Професор історії та міжнародних відносин Прінстонського університету, фахівець з німецької економічної історії та глобалізації вважає, що війна на виснаження, що триває, дедалі більше ускладнюватиме ситуацію для Заходу
Через три місяці після вторгнення росії в Україну війна впадає у знайому історичну закономірність. З тим, як обидві сторони поглиблюватимуться і дедалі більше вкладатимуться в конфлікт, він чимраз більше перетворюватиметься на суперництво, яке може закінчитися лише одним чином.
Атака росії на Україну починає нагадувати багато попередніх геополітичних криз. Протягом усієї історії епізоди, які спочатку здавалися тимчасовими збоями, перетворилися на тривалі відносини. Те, що починається як коротка конфронтація, дуже часто закінчується нескінченною трясовиною.
Найбільш відомим випадком такої кризи є Перша світова війна, яку Джордж Ф. Кеннан точно назвав великою основною катастрофою XX ст. Величезний розмах мобілізації в серпні 1914 породив широко поширену думку про те, що конфлікт не може продовжуватися довго, що він “закінчиться до Різдва”. Але потім була війна на виснаження, коли на Західному фронті майже не було руху. Як Іпр у Фландрії був місцем запеклих боїв у 1914 році, так було й у 1918-му. Чи будуть ще бої у Маріуполі 2026-го?
Щоправда, канцлер Німеччини Олаф Шольц пов’язав свій уряд із посланням про те, що росія “не має виграти” війну, а великий німецький філософ Юрген Хабермас аналогічним чином заявив, що Україна “не має програти”. Проте, коли європейські політичні та інтелектуальні лідери роблять ці драматичні заяви, стає зрозумілим, що вони компенсують приховане почуття безпорадності. Що взагалі можуть означати такі заяви у патовій ситуації? Якщо росія не впаде або не станеться раптова зміна режиму та демократизація, важко уявити, як Україна може “не програти”.
Кризи, подібні до української, мають тенденцію дотримуватися знайомого сценарію ескалації та політизації. З тим, як конфлікт затягується, учасники стають більш залученими до нього не тільки фінансового, але й духовного плану. Жертви, принесені в ім’я справи, перетворюють конфлікт на щось священне або принаймні сакралізоване. Це потрібний крок для відповідальних осіб. Оскільки ніхто не хоче нести відповідальність за заподіяння безглуздих смертей, втрата життя має бути глибшим, як це намагався зробити патріарх Російської православної церкви Кирило, благословляючи війну володимира путіна.
Щойно ця схема закріпиться, стане важче зрозуміти, як конфлікт може закінчитися без повного краху однієї зі сторін. Інтерпретація мислення потайливого диктатора ніколи не буває легкою, і ми, можливо, ніколи не дізнаємося точно, яка динаміка влади розігрується у кремлі. Але розумно припустити, що стратегія путіна полягає в тому, щоб триматися доти, доки Європа та Сполучені Штати не втратять здатність чи волю продовжувати підтримувати Україну та карати росію. Кремль, безсумнівно, сподівається, що багаті країни не зможуть зазнати тягарів підвищення цін на паливо та продовольство та їхнього впливу на економіку й доходи.
У минулому лідери воєнного часу, які опинилися в безвиході, мріяли про розширення конфлікту. Таким чином, путін, можливо, також розраховував на те, що глобальна продовольча криза, спричинена війною, спровокує політичні заворушення у вразливих регіонах-імпортерах продовольства, таких як Близький Схід, що призведе до нової хвилі біженців до Європи. путін і його поплічники вже показали, що вони не гребують використовувати зневірених мігрантів і біженців як зброю проти Заходу.
З іншого боку, російські стратеги можуть розраховувати на те, що Захід, зрештою, просто втратить до них інтерес. У наш медійно-насичений вік тривалість уваги, як відомо, недовговічна, і уява західної публіки легко захоплюється сенсаційними скандалами, чи то судове зіткнення знаменитостей, чи жахлива стрілянина в школі. Суспільствам з “українською втомою” образи Сєвєродонецька знову видадуться далекими та незрозумілими.
Крім того, у демократіях проводяться регулярні вибори, тому зміна політики ключових країн може бути лише питанням часу. кремль явно сподівався, що Марін Ле Пен переможе президента Франції Еммануеля Макрона у другому турі виборів у Франції минулого місяця. Що, якщо конфлікт затягнеться до 2025 року, а висока інфляція та нездійснені надії на швидкий дозвіл підірвуть рішучість Заходу? Як інша адміністрація Трампа (або трампістів) у США підійшла б до цього питання?
Тим часом кожна сторона продовжить боротьбу за контроль над політичною мовою. Підтримуючи Україну, західні лідери заявляють, що чинять опір агресії, запобігають геноциду, стримують фашистський авторитаризм і зберігають багатосторонність. Проте приблизно те саме можна почути й в росії, де путін нібито розпочав “спеціальну військову операцію”, щоб зупинити агресію НАТО, протистояти українському нацизму, запобігти геноциду та врятувати мультилатералізм від гегемонії США.
Водночас західні політики викривають брехню путіна, російські пропагандисти створюють криву-дзеркальну версію історії та реальності. За словами Марії Захарової, директора департаменту інформації МЗС росії, попередження Джорджа Оруелла у 1984 році було спрямоване не проти Радянського Союзу чи нацистського режиму, а проти західного лібералізму.
Чи означає те, що обидві сторони використовують ту саму мову, що може початися дискусія про припинення війни? Чи це передбачає протилежне: що слова стали безглуздими?
Ймовірніше, останнє, з чого випливає, що перемога у війні є єдиним способом відновити сенс. Але навіть це не покладе край кризі. Наприкінці Першої світової війни переможці постійно говорили про демократію та самовизначення, одночасно створюючи умови для продовження конфлікту в іншій формі. Щоб уникнути такого результату цього разу, перемога має призвести до докорінних змін у міжнародному політичному порядку.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах