Соцмережі
30 Січня 2023
618

Дмитро Борисов: Народження “Барсука”

RеВізія

Як я шукав гроші, щоб відкрити Барсук на Печерську і що з цього вийшло.

Продовжую робити ретроспективу свого ресторанного досвіду. Тож 2009-ий рік. Я не запустив доставку, але непогано попрацював директором літнього заміського комплексу. І остаточно вирішив створити власний заклад.

Придумав я його під час йоги. Лежав якось собі в шавасані, а картинка закладу склалася в голові немов пазл. Згодом це повторювалося безліч разів: я бачив у своїй голові об’ємну модель закладу, міг наблизити й роздивитися кожну деталь.

Так народжувалися концепти: просто в одну мить з купи всього, що я бачив, про що чув або читав з’являлося щось нове: неявні обриси, передчуття складалися в цілісну картинку ресторану.

Тоді я побачив невеличкий заклад, вікна арками, відкрита кухня, гості і я — вже не просто запрошую людей поїсти на вихідні, а зустрічаю їх у своєму закладі та готую для них.

Назва з’явилася випадково. Я гостював у друга в Молдові, і якось в розмові він сказав: “Я вигадав класну назву для закладу: Барсук. Хочеш тобі подарую?”.

Я пообіцяв, що якщо колись відкрию таки гастробар, так і назву, а цей друг зможе там безкоштовно їсти й пити стільки, скільки цей ресторан існуватиме.
Почав з пошуку приміщення. Зв’язався з рієлторами та попросив їх знайти готовий заклад, який нещодавно зачинився: думав, що так зможу зекономити на інвестиціях в ремонт та обладнання. Це була неабияка помилка, але про це згодом. Мені запропонували заклад на Печерську: в районі, в якому я виріс. В жилому будинку, саме з такими вікнами, як я собі уявляв. І я вирішив, що це бінго: треба брати.

З договором оренди, однак без грошей я почав діяти.

Друзі-архітектори почали робити для мене дизайн-проєкт. Замість оплати я весь час для них щось готував, паралельно проробляючи меню для майбутнього гастробару. Гратися з дорогими продуктами можливостей не було, тож я весь час фантазував, як би з гречки та ще кількох базових продуктів зробити щось цікаве.

Я дізнався про рух “гастросереда”, і став частенько там бувати. Правила були прості: щоб долучитися, треба було або принести дві пляшки вина, або продукти та власне щось приготувати. Ці зустрічі з людьми, захопленими гастрономією, смаками та стравами, дуже сильно вплинули на мене тоді.
А ще я весь час шукав гроші. Я вже взяв на себе обов’язки: підписав договір оренди, розпочав будівництво, назад шляху не було. За оцінками мені потрібно було десь $50 тис.

Я сподівався знайти інвестора. Знайомий допоміг зробити перший план, бізнес-модель, розрахувати термін окупності.

Я кілька разів на тиждень зустрічався з людьми, яким пропонував за $20 – $30 тис. 40% в майбутньому бізнесі. Ніхто не погоджувався.
Врешті я дійшов до того, що пропонував вже 50% хоча б за $10 тис. І знову — ніхто.

Тепер, звісно, я дуже радію, що так все вклалося. Але тоді я був на межі.

Збирав маленькими частинами гроші по друзях, щоб хоча б якось закінчити ремонт. Були тижні, коли все, що я їв — це був чай з медом. Іноді щось брав в “Челентано” неподалік, бо там проводив всі ділові зустрічі.

Схуд до 64 кілограмів.

Думаю, якби мене хтось відвів до лікаря, мені б поставили купу нервових розладів. Але тоді я думав тільки про те, як довести собі та всім навколо, що я — не лузер, який втратив все, а підприємець, якому от-от пощастить і він знов убуде на хвилі.

Врешті, в лютому 2010-ого ми влаштували “стройка-паті”. Тягнути далі було не можливо: треба було стартувати. Прийшли люди. Десь 50+ гостей на 60 м².

Я посміхаюся, зустрічаю, готую. Намагаюся всім сподобатися.

А насправді у мене такий мандраж, що я ледве тримаюся.

В якусь мить я дивлюся навколо і просто кілька хвилин стою ошелешений: тут купа людей, а витяжка, в яку я вгатив останні гроші, чомусь майже не працює. Дівчата в красивих сукнях з келихами ігристого сидять просто за стіною з диму, дихати неможливо. Що робити — не ясно.

Я жартую, годую і не знаю, чи прийде хтось після цього завтра… Прийшли.

Ми почали працювати, і дуже успішно. А я на все життя запам’ятав такі речі:

• Якщо ти купуєш “готовий заклад”, дізнайся, чому закрився попередній заклад. Знайдеш багато цікавого. Серед типових відповідей: проблемні сусіди, старі комунікації в будинку та купа інших сюрпризів, які перетворюють мрію на пекло.

• Без мрії діяти неможливо, але треба бути готовим до того, що реальність інша. Якщо реалізуєш мрію хоча б на 20%, це вже супер.

•Іноді, коли тобі відмовляють, це тільки на краще.

•Взяті на себе зобов’язання в умовах обмежених ресурсів розкривають креатив краще, ніж можна собі уявити.

•На енергії ярості та страху можна побудувати, що завгодно, але платити за це приходиться щонайменше здоров’ям.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram