Думки
19 Квітня 2022
2 290

Славой Жижек: Війна у світі, яка нічого не варта

Професор філософії Європейської вищої школи, міжнародний директор Інституту гуманітарних наук ім. Біркбека при Лондонському університеті — про дешеву патріотичну гордість, денацифікацію та абсурдність війни росії проти України

Військова машина володимира путіна підтримується не лише європейськими платежами за російську нафту й газ, а й замішаним класом “люмпен-буржуазії”, що рухається виключно матеріальними благами. Українці та всі інші на власному гіркому досвіді дізнаються, як глобальний капіталізм перевершує демократію та права людини.

Так звані олігархи в росії та інших колишніх комуністичних країнах є буржуазним аналогом того, що Маркс називав люмпен-пролетаріатом: бездумна когорта, схильна до політичних маніпуляцій, тому що її члени не мають власної класової свідомості або революційного потенціалу. Однак, на відміну від пролетаріату, люмпен-буржуазія, що виникла в цих країнах з кінця 1980-х рр., контролює капітал — значною мірою завдяки дикій “приватизації” державних активів.

Показовим прикладом є Рок Снєжич, співробітник та друг правого прем’єр-міністра Словенії Янеза Янші. “Незалежний податковий консультант” Снєжич допомагає словенським компаніям переїхати до юрисдикції з низьким рівнем оподаткування Республіки Сербської (сербська частина Боснії та Герцеговини). У нього, мабуть, немає приватної власності, і він стер свої минулі податкові рахунки, оголосивши про банкрутство.

З усім тим, Снєжич також роз’їжджає на нових розкішних автомобілях та має кошти, щоб оплачувати величезні рекламні щити. Він офіційно працює в компанії, що належить його дружині, де отримує щомісячну зарплату обсягомі €37 362 ($40 346) готівкою.

Але “нормальний” капіталізм породжує і люмпен-буржуазію. Снєжич не так відрізняється від Дональда Трампа, який так само процвітає саме тому, що нічого не вартий, керуючись виключно грошима та атрибутами матеріального добробуту.

Ринкові цінності також визначили контури війни росії в Україні, президент якої Володимир Зеленський, схоже, пройшов прискорений курс того, як працюють глобальний капіталізм і демократія. З початку війни Європа відправила росії майже $40 млрд як платежі за нафту й газ, що викликало його зауваження про те, що західні країни більше стурбовані зростанням цін на енергоносії, ніж життя українців. Капіталістичний ринок — той самий, що підживлював російську військову машину — залишив Україну.

Припинення цієї кривавої торгівлі вимагатиме, щоб уряди відмовилися від своєї залежності від ринкових механізмів та почали безпосередньо організовувати енергопостачання, а також розв’язувати глобальні продовольчі кризи, які породжує війна. (Окрім того, що росія та Україна є двома найбільшими у світі експортерами пшениці, вони також є основними джерелами хімічних добрив для Європи.) Як це не парадоксально, тільки заходи, що нагадують про “воєнний комунізм” новонародженого Радянського Союзу, можуть врятувати Україну та зберегти владу Заходу. Зрештою, росія координує свої дії з Китаєм не лише для того, щоб кинути геополітичний виклик Заходу, а й для того, щоб скинути долар США та євро як глобальні валюти.

Зважаючи на те, що західна солідарність обмежується економічними інтересами, українцям доведеться визнати, що “захисту Європи” недостатньо. Україна також захищає російський народ від саморуйнування їхнього президента володимира путіна та його люмпен-буржуазії.

У недавньому коментарі, опублікованому російським державним інформаційним агентством РІА Новини, Тимофій Сєргєйцев представляє весь масштаб кремлівського проєкту геноциду в Україні. Основна посилка полягає в тому, що Україна потребує “денацифікації”, а отже, і деєвропеїзації, тому що “значна частина народу — ймовірно, більшість — освоїлася і втягнулася в нацистський режим у його політиці. Таким чином, гіпотеза “люди добрі, а уряд поганий” не працює”.

