Сьогодні взяв участь у конференції Eurmoney CEE Central Bank Leaders. Хотів би поділитися своїми думками з одного важливого питання, яке обговорювалося під час заходу, а саме — чи достатньо фокусу центробанкам на інфляційному таргеті в поточних умовах для виконання свого основного мандату із забезпечення цінової стабільності?
На моє переконання, в сучасних умовах стрімкого пришвидшення інфляції фокус на таргеті з інфляції не просто є доречним, це є фактично найефективнішим підходом до виконання центробанками своєї основної функції із забезпечення цінової стабільності.
Адже в умовах загрози розбалансування очікувань саме наявність простого та чіткого номінального таргета суттєво полегшує центробанкам завдання заякорення очікувань. А це той фундаментальний чинник, який дає змогу центробанкам знизити інфляцію з поточних надмірних рівнів за менших втрат в економічній активності.
Це досить чітко видно при порівнянні динаміки інфляційних очікувань в Єврозоні та США. Нагадаю, що у 2020 році ФРС вніс зміни до своєї монетарної стратегії, а минулого року це зробив ЄЦБ, однак з різними наслідками щодо чіткості інфляційних цілей.
Так, ФРС зробила важливий крок до ще більшого розмиття своїх операційних цілей на додаток до дуального мандату — тепер Федрезерв таргетує 2% інфляцію в середньому, що на практиці означає, що після тривалого періоду інфляції нижче 2% тепер ФРС може тимчасово дозволяти інфляції перевищувати 2%. Водночас ФРС не дає чітких операційних сигналів, що стосуються того, за який період обчислюється середня інфляція та як швидко має інфляція повернутися до цілі 2%.
Натомість ЄЦБ перейшов від цілі близько, але менше 2% до більш традиційної для центробанків симетричної цілі в 2%.
Звичайно, це не єдині відмінності в монетарній сфері Єврозони та США, але, як на мене, вони досить показові і безумовно важливі під час пояснення факту, що інфляційні очікування в Єврозоні залишаються набагато нижчими, ніж у США. І це в умовах того, що ринок уже переконаний ледь не в 4х підвищеннях ставки в США, тоді як ЄЦБ навряд чи наступного року зважиться на підвищення ставки.
Для країн з ринками, що розвиваються, де інституційна спроможність центробанків історично слабша, а макроекономічна волатильність вища, наявність чіткої інфляційної цілі та фокус центробанку на її досягненні, незважаючи на несприятливе середовище, є ще важливішим.
Звичайно, гнучкість режиму інфляційного таргетування має бути збережено. Однак в умовах суттєвих структурних змін та підвищеної невизначеності щодо подальшого розвитку економіки стають дуже ненадійними оцінки таких неспостережних елементів традиційного правила монетарної політики, як розрив випуску чи розрив безробіття. Крім того, агреговані індикатори можуть приховувати суттєву відмінність між різними категоріями сукупного попиту.
Наприклад, в Україні ми оцінюємо приватне споживання як перегріте, тоді як інвестиційний попит виглядає все ще набагато нижчим свого потенціалу. Ще складніше із зовнішнім попитом. Наприклад, на продукцію ІТ та АПК він виглядає надмірним, генеруючи додатковий інфляційний тиск у цих секторах. Натомість у туризмі та транспорті зовнішній попит суттєво відстає від свого потенційного рівня.
Також ситуація на ринку праці не виглядає однозначною для того, щоб зробити висновок про стадію бізнес-циклу. Так, рівень безробіття залишається дещо вищим, ніж до пандемії. Але питання щодо циклічної та структурної розбивки цього рівня залишається відкритим, адже, зрозуміло, що спричинені пандемією макроекономічні порушення призводять до вищого рівня структурного безробіття. Водночас не можна зневажити і зниженням рівня участі населення в робочій силі і у випадку України — відновлення міграції на тлі загострення проблем на ринку праці в сусідніх європейських країнах.
Усі ці чинники суттєво ускладнюють як надійність традиційних у минулому індикаторів бізнес-циклу, так і комунікацію монетарних заходів з урахуванням необхідності перезаякорення інфляційних очікувань і утримання чи навіть повернення довіри до монетарної політики центробанку.
Тому особливих альтернатив збереженню фокусу на чіткій та простій інфляційній цілі, особливо для центробанку в країні з ринком, що розвивається, я не бачу.
Навіть та гнучкість режиму інфляційного таргетування, про яку я згадував, на мій погляд, сьогодні зміщується з використання додаткових індикаторів у правилі політики в бік вибору оптимального рівня жорсткості монетарних умов і, як наслідок, часу повернення інфляції до цільового рівня.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах