Соцмережі
27 Березня 2022
202

Дмитро Томчук: Як мало речей потрібно для життя

Коли повітряна тривога, пишеться важко. Але я намагатимуся, бо в нас майже не буває тиші, а коли вона є, не вдається писати бо щось постійно треба робити.

В нас завжди були великі оселі. Перша квартира, яку ми купили у звичайному будинку звичайного жилмасива, була з п’яти кімнат. Колись горком партії будував такі квартири для багатодітних сімей. Але ми жили там удвох з Ксюшею, бо це було ще до народження Саші та Гоші. Я ніяк не можу запам’ятати, скільки людей та з яких міст мешкає там сьогодні. Пам’ятаю, що багато. Другим був будинок, чималий, у пафосному середмісті Дніпра.

Він був з чотирьох поверхів, та ми зайняли його увесь, від підвалу до горища. Там взагалі не було порожніх приміщень. Потім ми переїхали у київський будинок, який був ще більшим за дніпровський. Та знов використали усю наявну площу. Я писав про нього – як ми шукали туди прибиральниць, чи про садівника та інше.

Лише місяця вистачає, щоб зрозуміти, що ми можемо мешкати на меншій площі. Ксюша зараз у Львові, вони мешкають у звичайній квартирі звичайної багатоповерхівки, та їх там п’ятеро: Гоша, Саша, Сашина подруга, Ксюша та Ліда, бо без Ліди ніяк. Немає ані саду, ані Гошиного городу, ані альтанок, ані величезних кімнат дітей — Гошиної у стилі гаража феррарі, та Сашиної у стилі сільського Прованса, яку вона так любила та у яку було вкладено стільки зусиль та грошей. Та це взагалі нікого не турбує, бо турбують інші речі та події, які виявитися найважливішими.

У Ксюші була гардеробна, розмірами як половина нашої чималої спальні. Там були десятки суконь та майже сотні пар взуття. Не допомагало навіть віддавати на благодійність. Та все воно було потрібним та необхідним. До Львова вона приїхала з одним рюкзаком, по рюкзаку було й в дітей. За ті тижні, що вони там, речей не стало більше — виявилося, раптом, що вони не потрібні. Потрібне щось інше. Щось, що взагалі не лежить у матеріальній площині.

В мене до війни була купа особистих територій — зона барбекю надворі, де я панував, гараж, в Дніпрі — величезна більярдна з каміном та сигарами та все таке інше. Зараз в мене з особистого простору є два квадратних метри підлоги, на якій я сплю в спальнику. До останнього часу я спав просто на підлозі, але нещодавно в мене з’явився ще матрасик. Це щось з розряду предметів розкоші. Ще біля голови в мене стоїть коробка, щоправда чимала, у якій усе моє майно — це форма, класна британська форма з чистої бавовни, та спорядження. Більше у коробці нічого немає. Біля ніг мого спальника стоїть стул, на ньому висить куртка. Все. Хоча комплектів форми в мене два — зимова та більш легка, бо у зимовій вже буде жарко. Ще в мене дві пари берців – теплі, які надіслав мій партнер, та більш легкі. Оце й усе. Та я починаю не розуміти, що потрібне ще для звичайного повсякденного життя. Виявляється, цього вистачає, щоб жити.

Тому що тепер нам від життя потрібне зовсім інше.

Завтра я розповім вам ще про броніки та батарейки. А, ще про аптечки. Там цікаво.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram