Богдан Данилишин: Золотий ключик для економіки України

Про потенціал розвитку сільського господарства

Сільське господарство робить виключно вагомий внесок в економіку країни, ставши ключовою експортною галуззю. Як справи йдуть з експортом агропродукції зараз? Станом на 15 квітня Україна відвантажила на зовнішні ринки 13,7 млн.т пшениці, в т.ч. продовольчої – 9 млн тон, фуражної – 4,8 млн тон. Порівняння з аналогічним періодом маркетингового року 2017/2018 – сумарний експорт пшениці знизився на 8%, експорт фуражної пшениці зменшився на 33%. Щоправда, експорт продовольчої пшениці зріс на 8%. На 39% збільшився експорт кукурудзи. Але експорт ячменю зменшився на 25%, олійних культур – на 13%.

Є привід турбуватися? Ні. Це – звичайні коливання. Але в середньостроковій перспективі українське сільське господарство, що стало ключовою галуззю економіки країни, потребує серйозної уваги. Незважаючи на досягнуті успіхи, Україна відстає від розвинених країн за рівнем продуктивності праці в сільському господарстві внаслідок деіндустріалізації аграрного виробництва, не найвищої врожайності сільгоспкультур, надлишкової зайнятості, нераціональної організації виробництва. Нинішні успіхи досягнуті чималою мірою за рахунок екстенсивного розвитку. У чому потенціал і резерви українського сільського господарства, що необхідно для реалізації потенціалу та залучення резервів?

Україна має в своєму розпорядженні 30% світового чорнозему. Це надзвичайно сильна відправна точка для подальшого розвитку сільського господарства. Думаю, воно як і раніше буде однією з найважливіших галузей української економіки. Причому, сектори, пов’язані із сільськогосподарською галуззю – переробка, торгівля, постачання сировини – теж мають великий потенціал. Зернових може вироблятися більше, ніж зараз – за рахунок підвищення врожайності, якість врожаю теж необхідно підвищити. За виробництвом соняшнику Україна посідає перше місце в світі, як і по експорту соняшникової олії, але ці позиції треба утримати. У молочній промисловості резерв розвитку великий – буваючи за кордоном, бачу, наскільки молочні ряди в Tesko або Spar багатші асортиментом, ніж в супермаркетах Києва.

Щоб залишатися конкурентоспроможними і розвиватися, українське сільське господарство потребує розвитку інфраструктури, проведення досліджень і розробок, і, звичайно ж, інновацій. Інновації я розділю на три групи: організаційно-технічні, фінансово-логістичні та виробничі.

До організаційно-технічних інновацій належить точне землеробство, М2М-рішення і «худе виробництво». В основі концепції точного землеробства лежить те, що існують різні неоднорідності навіть в межах одного поля і це впливає на посів, розрахунок внесення добрив та засобів захисту рослин, здійснення поливу. Повинен застосовуватися і GPS-моніторинг – для контролю витрат матеріалів, палива, а також для комплексної оцінки посівної і збиральної. Метеомоніторінг дає можливість контролювати те, що відбувається на полях за допомогою комп’ютерів і супутників. З одного боку, це дозволяє швидко аналізувати поточний стан і ухвалювати оперативні рішення. З іншого боку, зібрані за кілька років дані, що обробляються за допомогою Big Data, дозволяють точніше давати прогноз врожаю. М2М-рішення (мобільні технології) дозволяють забезпечити мобільне управління всіма стадіями виробництва сільгосппродукції – контролювати роботу сільгосптехніки, проводити її віддалений моніторинг та діагностику. «Худе» виробництво базується на прагненні до максимально можливого усунення всіх видів втрат.

До фінансових і логістичним інновацій відносяться системи пірингового кредитування і платформи для електронної комерції. Однією з найсерйозніших проблем для дрібних і середніх українських агрогосподарств є доступність кредитів. Деякі банки готові кредитувати дрібних і середніх фермерів. До речі, така ситуація не унікальна – на цю проблему наражаються невеликі селянські господарства в багатьох країнах. Один з варіантів вирішення – пірингове кредитування. Системи пірирингове (англ. Peer – to – peer – мережа) кредитування сільгоспвиробників усувають посередників у вигляді, наприклад, фінорганізацій, безпосередньо пов’язуючи кредиторів і позичальників.

Ще одна суттєва проблема українських сільгоспвиробників – недостатність складських приміщень і нерозвиненість ринкової інфраструктури. Для її вирішення потрібні платформи електронної комерції. Тут все відносно просто – для середніх і малих за розміром виробників сільгосппродукції встановлюється комп’ютери з доступом до Інтернет в сільських населених пунктах. Платформа є місцем для обміну інформацією та електронної комерції середніх і дрібних виробників сільгосппродукції. Це дає можливість не просто реорганізувати процес закупівель продукції в сільських районах, а й створює основу для високорентабельного розподілу продуктів. Для українських агровиробників це важливо, тому що синергія від об’єднання в мережу виробників буде високою, що позитивно позначиться на продуктивності. Крім того, при підключенні до мережі жителі українських міст зможуть отримувати сільгосппродукцію за нижчими цінами.

Нарешті, про технологічні інноваційні рішення (вони стосуються вирощування плодоовочевих культур).

По-перше, гідропонні технології. Це вирощування рослин на штучних субстанціях без використання ґрунтів (рослини через коріння отримують з розчину поживні речовини в потрібних кількостях і пропорціях). Гідропонні технології економлять ресурси, дозволяють автоматизувати вирощування і знизити вплив людського фактора (але вимагають більш високої кваліфікації персоналу), значно підвищують врожайність плодових культур. Рослини не накопичують шкідливих для людського організму елементів, що містяться в ґрунті, не потребують щоденного поливу.

По-друге, аеропонні технології. Це високотехнологічний спосіб вирощування рослин на спеціально підібраних поживних розчинах. Відмінність від гідропонних технологій в тому, що в даному випадку здійснюється розпилення поживної речовини аерозолем в закритих середовищах. Завдяки появі мікропроцесорної техніки і мікророзпилювачів, енергозберігаючих джерел штучного світла, аеропонні технології знаходять широке застосування в овочівництві. Вони дозволяють на обмежених площах вирощувати значно більшу кількість овочів, ніж у відкритому ґрунті або в теплиці. Ці технології дозволяють нівелювати сезонність – можна отримувати 3-5 урожаїв на рік, в залежності від виду сільгоспкультури. Відсутність ґрунту не вимагає застосування засобів захисту рослин, спрощує догляд за ними, скорочує витрату мінеральних добрив і води. До речі, в Україні є успішний стартап в цій сфері – компанія CyberGrow.

Ще кілька дуже важливих для розвитку українського сільського господарства питань. Наприклад, кого підтримувати за рахунок держбюджету? Зосередження уваги виключно на великих виробниках – спірний підхід.

Підтримка дрібних фермерських господарств повинна бути найважливішою частиною стратегії розвитку сільського господарства України, оскільки вони мають таку потенційну перевагу, як мобільність і адаптивність.

Але щодо бюджетної підтримки у перспективі нам потрібно переглядати своє ставлення. Україні потрібно вивчати і впроваджувати досвід організації агробізнесу в США і країнах Південної Америки, де це дійсно бізнес, а не дотаційна модель, як в більшості європейських країн.
Нарешті, необхідно вирішення принципового питання – сільгоспвиробникам необхідно забезпечити доступ до земельного ринку з прозорими правилами гри. Деякі популярні політики купівлю-продаж землі сільгосппризначення називають не інакше, як «розбазарюванням і розпродажем». Уявлення про землю, як сакральну сутність, яка повинна бути виведена з цивільного обороту, і про «злісних лендлордів», які захоплять землі і поневолять український народ , є пережитком феодального свідомості. Як будувати капіталістичну економіку, якщо не ввести в цивільний оборот землю? Купівлю-продаж землі сільгосппризначення нескладно відрегулювати законодавчо, було б бажання. Слід поспішати, адже залежність сільського господарства від природних ресурсів знижується – в зв’язку із зростанням якості і кількості технологій, тих же гідропонних і аеропонних, про які я вище написав.

Екстраполяція на майбутнє тенденцій до подальшого зростання попиту на сільгосппродукцію, можливий перехід до більш різкого зростання цін на неї, дозволяє зробити висновок про підвищення ймовірності здійснення мальтузіанських прогнозів і прогнозів «Римського клубу» щодо загострення в XXI столітті глобальної продовольчої проблеми. На Україну припадає близько 3,5-4% світового виробництва зернових. За останнє десятиліття експорт сільгосппродукції з України в країни Європи зріс в 2,75 рази, зайнявши лідируючі позиції в експорті соняшникової олії і кукурудзи.

Нинішнє становище українського сільського господарства дає йому хороші шанси для закріплення лідируючих позицій в світі. До 2050 року населення Землі досягне 9 мільярдів чоловік, і Україна повинна бути ключовим гравцем у забезпеченні глобальної продовольчої безпеки. Це можна забезпечити, якщо впроваджувати описані в цій колонці організаційно-технічні, фінансово-логістичні та виробничі інновації і нарешті вирішивши питання введення в цивільний оборот земель сільгосппризначення.

Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram