Соцмережі
3 Січня 2020
235

Богдан Данилишин: Україні потрібна активна промислова політика

Необхідно відійти від експортно-сировинної економіки

Підбиваючи економічні підсумки року, не буду торкатися питання кредитно-грошової політики, бо про це я писав весь рік. Хочу звернути увагу на два інших питання, вкрай важливих, в яких ми маємо діаметрально протилежні результати – перемогу і зраду.

31 грудня 2019 року закінчився термін дії контракту на транзит російського газу територією нашої країни. Кілька років керівники РФ і «Газпрому» безапеляційно стверджували, що після цієї дати жоден кубічний міліметр газу не буде поставлятися в Європу через українську ГТС. Але спочатку у росіян почалося усвідомлення проблем з «Турецьким потоком» – в кращому випадку по ньому Росія зможе транспортувати до Європи 15 млрд. куб. м, але й це не раніше другої половини 2020 року. Не виключено, що другі «експортні» 15 млрд. куб. не будуть запущені зовсім – багато що залежить від позиції Болгарії, яка вже поклала кінець газпромівському проекту «Південний потік» (чим показала, що остаточно вийшла з орбіти впливу Росії). Далі була велика кількість проблем з «Північним потоком-2» – судові перемоги Польщі щодо обсягів прокачування газу по цьому маршруту, обмежувальні директиви Євросоюзу, Данія, яка довго не давала дозвіл на прокладку труби в своїх територіальних водах, а тепер ще й санкції США, після яких компанія-трубоукладач зупинила роботи. Риторика керівників Росії та «Газпрому» в другій половині року поступово змінювалася. Спочатку росіяни визнали необхідність зберегти мінімальний обсяг транзиту газу, називався обсяг в 15 млрд. куб. м на рік. А зараз все йшло до підписання середньострокового, на 5 років, договору про транзит газу. І 31 грудня підписано середньостроковий на 5 років договір про транзит газу в обсязі 225 млрд куб. м. У 2020 році через Україну планується прокачати 65 млрд куб. м газу, а в 2021-2024 роках – по 40 млрд куб. м. Наша країна за 5 років дії договору одержить 7 млрд. дол. США за транзит газу. До речі, з огляду на те, що в 2017 році через нашу ГТС було прокачано 94 млрд. куб. м російського газу і сплачено 3 млрд. дол., тариф згідно з новою угодою істотно підвищується. До цього варто додати ще 2,9 млрд. дол., які Росія заплатила у вигляді штрафу за рішенням Стокгольмського арбітражу.

Крім суто економічної сторони питання, скажу і про іміджеву перемогу України і президента Володимира Зеленського. Щоб переконатися в цьому, досить почитати висловлювання штатних кремлівських пропагандистів, які перебувають в крайній розгубленості – адже ще 2-3 тижні тому керівники РФ говорили про неможливість підписання транзитного договору з нашою країною, а також про те, що Росія не збирається платити Україні 2,9 млрд. дол. за рішенням Стокгольмського арбітражу.

Необхідно віддати належне позиції ЄС, зокрема німецькому канцлеру А. Меркель, яка системно наполягала на збереженні транзиту російського газу через Україну. Хоча, звичайно, в першу чергу європейці переслідували свій комерційний інтерес, який полягає в наступному – чим більше маршрутів постачання природного газу в Європу, тим вище можливості домагатися більш низької ціни «блакитного палива», оскільки буде рости конкуренція постачальників, які бажають продавати газ на високо платоспроможний європейський ринок. У свою чергу, можливість знизити ціну на газ в Європі розцінюють як одну з передумов для відновлення економічного зростання. Виключно велика роль США, які вмілим тиском на учасників «Північного потоку-2» дуже допомогли Україні зберегти транзит газу.

Втім, нам необхідно бути насторожі – Росія не раз відмовлялася від виконання підписаних договорів. І Україна фактично сама визнала подібний ризик, погодившись скоротити обсяги транзиту в новій угоді до 40 млрд куб. м з 2021 року.

Та й наприклад, потужності сухопутного газопроводу Eugal, побудованого спеціально для поставки кінцевим споживачам газу з морського газопроводу «Північний потік-2», можуть дозволити «Газпрому» збільшити продаж газу в Європу в обхід України, незважаючи на те, що США ввели санкції проти прокладки «Північного потоку-2».

Але найголовніше – не спочивати на лаврах і віддавати собі звіт в тому, що після 2024 року Україна може втратити транзиту російського газу. У тому числі і тому, що допомагаючи Україні, США розчищає європейський ринок для поставок на нього свого зрідженого газу. Тобто держбюджет України через кілька років може залишитися без щорічних надходжень до 3 млрд. дол. у рік. Тому, майбутні 5 років ми повинні не насолоджуватися перемогою, а використовувати для створення джерела, який дозволить покрити, а краще перекрити ті 3 млрд. дол. на рік, які можуть зникнути після 2024 року.

А в цьому питанні поки у нас спостерігається чистісінька «зрада». Коли наближається 20 число місяця, я насторожуюсь – справа в тому, що на початку третьої декади місяця Держстат публікує дані про промислове виробництво. Воно у нас падає шість місяців поспіль. А що робить профільне міністерство? Коли дивлюся на це – опускаються руки.

Заступник міністра розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства завів на своїй сторінці в Фейсбуці рубрику «Графік дня», в якій роз’яснює читачам, які позитивні зміни відбуваються в Україні в зв’язку з тим, що у нас обвально падає промвиробництво. На його думку, деіндустріалізація економіки і провал промисловості – це constructive disruption, оскільки зростання в будівництві та торгівлі з лишком компенсують провал в промисловості (про те, що зростання будівництва обумовлене атипово теплою погодою, заступник міністра тактовно замовчує). Якщо заступник міністра модифіковано натякає на «творче руйнування» Шумпетера, то видатний австрійський економіст і соціолог перевертається в труні.

Дозволю собі навести коментар під одним з цих «Графіків дня», який написав успішний український підприємець-практик, співвласник компанії «Молочний альянс» Олександр Деркач – «Буде нова цитата Шумпетера, новий красивий графік і новий пафосний текст про те, як кораблі мінекономіки борознять простори».

Що стосується 27 міністра економічного розвитку і т.ін. (я був 19 – за 10 років змінилося 8 міністрів, враховуючи, що я працював 801 день – більше 2-х років!!!). З одного боку, приємно дивує трансформація його світогляду – він недавно визнав, що висока облікова ставка НБУ і ревальвація гривні серйозно ускладнюють ситуацію в промисловості. Додає оптимізму і визнання ним того, що падіння промисловості в Україні набуло системного характеру. З іншого боку, не знаю плакати або сміятися з інформації про підготовку меморандумів з промпідприємствами і особливо про те, що «починає працювати штаб з поточної ситуації з інфраструктурою, до якого увійдуть представники промисловості, «УЗ» і портів» (цитата міністра). Меморандуми – це марна трата паперу. Доведено практикою. А сподіватися на те, що в штабному режимі можна зупинити падіння промисловості – дивовижна наївність. Проблеми у вітчизняній промисловості накопичувалися весь період незалежності України і намагатися вирішувати їх на рівні поточних короткострокових заходів (чим може і повинен займатися штаб) – це продовжувати погіршувати ситуацію в промисловості України.

Конкурентоспроможність економіки визначається станом промисловості і її структурою. Тенденцією для багатьох країн, в тому числі індустріально розвинених, стало зниження частки промисловості в ВВП. Але, якщо у лідерів світової індустрії зниження частки промисловості в ВВП відбувається внаслідок прискореного зростання сфери послуг, інформаційного і телекомунікаційного секторів, то в Україні причиною є деградація промислового сектора економіки. При цьому в суспільній свідомості формується думка, мовляв, розвиток промисловості вже не грає істотної ролі і тому варто пишатися зростанням в будівництві і роздрібній торгівлі. Але насправді промислова активність і в XXI столітті залишиться ключовим фактором економічного розвитку.

В економічно успішних державах термін «промполітика» (що зовсім не тотожне «меморандум» і «штаб») означає конкретні заходи держави, спрямовані на стимулювання розвитку певних галузей і секторів економіки. Ідеологія промполітики України повинна базуватися на тому, якою ми бачимо нашу економіку в майбутньому – для ефективної промислової політики принципове значення має уявлення про кінцевий результат, який повинен бути отриманий в процесі її реалізації. Цей кінцевий результат повинен підкорятися меті макроекономічної політики України, яка включає перехід від сировинної моделі розвитку до моделі інноваційно-високотехнологічної. Тому промполітика повинна грунтуватися на прагненні до технологічних переваг, а результатом її реалізації має стати створення високотехнологічного, інтелектуального ядра національної промисловості. Важко збагнути – як цьому допоможе зростання в будівництві та роздрібній торгівлі …

За останні 50 років держави, що експортують готову продукцію, збільшили свою частку на світовому ринку з 48% до 72%, а країни, що продають за кордон сировину, знизили з 52% до 28%. У нас є тільки один інструмент відходу від експортно-сировинної економіки – активна промислова політика. Сподіваюся, читачі розуміють, що ні зростання будівництва разом з роздрібною торгівлею, ні меморандуми і штаби цьому не допоможуть…

Вітаючи шановних читачів з Новим роком, бажаю всім нам міцного здоров’я і щоб в 2020 році перемог було набагато більше ніж зрад. І дуже хочеться, щоб в кінці наступного року ситуацію з промисловістю можна було віднести в розділ «перемоги».

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

 

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram