Співзасновник Netflix — про те, як вибудовувати баланс між роботою та особистим життям
До пандемії COVID-19 я багато часу проводив в аеропортах. І незалежно від міста або часу доби завжди спостерігав одну й ту ж саму картину. Змучений пасажир біжить через термінал і тягне за собою валізи, шарфи, а іноді й маленьких дітей у відчайдушній спробі встигнути до виходу на посадку, поки він не закрився.
Коли я бачу таке, я тільки похитую головою. Не тому що я так задоволений собою, бо приїхав на свій рейс завчасно. А тому що за десятиліття подорожей я зрозумів одну річ: ніколи, ніколи не потрібно бігти на літак!
Насправді це — своєрідна філософія. Я пізнав її в Парижі, у 1980-х роках, коли, гарненько пропотівши у своєму вовняному пальті, сидів на середньому сидінні та готувався до зльоту “Боїнга-727”.
Тоді я працював в європейській штаб-квартирі Borland Software, яка знаходилася в Парижі, але компанія мала регіональні офіси на всій території Європи. На тижні я повинен був відвідати три або чотири з них і на кожен зазвичай відведено один робочий день. Я міг вилетіти з Парижа раннім рейсом, приземлитися в Мадриді о восьмій ранку, провести день в якійсь конференц-залі й тієї ж ночі полетіти додому. А вранці все повторювалося, але вже з Лондоном або якимось іншим європейським містом.
Я літав 6-8 разів на тиждень і швидко навчився деяким лайфхакам. Наприклад, як складати згорнутий ремінь у комір запасної сорочки, щоб вона не м’ялася у ручній поклажі; в якому кафе міланського аеропорту подають кращий капучино; і як нишком подрімати у залі підвищеної комфортності SAS у Копенгагені.
Але на те, щоб усвідомити всю безглуздість бігу на літак, потрібен час. А необхідність трохи побігати виникала у мене регулярно. У Стокгольмі я міг потрапити у затор, а в Амстердамі — затриматися на зустрічі. І тоді відразу після проходження паспортного контролю я у своїх чорних оксфордах і з краваткою за плечем здійснював спринтерський ривок до потрібного виходу на посадку.
У той знаменний день в Парижі події розгорталися схожим чином. Я дістався до літака буквально за декілька хвилин до запланованого вильоту й спочатку був вельми гордий своїм божевільним забігом через аеропорт Шарль де Голль. Так, я спітнів, мені було некомфортно, але я встиг!
Після цього літак продовжував стояти з відкритими дверима. Минуло п’ять хвилин, потім десять. Двоє-троє розслаблених пасажирів увійшли у двері та неквапливо сіли на свої місця. Ніхто з них не спітнів.
Минуло 20 хвилин. Потім 30. До того часу, коли двері нарешті закрилися й літак піднявся у повітря, я промаринувався у власному поту понад годину.
Я міг встигнути на цей рейс із зав’язаними очима і на милицях.
Я був фрустрований. Але водночас мені стало цікаво, як часто біг аеропортом реально впливає на кінцевий результат.
Поки ми летіли, я проаналізував свою особисту статистику. За останній рік бігав на рейси приблизно 50 разів, але не зміг пригадати жодного випадку, коли встиг би в найостаннішу секунду. Кожен раз я або добирався до місця з запасом, або залишався один в залі очікування й спостерігав, як мій літак злітає без мене.
Порівнявши свій досвід з іншими людьми, що часто подорожують, я дійшов висновку, що біг на літак має значення лише в одному зі ста випадків. І запевняю вас, одновідсотковий шанс на успіх не вартий того, аби потіти та псувати свій зовнішній вигляд, а потім ловити на собі зневажливі погляди парижанки, що сидить поруч. Один відсоток просто не заслуговує такого стресу.
За наступну чверть століття я налітав близько трьох мільйонів миль і більше жодного разу не бігав на рейс.
Ця історія — не просто лайфхак для мандрівників. Це символ підходу до того, як вибудовувати баланс між роботою та особистим життям.
Зараз все поясню.
Підприємці та керівники компаній часто вихваляються своєю увагою до деталей. Вони особисто беруть участь у всіх перемовинах, аби вивірити кожен пункт угоди. Вивчають рішення підлеглих, аби переконатися в їх правильності. Змінюють розмір шрифту в презентації, оскільки вважають, що навіть така деталь може стати вирішальною під час укладання угоди.
Мені доводиться вислуховувати таке регулярно. Знаєте, що я чую у такі моменти? Тупіт людини, що біжить на свій рейс.
Ризикну припустити, що у 99% випадків ці деталі не мають взагалі ніякого значення. Звичайно, ви можете підправити договір або вибрати шрифт, який буде кращим, ніж у ваших менш досвідчених колег. Але чи дійсно це зіграє вирішальну роль? Припустимо, ви укладете цю угоду, але, швидше за все, ви б і так це зробили. А якщо ні? Будемо відверті, навряд чи ваша єдина проблема — це розмір шрифту.
Головне — те, що вам необхідно для того, щоб укласти угоду ви робите не о четвертій годині ранку в останній момент, а за два тижні до призначеної зустрічі.
Ви спізнилися на літак не в той момент, коли недостатньо швидко бігли через пункт огляду. Ви спізнилися на нього за три години до вильоту, коли проспали будильник.
І що ж у підсумку важливіше? Напружений і повний стресу біг з імовірністю успіху в один відсоток? Або приємний день, який не буде затьмарений розтягненням щиколотки поруч із кафе Cinnabon в аеропорту?
Протягом усієї своєї кар’єри я наполегливо прагнув зберігати баланс між особистим життям і роботою. У своїй книзі я пишу про те, як щовівторка проводжу час з дружиною. За останні 30 років саме цього дня я полишав усі свої справи. Дощ чи сонце, є криза чи ні — рівно о 5 годині вечора я їхав і проводив час зі своїм кращим другом. Ми ходили в кіно, вечеряли або просто прогулювалися магазинами в центрі міста.
І ніщо не могло стати цьому на заваді. Ні зустрічі, ні наради, ні запитання або звернення, що надійшли в останню хвилину. Якщо хто-небудь хотів мені щось сказати о 16:55, отже, ця людина супроводжувала мене до автомобіля на стоянці.
Ті вечори щовівторка допомогли мені залишатися у здоровому глузді. І вони дозволяли мені бачити мою роботу у перспективі. Виявляється, набагато легше зрозуміти, що робиш, коли час від часу відриваєшся.
Ця зустріч може почекати до ранку. Це завдання можна доручити комусь іншому. Компанія не розориться тільки через те, що ви не прикували себе наручниками до столу.
Іноді проблема здається завеликою лише тому, що ви не бачите нічого, крім неї. Ось чому я раджу всім своїм знайомим підприємцям подбати про те, щоб у них було життя поза роботою. Щоб у них були хобі, компанія друзів або щось ще, окрім сидіння за комп’ютером.
Я їм раджу звернути увагу на своє життя — це допомагає роботі.
Ну а якщо ви перебуваєте в аеропорту й поспішайте на свій рейс, головне — не спітніти.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах