Керівник департаменту BASF Agricultural Solutions в Україні, Молдові та країнах Кавказу – про 5 бізнес-практик відомого промислового магната 19 століття
Друга науково-технічна революція, коли світова економіка почала набувати сучасних рис, стала поворотною для розвитку США та багатьох європейських країн, серед яких і Україна не виняток. Ця революція цілком змінила правила економічного розвитку, та й торкнулася не лише технічних підходів до підприємництва. Вона також змінила ставлення до робочої сили. Одним із прикладів тогочасних бізнесменів-інноваторів, який надихає мене у роботі, став цукрозаводчик і промисловий магнат Харківщини Леопольд Кьоніґ. Він виявився не менш видатним у бізнес-підходах та ставленні до працівників за самого Генрі Форда, хоча вів справи в Україні та народився суттєво раніше – у ХІХ столітті.
Леопольд Кьоніґ прожив життя варте фільму: народився у сім’ї етнічних німців у Петербурзі, згодом його сім’я втратила все у пожежі, він перебрався до Німеччини вивчати нові технології, повернувся назад, залишив все та повернувся в Україну. Він пройшов шлях від людини, яка не мала нічого, до одного з найбагатших людей цілої країни. Став власником кількох цукрових, винокурного та цегляного заводів не тільки на Харківщині, але й по всій території Імперії. Та найбільше був відомий любов’ю до інновацій і турботливим ставленням до своїх працівників. Робітники Кьоніґа мали незвичайно високу платню, «соціальний пакет» і можливості для саморозвитку – і все це у ХІХ столітті! Ось 5 бізнес-практик від Кьоніґа, які варто використовувати й сьогодні.
Перевіряйте продукт на міцність. Кьоніґ був дуже прискіпливим до якості всього, що виробляли його підприємства. Для цього він впроваджував найновіші технології. Перша електростанція на Харківщині з’явилася 1891 року саме завдяки Кьоніґу. Працювала вона за паротурбінним принципом: на вугіллі та дровах. Так цукровий магнат почав електрифікацію цілого регіону. Перша електростанція у Харкові з’явиться лише через 6 років, коли у новій резиденції Кьоніґа під Харковом – Шарівці – вже весь маєток буде обладнаний добре відомими зараз торшерами та люстрами.
Підприємець не лише вкладався у якість, а й дуже ретельно її контролював. Наприклад, кожну партію цегли з його заводу на Харківщині перевіряли так: декілька цеглин передавали Кьоніґу, який підіймався на другий поверх свого маєтку та скидав вниз на землю. Якщо на цеглині утворювався скол чи тріщина, то всю партію вилучали, а вартість вираховували із заробітної плати робітників. Знаючи це, працівники прагнули досягати найвищої якості, тож браковані партії виявляли нечасто.
Не бійтеся нового, не тримайтеся за старе. Вже будучи досвідченим цукрозаводчиком, Кьоніґ розумів, що технології цукроваріння в Російській імперії безнадійно застарілі, що гальмує розвиток бізнесу та збільшення прибутків. Тому у 35 років, залишаючи родину та бізнес в Росії, він поїхав простим робітником на цукровий завод у Гамбурзі. Там він опанував парову систему цукроваріння – значно сучаснішу порівняно з вогневою. Повернувшись додому за декілька років, він витратив усі кошти на придбання та переобладнання великого заводу за новою технологією. А, відтак, зробив прорив у тогочасному цукроварінні.
Що ж до його старих заводів, то Кьоніґ не мав можливості швидко переобладнати на парову систему і їх. Тому попрохав владу про дозвіл зробити з них прядильні мануфактури, що з часом зробить його не лише живою легендою цукроваріння, але й монополістом бавовняної промисловості. Леопольд легко прощався зі старим і запроваджував нове. Переїхавши до України, він купив у тому числі й винокурний завод. Та вже через рік його зніс: той використовував застарілі технології, а продукція була низькоякісною.
Інколи менше – це більше. Історики кажуть, що чи не кожна харківська господиня у ті часи просила в магазині: «Дайте цукру кьоніґовського: він і солодший, і дешевший». Парова технологія дійсно дозволила значно знизити собівартість продукції, залишаючи якість відмінною. А значить, цукрозаводчик міг ставити ціни суттєво нижчими, ніж у конкурентів. Втім, підприємець на цьому не лише не втрачав, а лише збагачувався. Поки інші заводчики не витримували демпінгу, Кьоніґ скуповував і переобладнував заводи конкурентів, а його бізнес-імперія тільки росла.
Найвища ставка на команду.Утім, Кьоніг розумів, що його головний капітал – це працівники. І навіть тут інноватор випередив свій час. Його працівники не лише отримували найвищі на ринку зарплати, вони мали те, що зараз називають «соціальним пакетом»: медичний огляд, лікарняні, фіксовану кількість додаткових вихідних для родинних свят. Навіть діти працівників мали переваги й безкоштовно ходили до місцевої школи.
Прогулюючись садибою Кьоніґа в Шарівці, стає зрозуміло, що він ставився до людей так, як хотів би, щоб ставилися до нього. Тому будинок садівника був такий ж гарний та міцний, як будинок самого власника, а службові приміщення садиби були не гірші за господарські приміщення. Тож не дивно, що охочі працювати у Кьоніґа йшли пішки на його підприємства з усієї Харківської губернії, інколи проходячи до 150 кілометрів.
Передавайте досвід. Примітно, що свої цінності Кьоніґ зміг передати своїм дітям. Так, один із його синів Олександр – відомий учений-біолог – усе життя збирав унікальну колекцію експонатів. У кінці життя він заповів її не родині, а державі, наказавши створити музей. «Я дав вам життя і хорошу освіту, тож упевнений, ви впораєтеся самі. А решту я заповідаю тим, хто продовжить справу мого життя», – сказав Олександр Кьоніґ у заповіті дітям. Зараз його колекція стала основою природничого музею міста Бонна і налічує понад 10 тисяч унікальних експонатів, частину з яких збирав ще син легендарного харківського цукрозаводчика.
Леопольд Кьоніґ безперечно випередив свій час. Ті компанії, які так ставляться до бізнесу та своєї команди, нині стають легендами, а їхні засновники – прикладами для наслідування, найкращими з найкращих. Керуючи бізнесом, важливо мати таких натхненників. Вони дають відчуття, що у справи вашого життя важлива мета і вона важлива для всіх, хто до неї долучений. Саме тому ми у BASF створили проект, за яким разом з українськими аграріями реконструююємо палац Леопольда Кьоніґа. Це наш спільний спосіб сказати, що його спадщина не забута, а він сам вартий уваги – як у XIX, так і ХХІ столітті.
Ми у соцмережах