Сєргєйцев не лише ототожнює українську політику з нацизмом. Він також стверджує, що “укронацизм” становить для світу та росії дедалі більшу загрозу, ніж гітлерівський нацизм. Навіть назву “Україна” треба прибрати.

Тож росія планує зробити з Україною те, що Бертольт Брехт описує у своїй поемі 1953 року “Рішення”: розпустити народ і вибрати іншого. Читаючи шалене марення Сєргєйцева поряд із заявою путіна про те, що Ленін винайшов Україну, ми можемо зрозуміти нинішню позицію росії. Україна має двох батьків: Ленін, який її винайшов, і Гітлер, який надихнув сьогоднішніх “укронацистів” на реалізацію ленінського винаходу.

Що це означає для геополітичного становища росії? За словами Сєргєйцева:

“росія має високий потенціал партнерства та союзництва з країнами, які століттями пригнічував Захід, і які не збираються знову одягати його ярмо. Без російських жертв і боротьби ці країни були б звільнені. Денацифікація України — це одночасно і її деколонізація, що доведеться зрозуміти населенню України, яке почне звільнятися від сп’яніння, спокуси та залежності так званого європейського вибору”.

Інакше, росія має радикально переорієнтуватися, розірвавши свої зв’язки із Заходом, щоб налагодити нові зв’язки з усіма країнами, які жорстоко експлуатувалися західними колоніальними державами. Саме росія очолить глобальний процес деколонізації.

Жорстока експлуатація Західними імперськими державами Глобального Півдня — це істина, яку ніколи не можна забувати. Але дивно чути такі розмови з росії з її довгою історією такої поведінки. У XVIII ст. Катерина Велика завоювала південно-східну Україну та територію від Сибіру до Аляски та Північної Каліфорнії. Тепер нам кажуть, що Казахстан, Азербайджан, Грузія та Україна будуть “деколонізовані” шляхом… російської колонізації. Території буде звільнено проти волі свого народу (якого доведеться перевиховати або іншим чином розпустити).

Якщо нову світову війну можна уникнути, це відбудеться за допомогою “гарячого світу” з масовими військовими інвестиціями, які підтримують крихкий новий баланс сил. Крихкість ситуації пов’язана не лише із суперечливими економічними інтересами, а й із суперечливими інтерпретаціями дійсності, а це не просто встановлення фактів.

Але просто спроба довести, що російські твердження хибні, упускає з уваги думку Олександра Дугіна, придворного філософа путіна: “Постмодерн показує, що у будь-яку так звану істину треба вірити. Тому ми віримо у те, що робимо, ми віримо у те, що говоримо. І це єдиний спосіб визначити істину. Тож у нас є своя особлива російська правда, яку треба прийняти”.

Фото: Bloomberg

Віра, здається, важливіша за знання. За “особливою російською правдою”, трупів озвірілих мирних жителів у Бучі та інших українських містах російські солдати не залишили; ці звірства начебто інсценували західні пропагандисти.

З огляду на ці обставини, представники Заходу мають перестати пропонувати Зеленському зустрітися з путіним для переговорів щодо мирного врегулювання. Це дурна витівка. Будь-які можливі переговори мають вести бюрократи нижчого рівня. Путін та його найближче оточення — злочинці, яких потрібно максимально ігнорувати. Зрештою, це має побачити значна частина населення росії.

У колишній Югославії корумповані поліцейські були предметом багатьох жартів. В одному з них поліцейський несподівано повертається додому і знаходить дружину одну в ліжку, напівголу та збуджену. Підозрюючи, що її коханий ховається під ліжком, він нахиляється та дивиться. Через кілька секунд він знову вискакує, бурмоче: “Все гаразд, нікого немає” і швидко засовує в кишеню пачку банкнот.

У якомусь сенсі всі ми — поліцейські, які приймають страждання та приниження як платню за якусь форму надмірного задоволення. У росії населення компенсується не грошовими знаками, а дешевою патріотичною гордістю. А на Заході ми дозволяємо ринку диктувати силу нашої прихильності до прав людини в Україні та інших країнах.

Джерело: Poject Syndicate

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram