Частина 1. Інвестбанкір, генеральний директор ІК Concorde Capital – про очікування інвесторів, реформи та прогнози приватизації-2019
Один із найбільш неординарних гравців інвестиційного ринку України зустрів нас у своєму просторому кабінеті на 16-му поверсі столичного бізнес-центру “Парус”. Поки налаштовуємось на інтерв’ю, намагаюсь скласти враження про хазяїна цього приміщення. Воно таке ж нестандартне, наповнене безліччю цікавих деталей (сувеніри з подорожей, книжки, різноманітні статуетки), які хочеться роздивлюватись, слухати історії їх потрапляння до кабінету, милуватись шикарним видом із вікна.
Про Ігоря Мазепу можна почути різноманітні думки. Хтось називає його аферистом, згадуючи “піраміди”, хтось вихваляє за бізнесовий “нюх” і хватку. Однак розмова з ним точно не залишає байдужим. Він не боїться лаяти владу за те, що за 5 років мало що було зроблено, вангувати, що приватизація-2019 знову провалиться, ділитися своїми думками щодо того, як треба було зробити. InveStory News публікує першу частину інтерв’ю, де ми говоримо про “наболіле”.
Про реформи
– Минуло п’ять років з часу Революції гідності. Коли, на вашу думку, ми згаяли шанс на швидкі реформи та прихід іноземних інвесторів?
– По суті реформування не вдалося. Окрім двох істотних реформ.
Перша – реформування банківського сектора. Ні в кого немає сумнівів у тому, що Нацбанк став незалежним. Це видно й по політиці держустанови, монетарній і кредитно-грошовій, й по стримуванню інфляції. Від гасел перейшли до справи. І це стало, нарешті, пріоритетом Національного банку.
Друга істотна реформа – це введення інституту корпоративного управління в державних компаніях. З’явилися незалежні наглядові ради у великих держкомпаніях, які самі обирають собі менеджмент і потім запитують з нього. Це вже практикується в НАК “Нафтогаз України”, “Укрзалізниці”, ПриватБанку. І це відчутне досягнення, адже найбільші корупційні гроші вимивалися завжди з держкомпаній. Ніякі чиновники ані в міністерствах, ані в уряді, ані деінде не мали такого впливу, який мав і має топ-менеджмент наших, по суті, монополістів.
Але дуже багато речей справді не відбулися. Не відбулася приватизація, не відбулася справжня судова реформа, не відбулася справжня пенсійна реформа, медична, земельна… Недогледіли в перші два роки (після Революції гідності), коли ВР була ще більш-менш конструктивною. Коли вона сконцентрувалася навколо Президента, навколо коаліції. А в останні 3 роки ця коаліція в Раді почала тріщати по швах. І це мало свої наслідки. Якщо голосували, то голосували за “бабки”. І це все перетворилося на таку от кашу.
Наступний переломний пункт – це створення антикорупційних органів. Це теж просувалося з великим скрипом. З шаленим саботажем з боку чиновників, під дуже великим тиском західних кредиторів, політиків. І люди у владі, які займаються судовою реформою, часто нарікають на те, що ось ці рішення суду було прийнято нереформованим судом. Це я можу сказати, ви, опозиція й ще хтось, але не ті люди, від яких це залежало.
Як бачите, є ціла низка прикладів такої бездіяльності або діяльності з саботажем, які призвели до того, що Україна для багатьох інвесторів стала дуже токсичним місцем. Звідси дійсно біжать інвестори, що прийшли раніше, сюди рідко заходять нові інвестори. Вартість запозичень в Україні в рази вища, ніж в аналогічних країнах, наприклад в Єгипті, в Білорусі чи Узбекистані.
– Якби від вас залежала ситуація, то як би ви повертали інвесторів в Україну? Що слід змінити, щоб інвестори перестали сприймати нашу країну токсичною?
– Знову ж таки – провести цілу низку зрозумілих, простих і очевидних реформ.
Першою ключовою реформою має бути приватизація держактивів. Очевидно ж, що з кожним роком вартість наших активів “худне”. Очевидно, що від переважної більшості держкомпаній залишилися самі записи в реєстрах на папері. Реально там нічого не відбувається. Часто навіть людей там немає. Все знаходиться в розваленому, зруйнованому, жалюгідному стані.
Коли ти виставляєш об’єкт на приватизацію, це хороший привід для інвесторів надіслати своїх технічних фахівців, своїх оцінювачів-продажників, своїх менеджерів, які б зрозуміли, як можна скористатися цим активом. У будь-якому конкурентному приватизаційному процесі завжди є, як мінімум, 5-10 претендентів, які серйозно дивляться на активи. Купує лише один. Решта після проведеного аналізу вирішують, що не купуватимуть підприємство, що не можуть заплатити якусь там ринкову ціну. Вони підуть шукати інші компанії, які можна купити. І це не обов’язково будуть державні компанії. Це можуть бути приватні компанії або вони можуть побудувати щось “з нуля”. Це і є драйвером економічної активності.
Наступна історія – наприклад, пенсійна реформа. Завжди в заголовках ми читаємо про дефіцит пенсійного бюджету. А ще часто ставили за приклад “Нафтогаз України” наряду з з дефіцитним держбюджетом і пенсійним фондом. Але, реалізувавши реформи в “Нафтогазі”, менеджмент нарешті домігся, щоб його бюджет став профіцитним. Почали надходити дивіденди в держбюджет. Те ж саме може бути, якщо провести реальну пенсійну реформу, завести реальних приватних операторів з управління активами, яким люди довіряли б, запросити західні інвестиційні компанії та пенсійні фонди сюди. Це те, що рухає економіку.
Ціна кредитних ресурсів у нас в країні для бізнесу складає 20-25%. Мало хто може чесно заплатити такі високі відсотки і ще й заробити при цьому. А доходи від “довгих” пенсійних грошей можна запланувати на 5-10 років вперед. Це підштовхнуло б до розвитку фондовий ринок. А фондовий ринок є тим місцем, куди приходять інвестор і компанія, якій потрібні гроші для розвитку. І саме фондовий ринок у США і на Заході є драйвером багатьох змін і появ нових технологій, нових компаній, бізнесменів, підприємців.
Далі – земельна реформа. В Україні 40 млн га орних земель. Припустимо, зараз, за всіма консервативними оцінками, вартість 1 га становить $1,5-2 тис. Наприклад, в Аргентині це $8-10 тис., у Польщі – $15 тис., у Західній Європі – $40 тис. Виходить, що в Україні оцінка в 20 разів менша, ніж у Західній Європі. От у вас вже величезний ресурс на $80 млрд. Це, принаймні, заставне майно, яке можна було б віддати в заставу банку або кредитору, або контрагенту, партнеру, постачальнику. Кому завгодно. І багато ж розуму не треба, щоб просто не продовжувати цей мораторій, який вже 10 років як продовжується.
Звичайно, навколо цього буде багато неефективності, багато “пожеж”, багато питань на кшталт “а що якщо всередині великої куплять маленьку ділянку? Новий власник, напевно, буде вимагати гроші” тощо. Ну, звичайно, такі речі народжуються в муках. Але це величезний ринок, який має зрушити з мертвої точки. І таких прикладів десятки.
Медичною реформою я б назвав такі дії, які б в перші 3 роки показали обсяг ринку в $5 млрд, далі – $7 млрд, а ще за 5 років – $10 млрд
Ще приклад – медична реформа. Ми з колегами оцінюємо ринок медицини в Україні приблизно в $5 млрд. Це один з найбільших внутрішніх ринків, спрямований на внутрішнє споживання. Я підтримую ті зміни, які рік або півтора року тому ухвалили парламент і міністерство Уляни Супрун. Але це в жодному разі не можна назвати медичною реформою. Медичною реформою я б назвав такі дії, які б в перші 3 роки показали обсяг ринку в $5 млрд, далі – $7 млрд, а ще за 5 років – $10 млрд. Реформа має залучати інвесторів, робити медичні послуги доступнішими й ефективнішими, якіснішими й конкурентнішими.
Те, що зараз сталося, це просто перенаправлення державних грошей від системи “койко-місце” до системи “потік пацієнтів” (в ті лікарні, які збирають більше пацієнтів). Я з цим згоден. Але законодавці й міністерство Супрун абсолютно не передбачили ефективну систему медичного страхування. Це те, як вже 200 років живе весь світ. Цього в нас немає.
– З приводу ринку землі: є думки про те, що якщо прийде іноземний інвестор, він буде робити із землею не те, що хотілося б українцям, а саме викачувати з неї все корисне. Хотілося б почути вашу думку з цього приводу.
– Вільний та ефективний ринок землі – це не нововведення в світі. Іноземних фермерів та інвесторів дуже дивує, що в Україні цього ринку немає. Адже в усьому світі він існує вже сотні років. І нічого подібного у світі не відбувалося. Якщо це ваша квартира, ви ж не будете доводити її до руїни. Те ж саме і з ринком землі. Коли ти орендуєш на короткий термін, то ти максимально вичавиш з неї все. Потім у буквальному сенсі трава там не буде рости. А якщо ти розумієш, що це твоя земля, що купив її за $1500 за 1 га і якщо будеш її утримувати добре, то це стане твоїм цінним активом, який ти зможеш продати за $3-4 тис. за 1 га. У такому випадку ти будеш дбайливо ставитися до своєї землі. Тому що це – твоє сьогодні, твоє завтра, твої наступні 10 років і навіть 50 років, якщо ти, наприклад, не будеш її продавати.
Ще я чув аргументи, що прийдуть іноземці й усе скуплять. Ну як? Ось невелика ділянка землі, іноземець її купить, але п’ятачок же залишиться. Іноземець таки не заверне 40 млн га з собою на вивезення. Нормальні люди точно так не робитимуть. Тому що вони приходять заради того, щоб наймати місцевих для того, щоб сіяти, вирощувати і дбайливо ставитися до своєї землі. Підкреслюю, до своєї землі, яка знаходиться на українській території.
І, до речі, у нас продуктивність в рази менша, ніж в західних країнах. Тож сюди прийдуть й ефективні технології.
Про приватизацію
– Як ви бачите приватизацію цього року? Доходи в 17,1 млрд грн, які хоче отримати уряд в результаті приватизації, це реально?
– Ми вже звикли до того, що парламент ставить завищені плани по доходах від приватизації. Так, цифра в межах 17 млрд грн у нас в планах стоїть з 2014 р. Але в середньому з 2014 р. у нас було доходів менше, ніж на мільярд на рік.
Приватизація несе цілу низку функцій. По-перше, це спосіб наповнення бюджету. По-друге, це спосіб залучення ефективного власника. Всі ж полюбляють піаритися, коли сюди заходять якісь оператори, якісь компанії, якісь продавці меблів. Але продавець меблів сюди заходить не тому, що він відкриває магазин на вигідних умовах, а тому, що він думає: мене на цьому ринку ще немає. Крім того, що він сюди приходить сам, він з собою привозить технології, кращих фахівців, інженерів, маркетологів, консультантів, аудиторів, бухгалтерів, юристів, кредиторів (західні банки із задоволенням кредитують представництва західних іноземних компаній в Україні, адже з цими компаніями вони вже знайомі десятки, а то й сотні років на інших ринках).
Тобто, грубо кажучи, іноземна компанія, яка зайшла в український актив, котрий виставлено на продаж, крім грошей до бюджету приносить банківську, фінансову, юридичну інфраструктуру. Крім цього приходять кращі іноземні практики ведення бізнесу. Що це означає? Це означає, що якщо до тебе прийде чиновник і попросить хабар за велике або маленьке питання, ти просто цього хабара не даси. Й чиновник зрозуміє, що ці двері закриті. А ти зробиш свою справу. А якщо чиновник буде ставити палки в колеса, наприклад не дасть ліцензію, хоча за законом ти маєш право, то до нього прийде посол. Або прем’єр-міністра не запросять на зустріч.
Чи врятує це країну? Приватизація – це необхідна річ разом з іншими речами. У комплексі це все може перетворити нашу країну на комфортне та привабливе місце для ведення бізнесу.
Тепер, напевно, ОПЗ навіть за $100 млн не купить ніхто. Тому що там немає бізнесу, там немає бізнес-моделі
– Які об’єкти можуть бути реально продані?
– Реально можна говорити про всі об’єкти. Той же самий ОПЗ. Колись Ігор Коломойський платив за нього майже $600 млн і навіть виграв тендер. Тоді, по-моєму, Тимошенко була прем’єром. І вона скасувала приватизацію. І тепер, напевно, навіть за $100 млн цей об’єкт не купить ніхто. Завжди ж питання ціни. Напевно, такий об’єкт, як ОПЗ, у чистому полі побудувати коштує мільярди доларів. Але є ж причини, чому за нього не платять навіть сотню. Тому що там немає бізнесу, там немає бізнес-моделі.
Так краще ж отримати $10 млн, ніж завтра мати негативну вартість, тому що борг підприємства стане набагато вище, ніж його залишкова вартість. Все до цього й іде. Знесення й усе інше.
Те ж саме і газова труба. Гордість країни, “блакитна фішка”. Це зараз там нормальний менеджмент. Але от зміниться менеджмент, зміниться ринок, і що тоді. Точно одне – держава найгірший оператор й управлінець будь-яких активів. Тому продавати треба максимально швидко. Продавати треба все. В світі атомні станції приватні. А тут немає.
Ще приклад – залізничне полотно. Наша держава вчепилася в нього прямо всіма руками! Тому що інакше вся ця монополія впаде. А краще б вона впала. Чим раніше це станеться, тим буде краще. Прийде ефективніший приватний оператор.
Я вважаю, що має бути приватизовано все й у максимально короткі терміни, й за ті гроші, які може дати ринок.
– Як гадаєте, скільки виручить держава 2019 р. у процесі приватизації?
– Нуль. Якщо ми продамо “Президент-Готель”, то якусь десяточку доларів ми виручимо. (Сміється)
– Concorde Capital обрали інвестиційним радником з підготовки до приватизації декількох державних об’єктів: “Президент-Готель”, “Індар”, “Вугільна компанія “Краснолиманська”, “Херсонська ТЕЦ”, “Дніпровська ТЕЦ”, “Криворізька теплоцентраль” та “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”. Як просуваються справи?
– Зараз у нас залишилося одне підприємство – “Президент-Готель” у Києві. Тому що приватизація всіх інших об’єктів (ПрАТ “Індар” і ДП “Вугільна компанія “Краснолиманська”), щодо яких ми брали участь в конкурсі і дійсно перемогли, була заблокована судовими рішеннями. Приватизацію чотирьох ТЕЦ (АТ “Херсонська ТЕЦ”, АТ “Дніпровська ТЕЦ”, ПАТ “Криворізька теплоцентраль” та ДП “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”) в січні цього року скасував уряд.
Є велика ймовірність, що ми виставимо на продаж не “Президент-Готель”, а договір оренди
У нас залишається “Президент-Готель”, але поки там теж нічого не очевидно. Це на вигляд він великий красивий на 360 номерів із заповнюваністю в 60%. А за фактом ще 2009 р. готель був зданий в оренду приватному оператору. По суті, там немає “Президент-Готелю”, там є якийсь грошовий потік, який оператор платить Фонду держмайна за договором оренди. І тому, на жаль, є велика ймовірність, що ми виставимо на продаж не “Президент-Готель”, а договір оренди.
– Кому може бути цікавий “Президент-Готель”?
– Сильно помиляються ті, хто думає, що “Президент-Готель” може бути цікавий (скажу з маленької літери) “хілтонам”, “чотирьом сезонам”, “інтерконтиненталям” або ще комусь. Та ні, звичайно. У такій ситуації він цікавий лише якимсь місцевим підприємцям, які знають, як “порубати” цю ситуацію з договором оренди в суді, “повирішувати” за гроші, чесним словом найнявши дорогих адвокатів або ще якимсь чином.
Кінець першої частини. У другій частині Ігор Мазепа розповість про те, в які активи він інвестував і планує інвестувати поточного року, чому він відмовився від ідеї вкладати в стартапи і про особисту філософію життя.
А поки можна ознайомитись із короткою версією розмови у відео в розділі Медіатека.
Другу частину інтерв’ю можна почитати тут.
Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах