Реалії ринку інвестицій в Україні
Продовжуємо серію публікацій з розряду міфи проти реальності. Минулого тижня ми з вами обговорили українські акселератори та українських інвесторів. Natasha Berezovska, яка системно займається навчанням ангелів та сама інвестує, підняла дуже слушне питання – ринкові реалії, які ставлять всіх нас в дуже незручне становище, наприклад змушують реєструвати компанії в Делавері та інших адекватних юрисдикціях. То що ж такого страшного робиться на нашому ринку?
Ну, по-перше його просто немає. Внутрішній український ринок настільки мізерний, щоб для більшості проектів з глобальними амбіціями (тобто, такими, що потрапляють під визначення “венчурних історій”) він не цікавий. Я дуже часто чую від фаундерів, що вони хочуть “потренуватися” в Україні, щоб потім вийти з готовим продуктом та маркетинговою стратегію на зовнішні ринки. У мене для вас погана новина: це так не працює. Те, що (ще, вже або в принципі) не потрібно тут, може бути потрібне там, і навпаки. Середовище настільки різне, що немає сенсу витрачати час і гроші, щоб будувати модель на іншому ринку. Тому, що вона просто не працюватиме.
По-друге, у нас немає захисту прав міноритарного акціонера (читай, інвестора). Це одна з причин, чому на пресіді доводиться брати не 10-15%, а 25 і більше, вигадувати стрьомні схеми з корпоративними борговими зобов’язаннями і всяке таке. Дуже цікавий виклик для нового уряду, до речі, і дуже хочеться вірити, що нарешті відбудуться такі елементарні, і в той же час важливі зміни у законодавстві, які у результаті приведуть інституційних інвесторів, як місцевих, так і закордонних. Але поки що наш новий уряд не вигадав нічого кращого, ніж боротися з ФОП-ами, під браві оплески кількох асоціацій, що складаються ВИКЛЮЧНО з аутсорсингових компаній і які видають себе за “ІТ індустрію”. Цей %%%% доповнюється настільки ж ідіотськими законопроектами 1053-1 та 1073 (про них, до речі, дуже гарно написав Vladyslav Chechotkin, почитайте), які під соусом виведення бізнесу з тіні впроваджують презумпцію вини продавця. Тільки давайте не порівнювати себе з топовими економіками світу, де нібито щось схоже. Адже, тут питання інституцій, які визначатимуть, хто винен і які, до речі, не несуть за це жодної відповідальності. Одним словом, йобаний піздєц, да. Про що це я… чомусь так виходить у наших законодавців, що всі добрі наміри реалізуються за класичною схемою – “через дупу”. І це ключевий біль, який ставить раком і підприємців, і інвесторів.
По-третє, не забуваємо про те, що будь-який успішний бізнес у вас можуть просто віджати. Самими різними методами, у тому числі (що особливо смішно, чи то сумно, чи то щось середнє) – абсолютно законними. Ринкові реалії. Немає грошей – немає проблем. Дуже цікавий фактор, через який значна частина нашої економіки є тіньовою, а угоди в області інвестицій, причому на самих різних стадіях, непублічними. Українці просто не хочуть, щоби хтось знав, що їх бізнес успішний та приносить прибуток, і як я їх розумію!
Звичайно ж, є ще четверте, п’яте, шосте, сьоме… Але навіть ці три фактори ставлять нас у надзвичайно складе (хоч і не безвихідне!) становище і вносять свої корективи у взаємовідносини підприємців, інвесторів та інших учасників ринку. Резонне питання, як тут бути? Скажу відверто, у мене немає простої та однозначної відповіді на це питання. Потрібна робота вмотивованої групи людей, кожен з яких має необхідні компетенції та розуміння, навіщо це йому. Тільки не тих, що псевдо-асоціації та професори економіки (при всій повазі до останніх, до перших вибачте, але ніт). Хто готовий? ВИ готові?
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах