Віктор Галасюк: Євроінтеграція – розвиток чи донорство?

Туреччина подала першу заявку на вступ до Європейського Економічного Співтовариства у 1959 і зробила все щоб збудувати міцну економіку і увійти до клубу успішних країн на рівних

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ=РОЗВИТОК?

Такий різний шлях євроінтеграції двох сусідів… Туреччина подала першу заявку на вступ до Європейського Економічного Співтовариства у 1959 і стала офіційним кандидатом на вступ до ЄС у 2005. І вони не сиділи, склавши в руки та чекаючи «економічного дива» від вступу в ЄС. Навпаки, зробили все щоб збудувати міцну економіку і увійти до клубу успішних країн на рівних. Результат – потужна, диверсифікована, виробнича економіка, яка за 20 років зросла більш ніж втричі. Експорт під 200 млрд дол США, переважно промисловий.

Україна хоче стати кандидатом у 2024 році – на днях оголосив Президент. Експорт 50 млрд дол США, переважно сировина. Взагалі мені здається, що урядники трактують євроінтеграцію однобоко – як механічне виконання рекомендацій і вимог ЄС. Якщо б Туреччина сліпо виконувала усі вимоги ЄС, навряд чи б вони стали настільки економічно успішними.

Важливо не тільки коли, а й ким ми прийдемо в Євросоюз! Принципово важливе питання.

Якщо екстраполювати наявні економічні тенденції, то ми будемо там навіть не бідним, а «найбіднішим родичем». Незважаючи на численні європейські компліменти Україна сьогодні – донор сировини, людей і грошей для промислово-розвинутих сусідів. І одночасно слухняний позичальник міжнародних фінансових інституцій і того ж ЄС. Це треба визнати і це треба змінити! І, взагалі, невже політична мета «членства в клубі» може замінити успішний економічний розвиток та добробут українців? До речі, позиція і наступні дії ЄС щодо нашого мораторію на експорт лісу-кругляка покажуть чи пара «реальний розвиток»/«членство в клубі» є комплементарними можливостями або ж протиріччям і альтернативою.