А тим часом у авіагуртку справи, як в житті, по-різному. Був такий американський комік, Чарлі Паркер, я взагалі хз хто він такий, але він сказав: “Я спіймав м’яч — я герой. Я не спіймав м’яч — я козел”. Так буває і в нас. Наші люті малюки роблять своє, тобто літають та дивляться, далі — вже людський фактор. Бо все в авіагуртку залежить від гуртківців. Та от тепер ми нарешті дотичні до життя справжньої армійської розвідки, це круто, наче ми потрапили усередину кіна “Апокаліпсис сьогодні” Копполи. Такий нереальний драйв. Ще майже наркотик, таке життя, бо зацініть: якщо ми щось десь провтикали, нам до гуртка прилітає єбуків відразу від усіх — від розвідки, від Генштабу, від Шановних Замовників, та навіть від армійців. Але якщо ми все зробили чьотко, дали інфу, за якою арта розїбала колонну чи дві русні, чи десяток алігаторів чи заправочний вузол чи штаб, нагороджують армію, а ми просто духовно та незримо присутні десь у Всесвіті. Ні, це не образливо та ніяк нас не чіпає, це просто констатація атмосферних явищ у природі. Бо, як я прозорливо подумав учора, коли в одному гостинному селі їв гарячий сільський суп з величезними фрикадельками: “Хєр з ними, з ардєнами, якщо українці визволених сіл пригощатимуть нас такими стравами, це вигідніше за орден”. Тому ми не ображаємося на долю.
Інші новини авіагуртка цікавіші. Як я розповідав, після певних обрядів та заклинань та чаклунства гурткові насипали трошки грошей, яких вистачило на … дронів, які вже знаходяться у процесі виробництва. Але це не такі дрони, як наші люті малюки, за рядом причин. Перше — вони далеко відійшли від зразків довоєнного виробництва, бо в таборі вони весь час у роботі, та усі покращання та апгрейди вносяться до проекту негайно, бо як я казав в гуртка потужне оснащення, та при виробництві всі нотатки рахуються та втілюються. Тому за місяць війни ми отримали майже друге покоління дронів. Чому так? Тому що у веселому підрозділі з 14 людей дев’ятеро є співзасновниками цього стартапу. Тому завзяття тут щіре. Друге. Є дрони жанру глядач, або втикатель, а є жанру бомбер. Бомбер цікавіший, бо там все оригінальної розробки — сам дрон, пускова, та… тадааааам! Бомби також власної розробки. Навіть механізми бомбометання свої. Все – чисто ноухау. Але більш за все мене захоплює штука на бомбері яка називається “балістичний приціл”. Уявіть: у вас дрон який летить зі швидкістю 50 км/год уперед. Перпендикулярно йому рухається танк зі швидкістю 40 км/год. Врахуйте ці напрями та швидкості та скиньте бомбу на танк, а не десь там. Ось ця штука це й робить. Це зачаровує.
Нові дрони ми вже не будемо залишати у гуртку, вони працюватимуть не тут, бо потроху підтягуються замовники, вони нетерпляче чекають коли їх можна буде забрати до своїх лагідних добрих рук. Як у будь-якому елітному пітомнику, беруть усіх потроху — як дівчинок (глядачів) так і хлопчиків (бомберів). Я сподіваюся, що коли піде реальне фінансування, ми завалимо ЗСУ машинами цього проекту. Також в нас вже є гості — авіагурток вже навчає перших операторів дронів, яки прибули до нас від дружніх організацій. Та все у такому стилі. Як ми й планували, потроху починається двіж розповсюдження цих машин за межі нашого юннатського табору, спочатку — по Україні, далі — у межах світу, за винятком підсанкційних держав-ізгоїв, очолених єбанатами.
Тому, як я писав у минулому пості про гурток: Працюємо потроху. Далі буде.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах