Старший науковий співробітник Азійсько-Тихоокеанської програми з Китаю в Chatham House впевнена, що китайські лідери не зможуть підтримувати тісні зв’язки з росією, не відчужуючи Європу
У своїх зусиллях щодо підтримки зв’язків як з росією, так і з Європою Китай продирається через колючу смугу суперечливих інтересів і настроїв, що швидко змінюються. В той час як країна не зацікавлена в ізоляції та не може дозволити собі відмовитись від свого войовничого друга та сусіда.
Як далеко Китай зайде на підтримку росії, було одним із найважливіших питань війни в Україні. 20 лютого держсекретар США Ентоні Блінкен попередив, що Китай незабаром може надати зброю (“смертоносну підтримку”) москві. Але потім, 24 лютого — у річницю російського вторгнення — Китай опублікував документ із викладом позиції, що закликає до політичного врегулювання конфлікту, що показово опускає будь-яку згадку про його “безмежне партнерство” з росією.
Ціль Китаю полягала в тому, щоб уявити себе нейтральним посередником. Насправді відносини Пекіна з москвою залишаються незмінними, хоча за останній рік ці відносини стали дедалі більше дратівливими для китайських дипломатів. Їхня робота полягає в тому, щоб продовжувати підтримувати тендітний баланс, завдання, яке стає дедалі важчим, оскільки президент росії володимир путін подвоює балансування на межі ядерної війни та безрозсудну риторику.
Поки путін підносить закон джунглів у його найжорстокішій формі, Китай має бути обережним і не надто сильно втручатися в конфлікт. Зрештою росія явно програє, і Китай покладає великі надії на відновлення зв’язків з великими європейськими економіками. Але путін, звісно, прагне дати зрозуміти, що Китай прикриває його спину. Ось чому він нещодавно розстелив червону доріжку для високопоставленого китайського дипломата Ван I, а потім згадав про (непідтверджений) візит президента Китаю Сі Цзіньпіна. Такі дипломатичні події дозволяють йому уявити подвійну позицію Китаю як фактичне схвалення вторгнення.
Хоча витрати на зближення з росією можуть легко переважити вигоди для Китаю, слід пам’ятати, що причини, через які Китай підтримує добрі стосунки з Кремлем, не обмежуються війною в Україні. Почнемо з того, що дві країни мають загальний кордон довжиною 2672 милі (4300 км), що приблизно дорівнює ширині Європи, а точне місце кордону навіть не було остаточно визначено до початку цього століття після кількох поколінь переговорів, які включали деякі 2000 зустрічей.
З усім тим, досі привид китайсько-радянського розколу в 1950-х і 1960-х роках нависає над обома сторонами, і навряд чи його буде вигнано найближчим часом. Оскільки Китай зосереджений на діях Сполучених Штатів та їх союзників у Східній Азії та Індо-Тихоокеанському регіоні, він просто не може дозволити собі брязкання зброєю чи заворушення на інших своїх кордонах.
Понад те, на відміну колективного Заходу, зовнішня політика Китаю завжди визначалася швидше інтересами, ніж цінностями. Навіть щодо росії зв’язок двох країн заснований головним чином на загальному невдоволенні гегемонією США. Поглиблюючи свою двосторонню співпрацю останніми роками, вони змогли досягти рівня статусу великої держави, щоб врівноважити Америку.
Але пригоди путіна в Україні змусили Сі та новоспечене Політбюро Китаю впоратися з новим набором економічних, фінансових та політичних ризиків. Російська війна згуртувала Захід сильніше, ніж будь-коли. Оскільки відносини Китаю із США досягли нового мінімуму, китайські лідери хочуть уникнути також відчуження Європейського Союзу, який є одним із найбільших торгових партнерів країни.
Ось чому Сі Цзіньпін та китайські дипломати так намагаються не сприймати повною мірою тези кремля. Ізоляція від “колективного Заходу” не є привабливим варіантом для Китаю з огляду на його надії на стійке відновлення економіки після багатьох років політики “нуль-COVID”. Прагнучи зберегти відкритими дипломатичні та торгові канали, основна тактика Китаю полягала в тому, щоб запевнити європейські країни в тому, що він використовуватиме свої зв’язки з росією, щоб утримати путіна від розгортання ядерної зброї.
Водночас Китай робить нові зусилля щодо зміцнення своїх зв’язків із Глобальним Півднем, де багато країн не сприймають війну в Україні з такої ж жорсткої моральної точки зору, як Захід. Акцент на енергетичній та продовольчій безпеці в нещодавньому документі з викладом позиції Китаю, можливо, викликав відгук у країн, що розвиваються, які оговталися від негативних наслідків війни для своєї економіки. Більшість незахідних країн прагнуть домогтися відновлення після COVID-19 через пожвавлення торгівлі та інвестицій, оскільки вони не можуть покладатися на оборонну промисловість, що знову розвивається.
Якщо Китай відчує, що в нього дедалі більше розбіжностей з усім Заходом, а не лише з американцями, йому слід уникати зближення з росією. Але мудрість може й не перемогти. Війна в Україні продовжує перевіряти здатність Китаю орієнтуватися в заростях суперечливих інтересів і настроїв, що швидко змінюються. Можливо, це один з останніх гарних шансів отримати світове визнання та похвалу за допомогу у врегулюванні великої міжнародної кризи. Але Сі має прямо заявити про обмеження своєму “безлімітному” другу в кремлі.
Джерело: Project Syndicate
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах