Міфи та реалії просування економіки
Ми на 56 місці з 60!
Як завжди напередодні Всесвітнього економічного форуму в Давосі агентство Bloomberg опублікувало свіжий рейтинг інноваційності економік. Україна в ньому опустилася на три позиції в порівнянні з торішнім рейтингом, зайнявши 56 позицію з 60 учасників рейтингу.
Розмов про те, що Україна повинна будувати інноваційну економіку в достатку. З реальними діями гірше. Про що й свідчать результати рейтингу. Чому так відбувається? У цій статті спробую розвіяти деякі популярні міфи і визначити, з чого Україні починати рух вгору в рейтингу інноваційності економік.
Одна з причин, що стримують інноваційний розвиток нашої країни, як прийнято вважати – брак інвестицій в інноваційний сектор. На перший погляд складно не погодитися з твердженням, мовляв, потрібні точкові держінвестиції в зони надшвидкого зростання. Але виникає питання: хто буде визначати, що є «зоною надшвидкого зростання», а що ні? Наприклад, Apple до повернення С. Джобса і створення iPhone була в стагнації і відверто здавала позиції нішевої компанії, а зараз річний дохід компанії більше, ніж ВВП України (в 2019 році виручка Apple за попередніми оцінками склала 260 млрд. доларів, а ВВП України, згідно World Economic Outlook від МВФ, повинен скласти 150 млрд. доларів). З іншого боку, наприклад, компанія WorldCom була процвітаючою і швидкозростаючою компанією. А в підсумку вона закінчила своє існування третім за величиною збитків банкрутством в історії! Власне кажучи, інвестиції це і є мистецтво відокремлювати Apple від WorldCom. Ймовірно, робити це швидше повинні приватні компанії і приватні особи, що ризикують своїми грошима, а не чиновники, що ризикують громадськими грошима. А чиновники повинні створювати умови та інфраструктуру для сприяння інноваційному розвитку.
Важливо розуміти, що інвестиції не викликають технологічні інновації за відсутності до них інтересу у підприємців і працівників. Інвестиції просто «просаджували» для збільшення вже існуючого виробництва, на маркетинг та інше, якщо немає схильності до «підривних інновацій», яка була у Джобса. Порівняльний приклад – Nokia. Відразу обмовлюся, що Nokia 1980-х і Nokia 2010-х – це різні історії і різні інвестиції. У 1980-х вони поставили на вже існуючу технологію, в результаті «підтримучі» інновації досягли комерційного успіху і заспокоїлися. А Джобс зробив «підрив» ринку, спочатку з плейєром iPod, потім зі смартфоном iPhone. Тому що він завжди хотів міняти світ. А в Nokia інженери поступилися владою фінансистам. І результат не забарився.
Ще одне поверхневе судження, яке отримало велике поширення – мовляв, для того, щоб Україна отримала інноваційну економіку, потрібно забезпечити інвестиції в винахідництво. Але в промисловості не так вже й важливо, хто перший винайшов – наприклад графічний користувальницький інтерфейс з використанням фреймового менеджера вікон винайшли в компанії Xerox. Але зробили його комерційною технологією Microsoft і Apple – маю на увазі Windows. Джобс звернув увагу на розробки, які існували до нього і не використовувалися в тому масштабі, як він вважав варто було б їх використовувати, і застосовуючи їх створив світовий хіт продажів. На основі якого виникла світова індустрія додатків. Або такий приклад – ми з вами активно користуємося соціальною мережею Facebook. Але ж це далеко не перша соціальна мережа. Однак, Цукерберг значно перевершив усіх своїх конкурентів в цьому форматі. Важливо не те, хто перший винайшов або зробив, а хто перший це втілив у комерційний успіх – ми ж з вами говоримо про бізнеси, а не про чисті винаходи! І тому «підрив» ринку, в комерційному сенсі, треба оцінювати звертаючи увагу на всі наслідки цієї інновації для комерції в світі. Але повернемося до інвестицій. Так ось, інвестувати краще не в тих, хто першим винайшов, а в тих, хто покращив вже винайдене. Навіть швидше в тих, хто збирається підтримувати постійний процес змін продукту і інновацій. А цього знати наперед не можна (тим більше знати того, чи будуть ці інновації затребувані ринком). В цьому і полягають ризики венчурних капіталістів. Навіть приватним інвесторам, які ризикують своїми грошима, складно зробити правильний інвестиційний вибір. Чого ж чекати від чиновників, які ризикують чужими грошима (а реально нічим не ризикують)?
Загалом, далеко не в першу чергу в грошах суть справи. На зорі своєї трудової діяльності (за часів розвалу СРСР і зародження незалежної України), я звернув увагу на наступне: інженери і вчені відрізнялися широким колом і глибиною знань, але мало хто знав про комерціалізацію наукових розробок і про продуктизацію – перетворення технологій в товар або послугу, корисні споживачеві. Так, зараз інженери і вчені більш підготовлені в цих питаннях, але бізнес-середовище, що склалося в Україні виключає перехід інженерів в підприємці. Головне у продуктизації – це розуміння, що саме потрібно робити: знання потреб ринку, передбачення цих потреб і навіть формування цих потреб. А також вибір ринку, де цей продукт буде мати масовий попит. ВВП України становить близько 0,3% світового, це вкрай невеликий ринок, на якому рідко формується серйозна компетенція в області створення продуктів. А бізнес швидко розвивається там, де є масовий клієнт. Ось що потрібно розуміти нашим інноваторам і тим українським чиновникам, які збираються рухати вгору позиції нашої країни в рейтингу інноваційності економік світу – орієнтуватися потрібно на високомаржинальні зовнішні ринки.
Так в чому ж роль держави? Потрібна ставка на два напрямки – державні проекти і підприємницьке джерело, що б’є енергією. Завдання держави – створення національних технологічних ініціатив та центрів (про те, що це піддається реалізації в країнах Східної Європи, каже приклад Білорусі). Запустивши цей процес, треба залучити до нього інноваційних підприємців, щоб планомірно передати управління цими ініціативами в руки тих, хто ними в ідеалі повинен керувати. Завдання підприємців – створювати нові проекти, їздити по світу і вчитися, шукати покупців і продавати свою продукцію на міжнародний ринок. Акцент на цих двох напрямках повинен стати першим кроком, який допоможе Україні піднятися на більш високе місце в рейтингу інноваційності економік.
І ще. У 1998 році мільярдер і успішний підприємець галузі інформтехнологій Майкл Делл, дізнався, що Стів Джобс повернувся в Apple . Тоді Делл сказав, що навряд чи Джобсу щось вдасться зробити в цій компанії, і краще б Apple закрити і віддати гроші акціонерам. У 2004 році, коли Марк Цукерберг намагався створити нову соціальну мережу, аналітикам це здавалося дивним, тому як в світі тоді домінувала соціальна мережа My Space, позиції якої здавалися непохитними.
Але Джобс і Цукерберг не погодилися з оцінками впливових аналітиків, бо інтуїтивно розуміли, що в технологічному прогресі ніхто не знає, як поведуть себе в майбутньому споживачі. Вони ніколи не знають, чого хочуть, але завжди знають, чи хочуть вони те, що їм продемонструють. Ось так, не питаючи думку споживачів, Джобс і Цукерберг створили свої інноваційні продукти. А споживачі своїми грошима (Apple) і своїм часом (Facebook) проголосували за них. І Джобс і Цукерберг вгадали з прогнозом незадоволених людських потреб в технологічних гаджетах і в спілкуванні. І перемогли. Ці приклади повинні надихати українських інноваційних підприємців. Тільки така бізнес-психологія допоможе побудувати в Україні інноваційну економіку.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах