Їдальня дитячого табору, виробництво TV, цегельний завод — далеко не весь перелік їх робіт
Існує чимало відомих історій про те, як діти, навіть наймолодшого віку, вдало заробляють кошти. Наприклад американець Райан у три роки відкрив власну справу, влаштувавши у дворі курячу ферму. Понад 50 птахів щодня приносили хлопчикові по $15. Далі він зайнявся стрижкою та поливанням газонів, а через деякий час “делегував повноваження”, найняв інших дітей.
Або історія чотирнадцятирічного единбуржця Фрейзера Доерті, який залишившись один вдома, почав експериментувати над створенням нового смаку варення — підліток змішував різноманітні інгредієнти та вивів нові фруктові комбінації. Перші баночки були розфасовані й продані сусідам. Так виробництво джемів принесло шотландському хлопчикові його перший мільйон доларів.
Чи приклад чотирнадцятирічної Ешлі Кволс, яка на початку 2000-х, коли соцмережі тільки зароджувалися, вже мала навички вебдизайну. Завдяки створенню перших ілюстрованих особистих стилів для соцмережі MySpace, через декілька років на її сторінку було підписано мільйон осіб, а річний дохід від продажу реклами на ній становив мільйони доларів.
Investory News звернулися до відомих українських бізнесменів і дізналися історії їхнього першого заробітку.
Ірина Папуша, голова Наглядової ради “Нова Пошта”, незалежний директор
Найяскравіша та водночас невдала спроба заробітку була на першому курсі університету. Ми з друзями позичили грошей та подалися до Одеського ринку на 7-му кілометрі, не розуміючи нічого у торгівлі. Хоча й навчалися на маркетингу, на той час нам ще не викладали співвідношення попиту та пропозиції.
Ми нічого не продумали: ні асортимент, ні розмірну лінійку, ні те, як збуватимемо та рекламуватимемо. Єдине, що обговорювали — чи можливо продати найдорожчий товар. Я набрала речей, які мені просто подобалися — а це, як стало відомо пізніше, було не найгіршим рішенням.
До рідного місця повернулися з калькулятором прибутку в голові. Подалися на місцевий ринок о шостій ранку, щоб зайняти місце, та вже о сьомій прийшли парубки у спортивних штанях і досить люб’язно пояснили, що вони “кришують” ринок і за місце потрібно заплатити більше, ніж у нас грошей було на товар. Спроби продати речі знайомим і друзям успіху не мали. Тому юна “фарцовщиця” зносила весь одяг сама, а позичені гроші віддавала з інших доходів.
Інші види заробітку протягом навчання в університеті мали більш офіційні джерела: викладала в середній школі англійську початковим класам, пізніше економіку тінейджерам, кожне літо працювала піонервожатою у дитячих таборах. Крім того, писала курсові, дипломні та будь-які роботи колегам, які були більш успішні в бізнесі, але не встигали з навчанням.
А от найперший заробіток був після восьмого класу: на шкільних канікулах з подружкою поїхали працювати у їдальню дитячого табору. То були найскладніші гроші: о четвертій ранку потрібно було вже чистити картоплю, потім офіціанткою розносити їжу, а під кінець мити весь посуд і величезні каструлі, що ледь можна було підняти. Але у перервах ми бігали на море, ще й на піонерську дискотеку встигали. І досвід був неоціненний з точки зору вибору шляху на майбутнє — не було сумніву, що хочу займатися інтелектуальною працею.
Дмитро Томчук, бізнесмен, засновник інвестиційного фонду FISON
Мені було 14 років, справа була в Бердичеві, і на дворі був 1991 рік. На той час найпоширеніший перший заробіток — зривання шапок з перехожих. Однак мені такий варіант не підходив, оскільки я був з хорошої, а значить, маніакально чесної, тобто — відверто убогої сім’ї.
Я добре вчився в старшій школі, збирався вступати до інституту, займався серйозним спортом і вважав, що все у житті повинно бути по правді. Чесним дістається найзаклятіша робота, тому свої перші гроші я отримав на літніх канікулах на цегельному заводі. Це була незвичайна робота, точніше — не робота, а різновид пекла. Але юний вік, повне незнання життя, здоров’я та сили не дали мені можливості тоді розібратися у питанні. А от оптимізм і романтичний погляд крізь рожеві окуляри допомогли залишити цю роботу без наслідків для психіки.
Завод розташовувався посеред поля, й працювали на ньому в основному колишні “зеки”. Вантажівка привозила та висипала до бункера глину для цегли, потім наливалася вода. Якщо води було мало, цегла виходила погана, якщо багато — вода заливала електромотор. Тому потрібно було стежити за рівнем і натискати кнопку помпи, яка відкачувала воду та відводила її. Ми стояли в цеху, де машина нарізала цеглу. Від нас вимагалося стояти у постійній сльоті, глині та вогкості й підхоплювати по п’ять сирих цеглинок і складати їх на тачку, яка везла їх під навіси сушитися. Там робота була легшою — висохлу цеглу брали вже по дві штуки, потім викладали у величезній печі для випалення.
Я пропрацював на заводі частину літа. Так, за декілька тижнів пекла я отримав приблизно вартість однієї норкової шапки. Я довго ходив з грошима в кишені, тому що ніяк не міг придумати, на що їх витратити, бо на все було шкода. Їх вистачало тільки на якесь одне істотне придбання, а потрібно було стільки всього. Та й кошти дісталися такою працею, на фоні якого все до чого я прицінювався та придивлявся, ставало несуттєвим і непотрібним. Зрештою я придбав магнітофон “Весна-310” відчайдушно-червоного кольору. У нього можна було вставляти батарейки та ходити з ним вулицею. Але я так не робив, тому що тоді подібні дії в Бердичеві межували з божевіллям і самогубством.
Згодом цей магнітофон чесно відіграв чимало ночей на кухні моєї квартири, яку я винаймав під час студентських років. Я навіть не пам’ятаю, куди він потім подівся — просто якось непомітно зник. Не залишилося й скрипучих корейських касет, переписаних з інших магнітофонів або записаних з радіо. І багато років ніщо не нагадує мені про перший в житті заробіток.
Марина Авдєєва, керівний акціонер СК “Арсенал Страхування”
Якщо не брати до уваги епізодичний підробіток у вигляді продажу морозива на пляжі під час шкільних канікул, то свої перші стабільні кошти я почала заробляти, навчаючись в інституті, “на ледарях” — за написання курсових робіт з економічних дисциплін.
Мої послуги коштували дорого — $40 за курсову. Однак це були гарантовані 5 балів. На місяць я завжди мала пару-трійку замовлень, так що на ті часи заробляла нормально.
На що витрачала? На прості речі — студентське життя: кафе, дискотеки, плюс хотілося нормально одягатися. Так що ніяких накопичень точно не робила. Єдине, що вдалося купити з “фундаментальних” речей так це відеомагнітофон. Це було “вау”! Він до цього часу зберігся та “живе” у квартирі моїх батьків.
Михайло Городецький, CEO Indi Vision & Caps Consulting
Перший мій заробіток був приблизно у п’ятирічному віці — тоді я читав газети бабусям і дідусям у невеликому селищі, де ріс. Це забезпечувало мені стабільний заробіток і я міг купувати таку кількість морозива, яку було складно з’їсти з усіма сусідськими дітлахами. Плюс — я розумів, що навички читання є досить корисними. Загалом, як на мене, школярів потрібно вчити тому, що бути корисним, важливим і цікавим для суспільства — це чудові соціальні навички, завдяки яким монетизується власна енергія та бажання творити.
Перший більш-менш системний заробіток був за студентських років у КПІ. На той час робітники заводу з виробництва телевізорів отримували зарплатню не грошима, а запчастинами, з яких можна було збирати телевізори. Уже не пам’ятаю деталей, але один із таких комплектів потрапив до наших рук.
За сім днів ми зібрали перший телевізор, що викликало надзвичайний ажіотаж серед сусідів гуртожитку. За тиждень-два у нас вже було понад десяток замовлень. Зібравши інвестиційний пул, наразі я б відніс це до категорії краудфандингу, ми прямо на виході з прохідної заводу купували у робочих комплектуючі. Які, до речі, мали безстрокову гарантію — вразі несправності нам їх з легкістю замінювали на інші. Згодом ми зрозуміли, що можемо продавати наші телевізори на радіо ринку вдвічі дорожче. Наразі це звучало б так — грос маржа становить 50%. Через декілька тижнів ми вже системно закуповували ці запчастини у робочих, окремо придбали й інше обладнання, щоб ловити сигнали та дивитися щось цікаве.
Через певний час кишенькових грошей стало більше, а для процесу виробництва нам вже не вистачало виділеного адміністрацією гуртожитку приміщення. Питання було вирішено і нам надали п’ять чи шість кімнат, де ми розгорнули фактично повноцінне виробництво телевізорів. На радіо ринок ми їх доставляли вже орендованим транспортом. Протягом декількох місяців процес виробництва та продажі було доведено до 50 штук на місяць. На той час це був нечуваний обсяг, що дозволило перейти на наступний рівень і розширювати бізнес у бік IT-сфери, перших комп’ютерів, комп’ютерних ігор і програмування.
З того часу я зрозумів — якщо твій продукт або сервіс приносять користь людям, то ти отримуватимеш не просто задоволення, а й гроші. Нещодавно, коли я вчив сина, якому на той час виповнилося дев’ять років, будувати бізнес, то скористався цією моделлю на прикладі нашого житлового комплексу. У дворі є шлагбаум, до якого жителям постійно не вистачає брелоків. Ми замовили з Китаю декілька пристроїв та навчилися їх програмувати. Потім створили групу у вайбері й з того часу він збирає замовлення на програмування (робить це самостійно), та продає їх.
Якщо не помиляюся маржинальність там близько 30-40%. Сусіди із задоволенням купують ці брелоки, а сам юнак отримав великий спектр навичок необхідних для сучасного бізнесу: від правильної реклами у масштабах одного взятого ЖК, до підходу до сервісу та наданню клієнтам послуг. А це надзвичайно корисні знання.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах