого споживача.
Ми у соцмережах