Історія створення та життя небесних Титаніків
Дирижабль — літальний апарат, наповнений газом, який легший за повітря, аеростат із двигуном, завдяки якому він може рухатися незалежно від напряму повітряних потоків. Назва походить від французького слова “dirigeable” — керований, а також повітроплав. Апарат має зазвичай обтічний еліптичний корпус, пропелери, стабілізатори, кермо напряму та висоти, одну або кілька гондол для команди, пасажирів чи вантажу.
Винахідником дирижабля вважають французького математика Жана Батіста Марі Шарля Меньє. Він вигадав корпус у формі еліпсоїда, який складається з двох оболонок, щоб змінювати обсяг газу і, отже, висоту польоту, та поєднав його з трьома пропелерами для здійснення керованості, дві оболонки: Двигуна не передбачалося. Гвинти у рух мали проводити люди. Проте ідея так і не була втіленна у життя.
Перший у світі дирижабль сконструював французький інженер Анрі Жиффар. Апарат був оснащений паровим двигуном потужністю в три кінські сили. У вересні 1852 року Жиффар піднявся на ньому над Паризьким іподромом і пролетів приблизно 30 км із середньою швидкістю 10 км\год. Від цього польоту відраховують епоху моторної авіації та дирижаблів.
За двадцять років на подібний літальний апарат встановили двигун внутрішнього згоряння — це зробив німецький інженер Пауль Хенлейн.
Граф Фердинанд фон Цеппелін у 1891 році вийшов у відставку і почав розробляти та випробовувати дирижаблі. У 1898 році він заснував “Акціонерне товариство сприяння повітроплавству” (Aktiengesellschaft zur Förderung der Luftschiffahrt), з базовим капіталом у 800 тис. золотих марок.
Він організував серійний випуск дирижаблів жорсткої конструкції, що мали дюралевий каркас, обтягнутий тканиною, а підйомна сила створювалась окремими балонами з воднем, розташованими всередині каркаса. Дирижаблі такого типу відтоді почали називають цепелінами.
Найбільший цепелін “Гінденбург”, як і майже всі інші цепеліни, був створений доктором Людвігом Дюрром, який у 1900 році почав працювати у графа фон Цеппеліна асистентом з розробки та будівництва дирижабля LZ-1 (Luftschiff Zeppelin). Він здійснив перший політ над Боденським озером 2 липня того ж року.
Незабаром цепеліни заслужили репутацію надійних літальних апаратів та широко використовувалися для перевезення пасажирів і вантажів на далекі відстані. У 1909 році фон Цепелін навіть заснував першу у світі авіакомпанію.
У ході Першої світової війни дирижаблі почали використовуватися німецькою армією. Вони здійснювали руйнівні бомбові рейди на мирні міста. Народився новий страх — смерті, що йде з повітря. Однак винахід запальних куль у 1916 році, поклав край пануванню грізних німецьких повітряних суден. 60 із 84 апаратів, побудованих у роки Першої світової, були знищені таким чином.
У період між двома світовими війнами в Британії було зроблено спробу розробки власних дирижаблів за фінансової підтримки міністерства авіації. Проте кампанію було згорнуто після того, як у жовтні 1930 року один з прототипів розбився.
Тим часом дирижаблі графа фон Цепеліна знову почали перевозити пасажирів та мирні вантажі. І раптом сталася катастрофа…
6 травня 1937 року після успішного трансатлантичного перельоту колосальний повітряний корабель Гінденбург здійснював посадку в місті Лейкхерст, штат Нью-Джерсі. Під час приземлення його охопило полум’я. Загинули 35 осіб із 97, які перебували на борту, а також співробітник наземної служби. Раптовий трагічний кінець елегантного німецького повітряного корабля став авіаційним аналогом загибелі “Титаніка”, потоплення якого відбулося на чверть століття раніше.
Навіть після катастрофи “Гінденбурга” пасажири продовжували бронювати квитки на перельоти з Німеччини до США та Південної Америки на борту дирижабля аналогічного класу “Граф Цепелін”, побудованого тією ж німецькою фірмою. Однак усі заплановані рейси було скасовано. Уряд Німеччини заборонив пасажирські перевезення на дирижаблях, вивів “Граф Цепеллін” з експлуатації, а у 1940 році закрив і програму будівництва “Гінденбург-2”.
Прикра аварія сталася через його наповнення воднем. Хоча логічніше було б використовувати негорючий газ гелій. Проте єдиний його виробник, США, категорично відмовлявся поставляти його іноземним державам, включаючи Німеччину.
У 1990-ті роки наступник оригінальної компанії у Фрідріхшафені, Zeppelin Luftschifftechnik GmbH, знову почав будувати літальні апарати. Перший експериментальний літальний апарат під назвою “Фрідріхшафен” здійснив політ у вересні 1997 року. Цепеліни, збудовані за новою технологією, набагато менші за своїх гігантських предків і є високотехнологічними напівжорсткими гібридними літальними апаратами. Їх головні переваги — висока швидкість і відмінна маневровість. Zeppelin NT виробляється серійно та рентабельно експлуатується для веселих поїздок, дослідницьких польотів тощо.
У 2014 році було засновано LTA Research — стартап, що створив новий дирижабль та отримав $250 млн (£205 млн) підтримки від колишнього керівника Google Сергія Бріна. У 2023 році компанія розпочала льотні випробування пасажирського корабля Pathfinder 1.
Його довжина становить 121,9 метра, майже вдвічі більше ніж Boeing 747 . Керує судном один пілот за допомогою джойстиків.
Цікаві факти:
• Гурт Led Zeppelin було названо на честь цепелінів. Барабанник гурту The Who Кіт Мун зневажливо зауважив, що проєкт має такі ж шанси відірватися від землі, як”свинцевий цепелін” (lead zeppelin). Гітарист новоствореного гурту Джиммі Пейдж вирішив взяти фразу як назву гурту, викинувши з першого слова букву “a”. Гурт ураганом увірвався на рок-сцену, їхній дебютний альбом мав приголомшливий успіх.
• Дирижаблі, що використовувалися, під час Першої Світової, могли підійматися на висоту 6-8 км та долати відстань до 12-15 тис. км без посадок. Багатьо сучасних літаків не спроможні подолати таку дистанцію.
• Дирижабль теоретично може летіти тижнями без посадок, оскільки йому не потрібні часті дозаправлення.
• Більшість дирижаблів мали сигароподібну форму. Однак, існували й інші моделі, наприклад, практично кулясті і навіть дископодібні.
• Об’єм найбільших моделей дирижаблів перевищував 200 тис. м³.
• У сучасному світі великі дирижаблі не використовуються, тому що їм потрібен спеціальний ангар, занадто дорогий в обслуговуванні.
• На відміну від повітряної кулі дирижаблі не можуть сідати просто на ґрунт. Їм для цього потрібна спеціальна причальна щогла, а також ціла команда наземного персоналу.
• Співвідношення маси до корисного навантаження у дирижаблів набагато вище, ніж у літаків. Воно може досягати 40% загальної маси.
• 23 травня 1928 — італієць Умберто Нобіле спробував підкорити Північний полюс на жорсткому дирижаблі “Італія”. Повітряне судно зазнало катастрофи. Нобіле і більшість його команди залишилися живими.
• Влітку 1929 року “Граф Цепелін” неспішно облетів земну кулю за 21 день. На пасажирів чекав рівень комфорту, що недоступний навіть на останніх моделях реактивних комерційних літаків.
Яким був легендарний “Гінденбург”:
Найбільший дирижабль розвивав швидкість до 112 км/год. На його борту розташовувалися комфортабельні загальні салони, 25 затишні двоспальні пасажирські каюти, житлові відсіки для екіпажу, корабельні кубрики, а також просторі дворівневі прогулянкові палуби всередині витонченого корпусу. Там були ресторан, бар, коктейльний зал і навіть кімната для паління, з метою безпеки поміщена в герметичний відсік.
Велику увагу було приділено зменшенню ваги меблів та інших предметів інтер’єру. Каркаси стільців зроблені із трубчастих алюмінієвих профілів, раковини у каютах — з пластику, стіни — з піноматеріалів. Інтер’єр був розроблений архітектором Фріцем Аугустом Бройхаусом де Гротом, який прославився дизайном інтер’єрів океанських лайнерів та ультрамодних заміських будинків зірок. На шовку, що покривав поверхні стін, красувалися мальовничі зображення сцен великих історичних подорожей, пригод графа фон Цепеліна та екзотичних пейзажів. “Гінденбург” охрестили готелем, що літає.
З технічної точки зору “Гінденбург” був шедевром конструкторської думки. Максимальна злітна маса дирижабля сягала 210 тон. Обшивка з бавовняної тканини була просочена алюмінієвою пудрою, щоб відбивати радіацію та ультрафіолетове випромінювання — звідси й сріблястий відтінок корпусу. Крім пасажирів із багажем і навіть персональними автомобілями, дирижабль був здатний перевозити через Атлантику значні обсяги вантажів та пошти.
Як силова установка на “Гінденбурзі” використовувалися чотири 16-циліндрові дизельні двигуни виробництва компанії Daimler-Benz — такі ж стояли на найсучасніших німецьких торпедних катерах тієї пори. За кожним двигуном протягом усього польоту стежила окрема команда механіків, яким доводилося виходити з корпусу назовні та пробиратися до рухових пілонів вузькими алюмінієвими містками під оглушливий гуркіт моторів. Все це відбувалося непомітно для пасажирів, котрі насолоджувалися коктейлями в барі.
Джерело: bbc, tsikavi-fakty, faktypro, 24tv, facts.cx, automirok, processer.media, відкриті дані
Ми у соцмережах