Міф – “Державні інвестиції та витрати на освіту та науку розвивають економіку”.
Радянський союз витрачав величезні ресурси на освіту, але це ніяким чином не впливало на добробут людей. Міф про міцну радянську систему освіти, яку успадкувала незалежна Україна, живе й досі. Це при тому, що сучасна державна система освіти — неякісна, безкорисна та часто навіть шкідлива. За моїм досвідом лише 10% знань, які викладають у школах та університетах, є корисними для життя, здоров’я та власного добробуту.
Решта ресурсів витрачається непродуктивно і кожній людині доводиться донавчатися або перевначатися усе життя.
Загальноприйнята думка, що освітою має займатись держава, свідчить про низькій рівень освіти людей. Принаймні більшості бракує елементарних знань з економічної теорії. Це причина існування міфів з економіки і як наслідок, відповідний рівень життя. Насправді чим більше держава витрачає грошей на освіту, тим більше це гальмує економічний розвиток та добробут людей.
Чому так?
1. Гроші у бюджет потрапляють не з неба, їх стягують з підприємців. Це гальмує розвиток, інвестиції та добробут людей. Чим більшими стають витрати на освіту, тим більше податків потрібно стягувати. Лише цього факту достатньо, щоб зруйнувати цей міф.
2. Регулювання, стандартизація і ліцензування освітньої системи не дають їй розвинутись. Тому навіть приватні заклади значно відстають за показниками інновацій, технологій та інвестицій. Якість навчання у них не набагато вища за державні установи.
3. Відсутність ринку та конкуренції через одержавлення освіти створює низькі оплату та якість роботи вчителів. Вчителі служать не дітям, студентам, а міністерствам.
Бо хто платить гроші — той і є клієнтом. Це вада будь-яка сервісу, що оплачується через заплутану систему оподаткування, а не напряму споживачем.
4. Про науку годі й говорити. За роки незалежності сотні мільярдів були просто каналізовано у різні академії наук, “наукові” установи та держінститути. Наука не може розвиватися у вакуумі, вона має давати результат та нести користь людям, наука йде за підприємцем, принаймні, поруч з ним.
5. Будь-які державні інвестиції є просто неефективними за замовчуванням. Немає значення, на що витрачає гроші чиновник — це завжди будуть викинуті на вітер гроші. Чиновник не є підприємцем, він не ризикує власними грошима, репутацією. У нього немає зворотнього звʼязку від споживачів у вигляді прибутків/збитків.
То що ж робити? Якщо майбутнє наших дітей для нас важливе, потрібно робити сміливі кроки, а саме:
1. Провести приватизацію всіх державних учбових та наукових закладів;
2. Провести тотальну дерегуляцію всієї освітньої сфери;
3. ліквідувати міністерство освіти та назавжди прибрати чиновників від освіти та науки!
Освіта з наукою мають працювати в умовах конкуренції та свободи. На ринку з’являться безліч видів шкіл та учбових технологій. Знання мають продаватися як і продукти у супермаркетах, де є вибір на будь-який смак та гаманець. Якісне навчання завжди сприятиме економічному розвитку, покращувати життя та добробут людей. Освіта заради освіти — це нонсенс. Ринок знань має відповідати запитам дітей і батьків та викликам сучасного технологічного світу, що бурхливо розвивається.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах