Соцмережі
31 Травня 2019
500

Богдан Данилишин: Модернізація кредитно-грошової політики

Про складність інфляційного таргетування

Улюбленим заняттям багатьох експертів є критика Національного банку у зв’язку з недосягненням цілі з інфляції. Якщо тільки зіставляти плани й результат, складно сперечатися з ними.
Але потрібно розуміти, що складність інфляційного таргетування в Україні полягає в тому, що причиною інфляції в нашій країні значною мірою є фактори немонетарного походження: низька продуктивність праці, висока монополізація внутрішнього ринку, вразливість економіки перед зовнішніми шоками внаслідок її експортно-сировинної моделі та високої залежності від експорту енергоносіїв, сильний вплив сезонних тенденцій.

Навіть просто більш ефективне виробництво зменшує собівартість продукції. Зокрема й тому в економіках з вищою продуктивністю праці рівень інфляції, як правило, виявляється на низькому рівні. А на інфляційні процеси в Україні прямо впливають економічні змінні, передбачити динаміку яких дуже складно. До їхнього числа належить, наприклад, кон’юнктура світових ринків сільгосппродукції та металургійних напівфабрикатів, нафти й природного газу.

Якщо ж говорити про внутрішньоукраїнський ринок, то значна частина зростання цін на товари і послуги зі споживчого кошика зароджується в надрах монополізованого енергоємного і матеріаломісткого виробництва, а не в каналах грошового обігу та не внаслідок високих ставок за кредитами. А важелів впливу на таку інфляцію в НБУ небагато.

Я неодноразово висловлював стримане ставлення до цього виду політики. Тож вислуховував критику від деяких колег з Ради НБУ. Але моя позиція є досить поміркованою. Тому що доводилося зустрічати й досить різкі висловлювання щодо інфляційного таргетування. Наприклад, професор Массачусетського університету Г.Епштейн у праці “Монетарні режими, альтернативні інфляційному таргетуванню” без натяків заявляв: “Інфляційне таргетування проводиться в інтересах груп рантьє відповідних країн. Низький рівень інфляції, отже, високий рівень реальних відсоткових ставок збільшують дохід рантьє з капіталу”.

Чимала кількість країн, що перейшли до інфляційного таргетування, не домагаються стрімких темпів економічного зростання, мають високі реальні відсоткові ставки та проблеми зі створенням нових робочих місць. Усе це є і в Україні. Звичайно, добре, що наші сусіди за Європейським Союзом допомагають пом’якшити можливі важкі соціальні наслідки слабкої ділової активності в Україні та охоче приймають наших заробітчан, однак довго так тривати не може. Наша країна має докласти максимум зусиль для того, щоб не розгубити своїх трудових ресурсів, отже, і потенціал економічного зростання.

Колеги скажуть: багато розвинених країн світу застосовують політику таргетування інфляції. Так, але багато які з країн, що успішно застосовують таргетування інфляції, входять до клубу промислово розвинених. А індустріально розвинені країни не особливо потребують кардинального відновлення виробничих фондів промпідприємств. Для них зростання ВВП у 1–2% на рік при ціновій стабільності — гарний результат. А для України навіть річні темпи зростання ВВП у 3–4% абсолютно недостатні для того, щоб у недалекому майбутньому хоча б наблизитися до клубу індустріально розвинених держав і ввійти до числа країн з високим рівнем доходу на душу населення. Тим паче, що згідно з прогнозами ми зростатимемо темпами навіть нижчими за 3% на рік. Необхідно враховувати різний економічний базис, що склався в розвинених країнах Заходу та в Україні.
Вважаю, що на цей час потрібно думати про модернізацію підходів до грошово-кредитної політики. Має сенс урахувати таке: відповідно до Конституції України (ст. 116) відповідальність за економічне зростання і розвиток фінансової системи покладено на Кабінет міністрів. Нацбанк же відповідає за стабільність національної грошової одиниці (ст. 99). З огляду на це варто було б активніше координувати дії обох органів. При цьому Кабмін повинен зайнятися питанням підвищення якості та темпів економічного зростання, а також розвитком фінансової системи (включно з держбанками), яка забезпечила б вирішення цього завдання. НБУ — підтримувати це зростання власними інструментами (контролю над однією лише інфляцією в цьому сенсі мало). Тим паче, що при нинішньому характері нашого зростання (хронічні сировинні спади та відставання від середньосвітових показників) забезпечити довгострокову стабільність гривні буде важко.
Нова парадигма грошово-кредитної політики має полягати як у забезпеченні політики таргетування інфляції, так і в застосуванні заходів, спрямованих на поступовий перехід до підтримки темпів економічного зростання. Саме поступовий, — вважаю, що відправною точкою для початку цього переходу має стати досягнення інфляцією рівня в 5–6%, що може бути реальним у 2020 р. Україні потрібна не тиха стабільність із темпами економічного зростання, нижчими за середньосвітові, а різкий стрибок у відновленні основних фондів підприємств і впровадження ними найсучасніших виробничих технологій, особливо гостро це питання стоїть у обробній промисловості. І тут Національний банк і Кабінет міністрів повинні бути однією командою, роблячи все для того, щоб економіка України стала привабливою для іноземного та внутрішнього інвестора. Фактори, над якими нам потрібно працювати, давно відомі, і більшу частину з них уже прописано в Меморандумі з МВФ: зниження рівня корупції, дерегуляція бізнесу, приватизація для зниження ролі держави в економіці, валютна лібералізація для створення умов для припливу прямих іноземних інвестицій тощо.

Цінова стабільність є благодатним середовищем економічного зростання, але ніяк не фактором, який запустить зростання економіки. Важливим є досягнення усталеного характеру економічного зростання, що забезпечується якісними змінами в економіці. А оскільки поставлене завдання є комплексним, тільки НБУ без підтримки Кабміну не зможе досягти успіху в підтримці цінової стабільності та одночасно забезпечувати зростання економіки.

Предмет дискусій

Метою цієї моєї статті є бажання започаткувати дискусію про можливу модернізацію монетарної політики. Вважаю, що роль кредитно-грошової політики на нинішньому етапі розвитку економіки України не може замикатися у вузьких рамках створення передумов для економічного зростання у вигляді тільки низьких темпів зростання цін і передбачуваного рівня відсоткових ставок. Це важливо, але цього недостатньо.

Національний банк і Кабінет міністрів України не повинні дистанціюватися від більш активного сприяння усталеному швидкому економічному зростанню.

На думку батька монетаризму М.Фрідмана, монетарні дії за заздалегідь оголошеним правилом (інфляційне таргетування належить до числа таких) привносять у реальний сектор економіки, з урахуванням лагів прийняття рішення та лагів впливу, визначеність, оскільки ці дії прогнозовані для економічних агентів. Але ринкова свобода — це один бік медалі, а другим є невизначеність і нестабільність як неминучі супутники прогресу. Економіка, на думку монетаристів, може успішно розвиватися лише за умов стабільності та передбачуваності. Гроші, як стверджують представники цієї школи, нейтральні: вони не чинять позитивного впливу на реальний сектор у довгостроковому періоді. От чому представники цього напряму економічної думки пропонують монетарній владі боротися з інфляцією всіма доступними методами.
Інша точка зору в послідовників Дж.М.Кейнса. Вони виокремлюють два стани економіки — з неповною та повною зайнятістю факторів виробництва. У першому випадку збільшення кількості грошей в економіці не впливатиме серйозно на ціни, а зрослий платоспроможний попит приведе до зростання виробництва. У другому випадку збільшення ефективного попиту не веде до збільшення обсягу виробництва, а повністю витрачається на підвищення витрат, тоді досягається становище, яке, з погляду кейнсіанців, цілком доречно назвати “істинна інфляція”. Отже, за Кейнсом, істинна інфляція — це лише таке зростання цін, яке не є наслідком економічного зростання. Тому інфляція допустима, але, звичайно, у розумних межах (думаю, для нашої країни ця розумна межа перебуває на рівні 5–6% на рік), якщо економіка демонструє зростання інвестицій та обсягів виробництва.

Динаміка ВВП, звичайно, не може бути в серйозному ступені підконтрольна Національному банку, але йому не повною мірою підконтрольна й динаміка інфляції. Нині нам необхідні компроміси, які виключають прагнення до виконання лише одного завдання ціною ускладнень для досягнення іншого. Коли я ставлю ортодоксальним прибічникам інфляційного таргетування запитання: як придушення інфляції сприятиме зростанню економіки, вони зазвичай кажуть — завдяки тому, що економічні агенти будуть переконані в ціновій стабільності, вони почнуть нарощувати випуск продукції. Якоюсь мірою з цим можна погодитися, але сама по собі низька інфляція не вирішить таких ключових проблем економіки України, як слабкий внутрішній попит, технологічна відсталість, висока енергоємність і матеріаломісткість. А, наприклад, фінансування розв’язання названих проблем за участі банків може сприяти їхньому подоланню. Звичайно, при контролі за цільовим використанням коштів і прозорому відборі реципієнтів кредитів.

Роль банківської системи дуже важлива, але не першорядна. Проблема трансформації економіки та виходу на стабільно високі темпи зростання не в першу чергу вирішується методами кредитно-грошової політики. Відомий американський економіст Дж.К.Гелбрейт стверджував: “Що раніше ми перестанемо думати про центральних банкірів як про чарівників і магів, то краще”. Сподіваюся, представники економічного блоку української влади працюють над комплексною програмою економічних перетворень і при цьому реально оцінюють роль банківської системи в процесі трансформації української економіки.

Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram

 

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram