Засновник інвестиційної групи UFuture — про те, чому команда важливіша за технології та чи треба відсторонювати державу від освіти
Що сказати про майбутнє? Я сам собі ставлю це запитання. Яке майбутнє на нас чекає?
Напевно, ви хотіли б почути про якусь технологію, яка буде затребуваною за 20 років. Так от, навіть якщо б я знав, то побоявся б її називати. Рік тому мене запитували: виросте чи впаде курс Bitcoin, треба його купувати чи ні? Уявляєте, якщо б я ризикнув та відповів: «Купуйте, він буде рости»? Bitcoin подорожчав, потім подешевшав. Уявляєте, скільки відповідальності я б взяв на себе?
Технології піднімаються й падають. За 20 років ми побачимо тисячі технологій. Тому найголовніша проблема сьогодення — це створення команди, що розуміє тренди і є гнучкою. Команди, що може вловлювати та втілювати технології, які наразі затребувані та актуальні, а потім швидко впроваджувати інші технології та йти вперед. І, звичайно, завдання — створити команду, яка навчатиметься. А до технологій ми пристосуємося.
Навіть з моїм досвідом треба сідати за парту та вчитися в молодих людей їхнім способам мислення й сприйняття
Я помітив ще один тренд. Молодь інша. Вона інакше мислить, інакше купує, інакше спілкується. Які б мудрі та досвідчені ми не були, нам треба в них вчитися. Треба розуміти, як вони споживають. Тому що інакше ми будемо виробляти годинники, які крім нас вже ніхто не носить. Тимчасово ми, звичайно, ще можемо бути ефективними. Тому навіть з моїм досвідом треба сідати за парту та вчитися в молодих людей їхнім способам мислення й сприйняття. І, боюся, що з часом це потрібно буде робити все частіше. Світ не лише рухається швидко, він прискорюється. Тому якщо хочете використовувати нові технології, бути успішним, створіть потужну команду. Вчіться самі, ризикуйте, помиляйтеся, робіть висновки та йдіть уперед.
Хтось пропонує взагалі прибрати державу зі сфери освіти. Звичайно, це нереально. Мають бути закони, правила, а ми маємо створити умови, щоб дітям було цікаво. Креативність, нові підходи — це цікаво. Але давайте поміркуємо про те, чому дитині цікаво йти до школи. Якщо ми збудуємо школу, поставимо там комп’ютери, на яких діти цілий день зможуть грати в ігри, вони із задоволенням ходитимуть до такої школи. Але навіть дитині слід долати якісь труднощі, навчатися і не завжди добровільно.
Колись ми з моїм партнером йшли вулицею, а попереду біг хлопчик трьох років, і раптом він впав. Партнер кинувся йому допомагати та піднімати. Я спитав: «Що ти робиш?». Він відповів, що допомагає. Я ж сказав, що це не потрібно, нехай він сам підведеться, нехай зіткнеться зі складнощами, подолає їх і буде звикати до цього.
Або ще один приклад. Ви прийшли з дитиною до магазину, вона хоче іграшку і починає плакати. Зазвичай, щоб заспокоїти дитя, ми її купуємо. Ви розумієте, як влаштований мозок і дорослого, і дитини? Тільки-но дитина зрозуміла, що може поплакати й отримати іграшку, це вже породжує проблему. А якщо ви вдруге так зробите, вона до кінця життя думатиме, що треба лише поплакати і за це щось дадуть.
Минулого ми вже не повернемо, а переживання про майбутнє руйнують наше теперішнє
Тому я вважаю, що держава має використовувати нові технології разом з бізнесом, можливо, із західними експертами. Але правила повинні бути. Це має бути ефективно для країни і для нас як батьків.
Але що б ми не казали про майбутнє, жити треба у теперішньому. Зараз ми створюємо фундамент. Зараз нам потрібно заробляти гроші. Зараз ми засіяли поле, яке проросте в майбутньому. Можна говорити, що щось буде, чогось не буде. Все можливо, тому треба думати. Але минулого ми вже не повернемо, а переживання про майбутнє руйнують наше теперішнє.
Записано під час виступу на КМЕФ-2018
Ми у соцмережах