Українські підприємці переоцінюють свої можливості
А ваш стартап коштує мільярд доларів?
У скільки ви оцінюєте свій бізнес в поточну мить? Не полінуйтеся та напишіть відповідь до того, як продовжити читання!
Мене часто запитують, як пояснити успіх окремих бізнесів і стартапів? Чому, наприклад, у США щорічно “народжується” в рази більше “єдинорогів”, ніж у будь-якій іншій країні світу?
Наведу цифри. У 2019 році 72 зі 127-ми нових “єдинорогів” — резиденти США. У 2020-му світовий клуб “єдинорогів” поповнили вже сім нових компаній. Три з них — американські. І, на жаль, жодної української…
Чим це обумовлено? Ви коли-небудь замислювалися? Що є такого в американців, чого немає у нас? Можете сказати, в чому принципова відмінність між українським і американським підприємцем?
Я багато про це думав, і одного разу із задоволенням подискутував на цю тему з одним із професорів бізнес-школи в Берклі, куди ми з командою UFuture їздили навчатися. Він підтвердив мої здогади: ми, пострадянські люди, в більшості своїй залишаємося невігласами у питаннях підприємництва. Ми до кінця не знаємо, що таке бізнес, що таке ризики. Як наслідок, переоцінюємо свої можливості. Хочемо “все й одразу”, а тому невиправдано ризикуємо: пан або пропав. Деякі через “упевненість” у своєму проєкті закладають усе майно — квартири, машини, — і все втрачають.
Мій співрозмовник сказав ось що: “Ви, слов’яни, дивовижні люди. У вас будь-який стартап, що б ви не починали, одразу оцінюється в мільярд доларів. Причому ви хочете не просто продати його за мільярд, а так продати, щоб у вас після цього ще залишився контрольний пакет. А коли вам пропонують для розвитку $20 тисяч в обмін на частку в компанії, вас це не влаштовує.
Ми, американці, взагалі не так думаємо. Для нас бізнес — це, перш за все, спосіб заробити гроші. Тому на старті бізнесу ми його оцінюємо в, припустимо, $100 тисяч. Далі продаємо 20% акцій, отримавши за них $20 тисяч. На цю двадцятку допрацьовуємо продукт, і незабаром він вже коштує мільйон доларів. Потім ми продаємо ще 20%. У підсумку, через п’ять років, у власників залишається по 10%. А стартап (у разі успіху) коштує вже мільярд доларів. При цьому ми своїми грошима не ризикуємо, а якщо “пролітаємо” — починаємо процес “з нуля”, але вже з урахуванням наших нових знань. І в кінцевому підсумку з цього мільярда отримуємо 10% — $100 мільйонів”.
Це американська модель. Вони працюють послідовно, тверезо оцінюють можливості та активи. При цьому, продаючи по 20% акцій поступово, на кожному етапі розвитку стартапу вони залучають не просто інвестиції, а й партнерів із новими знаннями і досвідом, за рахунок яких зростає й сам проект.
Американці не прив’язуються до бізнесу так, як ми: не прагнуть будь-якими шляхами утримати управління компанією. Їм простіше її продати.
А наші бізнесмени так не хочуть: вони завжди впевнені, що у них просто супер ідея. Такий супер-пупер стартап, який неминуче приведе до успіху, з інвестиціями чи без них. Українці не хочуть навіть на початковому етапі запускати інвестора у проект за “жалюгідні” $20 тисяч, адже вважають, що він коштує набагато більше. Але він стільки не коштує. Це так не працює.
Знаєте, яка доля подібних стартапів? Через кілька років вони залишаються все там же, і все з тими ж бюджетами. Просто стоять на місці. При цьому технологія, на якій був заснований їхній стартап, починає потихеньку вмирати, тому що вона була актуальною 5 років тому.
Ми часто переоцінюємо свої можливості. І це наша головна помилка.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах