Станіслав Зозуля: ПриватБанк та інтервенція

Чи було втручання держави виправдане

Що якщо Коломойський правий і ПриватБанк був незаконно експропрійований з політичними мотивами? Відповідь на це питання залежить від того, що було би, якби не було інтервенції центробанку у вигляді постанови НБУ, яка змінювала порядок обліку активів, згідно з яким ПриватБанк потребував додаткової докапіталізації, яку власники внести не змогли, а тому була проведена націоналізація? Тут можливі два варіанти розвитку подій:

а) ПриватБанк би встояв
б) ПриватБанк би збанкрутував

Біда інтервенціонізму в тому, що ми ніколи не знатимемо як розвивались би події, якщо б держава не втрутились задля того щоб, мовляв, запобігти банкрутству. Жодне моделювання в комплексній системі з непередбачуваним майбутнім не здатне пролити на це питання світло істини. Якщо не будуть надані докази, ми так само не знатимемо, яким мотивом послуговувався НБУ: взяти під контроль діючої влади телеканал 1+1, як стверджує Коломойський, і поки що це виглядаєш більш ймовірним, чи з намірами служінню «суспільному благу».

Це подібно до того, як рятувати людину від смерті, при цьому заподіяти йому травму на все життя, при тому, що причинно-наслідковий зв’язок між невтручанням і смертю постраждалого не може бути доведений. І десь закрадається обгрунтований сумнівів, що можливо ніхто нікого і рятувати не збирався, а мотив був один — нанести каліцтво. А тому такого «рятівника» слід судити як агресора.

Інтервенціонізм (державне втручання) створюючи одну реальність, в якій немовбито запобігли «провалам ринку», закриває собою інший варіант розвитку подій, де якщо б такого втручання не було загальні втрати були б меншими. Тому будь-які сумніви втручатися державі в економіку (націоналізовувати банки чи ні) мають таким чином завжди трактуватися на користь невтручання.

Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram