В мене до війни серед знайомих було також чотири бізнесмени, на яких я зміг дослідити усе різноманіття поведінки комерсанта під час війни.
Перший: просто зник, наче його ніколи не було. Немає його ніде, телефони вимкнуті, останні пости у соцмережах за 23 лютого. Немає в офісі, немає вдома, ніхто про нього не знає, навіть після 24 числа з ним ніхто не говорив. За ознаками це типова поведінка людини, яка, щойно почувши про напад, оперативно, але не привертаючи уваги, намагалася виїхати з активами за кордон та їй це вдалося. Це однозначно людина з талантом проактивного мислення та швидкою реакцією, а також аналітичним розумом — попри заперечення влади, вона бачила, що насувається. Або просто чуйка. Цікаво, що як тільки ситуація нормалізується остаточно, він так само блискавично та зненацька опиниться на своєму місці, наче нікуди не зникав. Та продовжить бізнес та життя, так, наче вчора було 23 лютого 2022. Й дуже дивуватиметься та ображатиметься, коли йому щось говоритимуть. Територіально може знаходитися у будь-якій точці планети — за умов небезпеки вони стають геніями мобільності.
Другий: з пізнім запаленням. Вже коли я оздоровлювався у юннатському таборі а Ксюша з дітьми вже була у Львові, він телефонував мені, та все витягував з мене, у якій країні Європи я зараз є, попри мої пости у фб (“Старий, ну всі ж все розуміють, хе-хе”) та просив допомогти порішати питання з виїздом до мене, та прохав мене, раз я сам вже там влаштувався, влаштувати м’яку посадку та йому теж. Жодних моїх пояснень не слухав, але ображався дуже.
Третій: мій партнер, який багато мені допомагав та допомагає. Спочатку він усе для мене знаходив та передавав, включно до зимових берців. Потім віддав мені свого бортового позашляховика, бо він для нас був зручніший. Потім, коли у Дніпрі нам нарішали старлінка, він власноручно погрузив його до машини та повіз його нам у пункт А. Через три години після того, як він повернувся від нас, виявилося, що тепер нам потрібен генератор на 5 кВт. Тож він узяв генератор, поставив його у машину, та знову поїхав до нас, туди, звідки він щойно вернувся.
Четвертий, найдивовижніший. У минулому в Дніпрі в нас щось не склалося у відносинах, тому думка про нього в мене була не дуже. Аж десь через місяць війни він мені зателефонував, та я дуже здивувався: чого це? Він розпитав, де я, що роблю, як в мене справи. Порадувався, що все гаразд, що всі живі та на своїх місцях. А потім сказав, що він пішов до військкомату та його взяли у ЗСУ, тому що військова спеціальність в нього — ППО. Я був трохи здивований, бо знав його як успішного бізнесмена, котрий досяг певних висот та з цих висот дивився на життя та людей, він пишався собою та любив комфорт. Та я спитав, чому це він так вирішив зробити. А він відповів: а я саме на таких системах служив, як в нас зараз, та я там в них знаю усі налаштування та режими та усі ручки та гайки, а вони не знають, тому я подумав — я багато що можу передати молодим та допомогти, б в армії всю науку щодо цього обладнання в нас вбили до рівня рефлексів та м’язової пам’яті. Й він опинився чотко на своєму місці, бо у будь-яких обставинах намагався бути гуру та не терпів, щоб хтось був кращим за нього. Та тепер кайфує, захищаючи наше небо. Бо в нього виходить, а друге — на нього дивляться там, як на шамана.
Усі люди різні, навіть, якщо вони бізнесмени.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах