Чи є різниця між оптимізмом та ідіотизмом?
Якщо ми не хочемо добити країну остаточно — має бути.
Хибні посилки про повоєнну економіку.
1. Iнвестиції прийдуть.
Ні, не прийдуть. Інвестиції — це угоди. Це вкладення в конкретні проєкти в конкретному місці. Щоб вони прийшли в очікуваних масштабах, в Україні мають бути сотні й тисячі окремих проєктів. Таких, що відповідають вимогам західних інвесторів щодо ризиків і готовності. Скільки їх зараз? Нуль. Хто їх готує? Запитаю простіше — ви особисто у своєму бізнесі їх готуєте? А хто це тоді буде?
2. Україна інвестиційно приваблива.
Ні, не приваблива.
Це не вроджена якість, її такою треба зробити. Відкрийте будь-яке дослідження про інвестиційну привабливість країн, що розвиваються, — про їхні плюси і мінуси. Усюди йдеться про ризики, бар’єри та програми стимулювання.
В Україні ризики та бар’єри зашкалюють — 127 місце у світі в індексі економічної свободи у 2021 р., а програми стимулювання поступаються країнам-конкурентам. У який бік на це ще вплинула війна, як ви вважаєте?
Бар’єри потрібно зносити, це гігієна, а щоб компенсувати ризики, програми стимулювання мають бути на голову вищими, ніж у конкурентів. Вони мають бути безпрецедентними — тому що прірва, в якій опинилася країна, безпрецедентна. Чи здатна такі програми згенерувати поточна економічна влада? А їй потрібні іноземні інвестиції? Це ключове питання. Раніше ж усіх влаштовувала локальна пісочниця, на дерибан вистачало.
3. Вступ до ЄС це головне, решта додасться.
Ні, не додасться.
Скажу гранично просто — якщо нормативи ЄС зараз застосувати до українського виробничого бізнесу, 90% від нього зупиниться в перший день.
кологічні норми, зокрема. Для локальних гравців вступ до ЄС — це випробування на міцність і готовність конкурувати.
Ба більше, всі попередні роки зовсім не відсутність України в ЄС була головним чинником, що стримував інвестиції. Головним чинником була конкурентна відсталість на інвестиційному ринку. І вона нікуди не поділася і сама не дінеться. Плюс у ЄС повно країн, які значних інвестицій не отримують.
Так, всі говорять про програму відновлення зруйнованої інфраструктури, житла та інших капітальних об’єктів. Це найбільш очевидна потреба. Вона дасть поштовх будівельній галузі на кілька років. А далі? А інші галузі?
І ще — ніякі “західні партнери” нашу роботу замість нас не зроблять. Інфантильна установка, що проривне економічне зростання нашої країни входить до чиїхось зовнішніх пріоритетів і нас вперед потягнуть волоком — це ідіотизм. Так, всі ресурси зараз — ззовні. Але зовнішні важелі без внутрішньої політики не спрацюють. Сильно ми “прорвалися” за 30 років? І чи турбувала б особисто вас доля економіки розміром менше, ніж 1% від США чи ЄС, і 0,1% від світової? Після стабілізації ситуації зміст і тон розмов про наші проблеми суттєво зміниться. Захід — це прагматизм.
Практичний висновок: що складнішою є ситуація, в якій ти опинився, то радикальнішою і рішучішою має бути стратегічна відповідь. Війна катастрофічно погіршила і без цього слабкі інвестиційні позиції України. Якщо питання інвестиційної стратегії зараз на випередження не увійдуть до порядку денного як рівноправні — економічне майбутнє вам дуже не сподобається. Ось це — точний прогноз.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах