Історія успіхів та падінь американського концерну
General Motors — один з найбільших і найуспішніших виробників автомобілів у Сполучених Штатах. Сьогодні GM виробляє легкові автомобілі, вантажівки та комплектуючі більш ніж у 37 країнах. Штаб-квартира концерну знаходиться в американській “автомобільній столиці” Детройті.
Засновник компанії Вільям Крапо Дюрант народився 1861 року в Бостоні. Його дід був губернатором штату Мічиган і мав власний бізнес.
Вільям кинув школу у 16 років. Спершу він працював у діда, а пізніше почав торгувати сигарами. У 1886 році разом із Джозаєм Дортом він створив компанію Flint Road Cart Company, що торгувала візками. До 1901 року вартість Flint Road Cart Company становила $2 млн.
Захоплення автомобілями почалося тоді, коли він отримав посаду головного керуючого в Buick, а потім бізнесмен викупив акції та отримав над компанією повний контроль.
У 1908 році Дюрант заснував компанію General Motors. Після залучення перших додаткових коштів із продажу частини акцій підприємець почав скуповувати інші автомобільні фірми. Отриманих $12 млн вистачило на придбання 30 компаній, серед яких Oldsmobile, Cadillac і Oakland Motor Car Company, яка володіла маркою Pontiac.
У 1910 році GM зіткнулася з першою кризою. Дюрант захопився скупкою, борги зростали, а продажі були низькими. Акціонери були невдоволені. GM вдалося отримати позику від нью-йоркських банкірів, але структура керівництва змінилася — було створено комітет з п’яти осіб. До його складу увійшов і Дюрант, але президентом компанії замість нього став Джеймс Сторроу.
Підприємець бажав повернути контроль. Для цього він разом із гонщиком Луї Шевроле та іншими партнерами у 1911 році створив Chevrolet Motor Company. Компанія досягла вражаючих результатів.
У 1915 році Дюрант повернув контроль над GM. Він обійняв посаду президента, а головою призначив П’єра Дюпона.
У 1918 році Chevrolet стала частиною GM, членами правління якої у цей період були Дюрант, Крайслер, Слоун і Дюпон.
Дюрант був людиною настрою. Він охоче займався розширенням GM, мріяв про домінування в галузі та випускав акції, тим часом зі стратегічним плануванням справи у нього йшли не дуже.
У 1919 році з компанії пішов Крайслер, щоб створити власну фірму.
У 1920 році у США почався економічний спад. Щомісячні продажі GM впали, вартість акцій знизилася з $400 до $15. Падіння курсу негативно вплинуло на фінансовий статок Дюранта — підприємець заборгував $38 млн. Його витіснили з компанії. Посаду голови та виконавчого директора обійняв П’єр Дюпон.
У 1923 році президентом і генеральним директором став Слоун. Саме він перетворив компанію, що пережила вже дві кризи, на гіганта галузі автомобілебудування.
Свою діяльність на чолі GM підприємець розпочав з ревізії. Стало очевидно, що компанія не зможе аналогічно Ford скорочувати витрати та збільшувати ефективність виробництва для зниження цін. Однак конкуренти мали один недолік — автомобілі Форда були хороші завдяки доступності, але городянам потрібен не просто дешевий та якісний автомобіль, а комфортабельна, стильна та статусна модель. Тут для GM відкривалося широке коло можливостей.
Слоун взявся за налагодження адекватної корпоративної структури GM, адже компанії в її складі були практично незалежними, що й вело до численних проблем. Йому вдалося створити централізовану структуру, розділивши GM на підрозділи та сформувавши вищу ланку менеджменту, а також визначивши функції керівників.
Також GM почала випускати автомобілі для клієнтів з різними фінансовими можливостями та цілями.
При Слоуні було впроваджено практику щорічного оновлення стилю автомобілів. Для розробки дизайну моделей GM до компанії було запрошено Харрі Ерла. Йому було доручено розробити дизайн економічної моделі LaSalle. Представлені у 1927 році шість моделей LaSalle відрізнялися і поліпшеним зовнішнім виглядом, і функціональністю. Наприкінці року GM вперше випередила Ford із продажів.
До кінця десятиліття GM здійснила кілька великих придбань. Серед них британська Vauxhall та німецький Opel. У 1929 році компанія продала майже 2 млн автомобілів.
У 30-ті роки головною проблемою компанії були не конкуренти, а рух робітників, які прагнуть покращити умови праці. Противником компанії став Союз робітників автомобільної промисловості (СРА). У грудні 1936 року конфлікт вилився у знаменитий 44-денний “сидячий страйк”. Закінчилося все визнанням СРА керівництвом компанії.
Напередодні Другої світової війни GM опинилася у неоднозначній ситуації. Володіючи підприємствами і в країнах союзників, і в Німеччині, вона виробляла військові автомобілі для обох сторін. У 1940 році Гітлер націоналізував концерн Opel.
У США компанія успішно опанувала випуск широкого асортименту продукції для військових потреб. Зокрема військових вантажівок, снарядів, зеніток, важкої техніки, знарядь і літаків.
У післявоєнний період фахівці GM стали приділяти велику увагу розробці автоматичної коробки передач. До 1950 року її отримали всі моделі, випущені в США.
Протягом 50-х років концерн залишався лідером ринку США. Зростанню популярності автомобілів сприяло і телебачення. Автомобіль перетворювався на атрибут статусності.
У період з 1951 по 1955 роки всі п’ять ключових підрозділів GM — Buick, Chevrolet, Pontiac, Oldsmobile та Cadillac — почали використовувати новий двигун V-8. Для поліпшення комфортності в салонах з’явилися перші системи кондиціювання.
У 1956 році до GM прийшов талановитий інженер Джон Делореан. Віцепрезидент компанії запропонував йому роботу у будь-якому підрозділі. Делореан обрав Pontiac і вже до 1961 доріс до посади головного інженера. Саме він змінив імідж цієї марки, зробивши Pontiac привабливим та доступним брендом автомобілів для молодих людей. Головним успіхом Делореана прийнято вважати створення класу Muscle Cars.
У 1957 році імпорт автомобілів на ринок США виявився вищим за експорт, що негативно позначалося на продажах. GM спробувала змінити ситуацію шляхом випуску компактних моделей, але вони не набули великої популярності. У 1959 році ринкова частка компанії скоротилася до 42%.
У 1965 році Делореан був підвищений до глави Pontiac, а у 1969 він очолив підрозділ Chevrolet, в якому спостерігалися проблеми з продажами. Делореан зумів збільшити цей показник до 3 млн автомобілів на рік, зрівнявшись із Ford. У 1972 він був підвищений до віцепрезидента GM.
У 1973 році посаду голови концерну отримав Піт Естес. Для Делореана подія стала неприємним ударом. Він залишив GM, що стало великою втратою для концерну.
Початок 70-х років для GM не вдався через посилення федеральних законів щодо забруднення повітря та нафтове ембарго 1973 року. Компанія почала активно інвестувати у розробку пристроїв, які зменшують забруднення. З нафтовою кризою було трохи складніше. У 1974 році в GM стався 35% спад продажів розкішних неекономічних автомобілів. Натомість спостерігалося зростання на ринку компактів і субкомпактів, що допомогло компанії у важкий період.
GM знову зіткнулася із проблемами, пов’язаними з діяльністю профспілок. Останні домоглися для співробітників концерну підвищення зарплати у зв’язку зі зростаючою інфляцією та можливості виходу на пенсію після 30 років праці.
У 1975 році конгрес ухвалив закон про середню витрату палива. До 1985 року автомобільні корпорації повинні були досягти показника, що приблизно вдвічі перевищував поточний. Компенсувати витрати на випуск малолітражок, які не приносили суттєвого прибутку, можна було лише шляхом перенесення виробництва за кордон. Але проти цього були профспілки. GM довелося виробляти малолітражки у США. Прибутку це майже не приносило, але дозволяло уникати штрафів.
Становище ускладнювалося активною експансією японських виробників. Однак GM все ще зберігала лідерство на ринку.
Серед брендів компанії намітилося кілька важливих змін. Насамперед вийшов із тіні підрозділ Oldsmobile. Його успіхи були пов’язані з високою надійністю двигуна Rocket V8 та якістю вироблених автомобілів. З Rocket V8 пов’язаний один із знаменитих скандалів в історії GM. У 1978 році мешканець Чикаго придбав Oldsmobile і виявив, що в ньому встановлений не Rocket V8, а аналогічний за габаритами двигун Chevrolet. Ця відмінність не відігравала особливої ролі, але у своїй рекламі GM порівняла обидва двигуни, відзначаючи перевагу Rocket V8. Клієнт подав скаргу прокурору, і інформація набула розголосу. Це спричинило подачу 250 подібних позовів проти GM. Промах коштував компанії $40 млн, а також завдав шкоди репутаційної.
У 1981 році гендиректором та головою GM став Роджер Сміт. Нові моделі концерну розчарували клієнтів. У 1983 році на обкладинці журналу Fortune з’явилася фотографія чотирьох нових моделей седанів — Buick, Oldsmobile, Pontiac та Chevrolet, які зовні надзвичайно були схожі один на одного. Автомобілі стали жертвою стратегії компанії зі скорочення витрат. У GM було впроваджено систему стандартного проєктування, що використовує однакові корпуси в різних брендах. Роджер Сміт просував ідею про те, що концерн слідує довгостроковій стратегії, а його керівництво займається активним розвитком виробництва та реорганізацією. Він дійсно вирішив перетворити GM на концерн XX ст.
У 1984 році GM було створено два автомобільні підрозділи Chevrolet-Pontiac-Canada та Buick-Oldsmobile-Cadillac. Реформа спочатку негативно позначалася на внутрішній структурі — все переплуталося, було складно зрозуміти, хто кому підпорядковується. Але згодом все стабілізувалося.
У 1986 році Сміт придбав авіабудівну компанію Hughes Aircraft.
Ще однією з гучних покупок стала EDS, що займалася автоматизованою обробкою даних. Проте Сміт заплатив за неї не готівкою, а акціями. Цей крок обернувся проблемою — до акціонерів GM увійшов американський мільярдер Росс Перо. Він публічно критикував Сміта. В одному з інтерв’ю мільярдер дав таку характеристику Сміту: “Він — головна проблема компанії, справжня ракова пухлина”. Нападками Перо хотів змусити Сміта продати йому EDS, але голова GM замість цього вирішив викупити акції Перо. Останньому запропонували $753 млн, і він дав згоду. Хоча репутації GM було завдано колосальної шкоди.
У 1987 році Ford вперше за 60 років випередила GM за прибутком.
У 1990 році Сміт залишив свою посаду, а замінив його Роберт Стемпель. Початок періоду його керівництва невдало співпав із нападом Іраку на Кувейт, що спричинило кризу. Додавали проблем і профспілки, які вибили у GM черговий бонус — розширення програми Банку робочих місць. Компанія тепер компенсувала працівникам звільненим через кризу 95% зарплатні до моменту отримання нової посади.
Цього року втрати концерну сягнули $2 млрд, а через рік ця сума зросла до $4,5 млрд.
У листопаді 1992 року рада директорів остаточно розчарувалася у Стемпелі, і той залишив посаду. Новим главою концерну став Джек Сміт. Почав він із переговорів про нову угоду з профспілками. GM довелося збільшити загальну суму допомоги по безробіттю до $3,9 млрд, в обмін Сміт отримав право скоротити 65 тис. співробітників та 24 заводи.
За Сміта концерн поступово почав повертати своє становище. У 1993 році компанія отримала чистий дохід у $2,47 млрд при продажах у $138,2 млрд. У 1995 році рекордних показників прибутку в $6,5 млрд. Але у 1999 році ринкова частка впала нижче 30%.
Джек Сміт залишив посаду голови GM у 2000 році. Його змінив Рік Вагонер.
Також у 2000 році GM придбала 20% італійської компанії Fiat. Остання в обмін отримала 5,1% акцій GM. Угода з Fiat включала пункт, за яким італійська компанія могла змусити GM повністю придбати свій бізнес.
Після подій 11 вересня 2001 року Вагонер вирішив спровокувати зростання продажів. Було запущено акцію з надання безвідсоткового кредиту покупцям на автомобілі класу A-F та позашляховики. Також було впроваджено програму корпоративного вдосконалення, спрямовану на збільшення швидкості ухвалення рішення, що вважалося однією з головних проблем GM. Глибокий аналіз становища GM дозволив керівництву зрозуміти, що гігантські розміри GM стали її основною слабкістю і вели до великих витрат. Вагонер припинив існування однієї з найстаріших автомобільних марок Oldsmobile. Ще однією із фінансових проблем концерну стали витрати на виплати пенсіонерам.
Наприкінці 2004 року в руках концерну знаходилося 27% ринку.
У 2005 році зазнало невдачі виробництво позашляховиків та пікапів, адже у березні вартість бензину зросла, що спричинило падіння продажів. До цього додавалися проблеми із Fiat. GM була змушена викупити італійський концерн.
GM активно робила знижки на автомобілі, залучаючи додаткових клієнтів. Саме тому перевищення місячної норми виробництва автомобілів здавалося гарною тенденцією, що гарантувала б більше прибутку на виході. Наприкінці 2005 року у GM сформувався надлишок у 1,3 млн автомобілів. Також упродовж року концерн вимушено відкликав автомобілі, позашляховики та вантажівки для усунення дефектів. Внаслідок цього збитки становили $8,6 млрд.
У 2006 році Вагонеру вдалося скоротити збитки до $1,98 млрд.
У 2007 році концерн, попри всі проблеми, випустив відразу кілька моделей, що отримали позитивний відгук. Новий Chevrolet Silverado став пікапом року у США, а Saturn Aura став автомобілем року. Також було представлено прототип гібридного автомобіля Chevrolet Volt. Він мав стати конкурентом Toyota Prius.
Попри позитивні результати у галузі виробництва автомобілів збитки 2007 року становили $38,7 млрд. Сума набігла через списання відкладених податкових активів на суму $38,6 млрд. Ринок відреагував на ситуацію падінням курсу акцій GM до $27.
У 2008 році річний збиток концерну становив $30,9 млрд. Вагонер вирішив звернутися до поточної влади за допомогою. Це зробили і Ford з Chrysler. Наприкінці грудня 2008 року стало відомо, що GM і Chrysler отримають позику на суму $17,4 млрд. Кредит концернам надав Білий дім. Але Вагонер просив $10-12 млрд тільки для GM, а тому становище позика не рятувала.
У березні 2009 року Вагонер на вимогу адміністрації президента пішов у відставку.
1 червня 2009 року концерн оголосив про своє банкрутство. Борги GM на той момент становили $173 млрд. За умовами банкрутства уряд США за 60% акцій надав концерну $30 млрд. В угоді також взяла участь влада Канади, в обмін на 12% акцій, що вклали $9,5 млрд (17,5%) та кредиторами концерну (10,5%).
У 2010 році було проведено IPO, що стало одним із найбільших в історії США.
У вересні 2010 року посаду генерального директора компанії отримав Деніел Акерсон.
У 2011 році чистий прибуток концерну досяг $7,6 млрд. Акерсон сконцентрувався на просуванні двох глобальних брендів — Chevrolet та Cadillac. Було підвищено на посаді низку талановитих молодих менеджерів. Також довелося взятися за модернізацію ІТ-системи.
У 2012 році прибуток компанії становив $4,9 млрд. Попри високі показники в Північній Америці, GM зіштовхнулася з проблемами на кризовому європейському ринку.
У січні 2012 року генеральним директором була призначена Мері Барра, яка стала першою жінкою в історії, яка очолила автомобільний концерн. Її діяльність на посаді голови компанії тісно пов’язана з одним із наймасштабніших скандалів в автомобільній галузі. У автомобілів Chevrolet Cobalt та Pontiac G5s виявилися проблеми із замками запалювання. Поворот ключа проти годинникової стрілки міг спричинити ненавмисну зупинку двигуна, деактивацію подушок безпеки та заклинювання керма. Спочатку йшлося про відкликання лише 800 тис. автомобілів, але їх кількість почала швидко зростати та збільшилася до 39 млн. До відкликаних увійшли й інші моделі концерну. Стало відомо про численні випадки загибелі людей через дефект. GM зазнала грошового покарання. У 2015 році на GM було накладено штраф обсягом $900 млн. Концерн також погодився на виплати потерпілим.
У 2016 році суд визнав GM винною у приховуванні фактів від споживачів. Оскільки слідством було встановлено, що про дефекти стало відомо ще 2001 року. Наприкінці 2016 року концерн звернувся до Верховного суду із проханням про перегляд рішення. У такий спосіб керівництво намагалося захиститись від загрози величезної кількості позовів.
У 2017 році на GM зрушився колективний позов за порушення екологічних норм.
Попри гучний скандал, прибуток концерну за Мері Барра значно. У 2015 році — до $9,7 млрд, а у 2016 році — $9,4 млрд.
2021 року на віртуальній виставці CES концерн GM анонсував запуск нового підрозділу BrightDrop, який запропонує комерційним клієнтам повністю електричні вантажівки та програмну екосистему для їх моніторингу. Інноваційний EV600 зможе пробігти до 250 миль на одній зарядці акумулятора. Першими покупцями електрокарів від GM стане компанія FedEx.
До цього дня продукція активно закуповується оборонною та легкою промисловістю США, а легкові авто вважаються одними з найдоступніших. Щорічно автобренду вдається продавати понад 10 млн одиниць продукції через свої роздрібні мережі на території Штатів та інших держав.
Завдяки своїм величезним розмірам та значному доходу, компанія досі активно розвивається.
Джерела: pikabu, sknews, vc, istoriiuspehov, ispace, відкриті дані
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах