Заміщення доходів від контракту, відмова від старих технологій та інші аспекти розвитку в газовій сфері
Цікаву тенденцію можна побачити, якщо проаналізувати статистику поставок газу в Європу за січень. Виявляється, європейські країни нарощують закупівлю зрідженого природного газу (ЗПГ). Вперше в історії майже зрівнялися обсяги поставок трубопровідного газу від російського «Газпрому» і скрапленого газу – 10,5 млрд. куб. м і 10 млрд. куб. м, відповідно. Для порівняння: в січні 2019 року обсяг газу, поставленого в Європу «Газпромом», був в 2,2 рази більше, ніж ЗПГ – 17 проти 7,7 млрд. Куб. м. Виходить, що за рік поставки ЗПГ до Європи зросли на 30%, а поставки «Газпрому» знизилися на 38%.
В даному випадку можна говорити про колосальні прорахунки російського газового монополіста. Ще в 2011 році заступник голови «Газпрому» Олександр Медведєв порівняв бум сланцевого газу з інтернет-бульбашкою. «Він спочатку сильно надувся, а потім здувся до якогось раціонального і логічного розміру» – стверджував Медведєв. Цю точку зору підтримували вищі керівники Росії. В реальності ж успішна діяльність з видобутку сланцевого газу в США «здала в утиль» скептицизм великих світових енергокомпаній щодо видобутку енергії з сланців. До речі, сам О.Медведєв звільнив посаду заступника голови «Газпрому» в минулому році.
Втім, дані про січневий експорт не стали великою несподіванкою. Свої позиції «Газпром» почав здавати вже в минулому році. Адже рекордний обсяг експорту в 2019 році пояснювався приписками у кращих радянських традиціях («Газпром» продавав газ своїй же компанії і двічі враховував цей обсяг в експорті), а також тим, що в умовах невизначеності з транзитом через Україну європейські споживачі в четвертому кварталі «під зав’язку» завантажили свої підземні сховища газом.
Після того, як керівники Росії і «Газпрому» нарешті усвідомили всю реальну силу сланцевого газу, включаючи успішне поширення технологій його скраплення і регазифікації, а також транспортування, ними були зроблені спроби різкого нарощування мережі трубопроводів для поставок газу в Європу. Обидва «Північних потоки», «Турецький потік», «Південний потік» мали на меті, поряд з розширенням можливості транспортування газу в Європу, виключити Україну з числа транзитерів. Що було другим спонукальним мотивом, після геополітичного, для військової агресії Росії проти нашої країни. Про те, як і чому Росії не вдалося реалізувати ці плани, я писав неодноразово, в тому числі і в цьому році.
Україні вдалося укласти новий контракт на транзит російського газу на досить вигідних умовах. Здавалося б, варто сумувати про те, що поставки російського газу в Європу через нашу газотранспортну систему знизилися майже в три рази в порівнянні з січнем минулого року – 2,55 млрд. куб. м проти 8 млрд. куб. м. Однак, новий контракт укладено на умовах «качай або плати» – скільки не прокачав, доведеться платити за весь законтрактований обсяг. Тому, «Газпром» був змушений заплатити за передбачений в договорі обсяг – 5,2 млрд. куб. Тобто, фактично росіяни в січні прокачали лише 46% від того обсягу, за який заплатили. Ще одна примітна деталь – в разі, якщо «Газпром» буде прокачувати через українську ГТС обсяги газу, що перевищують законтрактовані, в новому транзитному договорі передбачені підвищувальні коефіцієнти. Тоді чим більше прокачають газу, тим вище буде тариф. Максимально можливе передбачене збільшення тарифу – 45%.
Таким чином, керівництво «Газпрому» витратило десятки мільярдів доларів (коштів компанії і позикових) для будівництва трубопроводів, частина з яких не будуть завантажені на повну потужність, отже, термін їх окупності, що називається, пішов за горизонт. Інша ж частина побудованих трубопроводів взагалі може бути не задіяна – на «Південному потоці» поставлений хрест, його труби демонтовані, а «Сила Сибіру», через який газ повинен був йти в Китай, має досить туманне майбутнє в зв’язку з неясними перспективами КНР, як споживача саме російського газу.
Російське керівництво зробило дві помилки, що ведуть до ускладнення ситуації з ринковою часткою «Газпрому». Перша помилка – політична. Оголосивши себе енергетичною наддержавою, керівництво Росії настільки безсоромно використовувало енергоносії як зброю політичного тиску і шантажу, що не тільки Україна, але й інші країни стали або взагалі відмовлятися від закупівель газу в Росії, або значно скорочувати їх. Триває «парад відмов і скорочень» – наприклад, в минулому році Туреччина на 40% знизила закупівлю російського газу, який заміщається поставками катарського ЗПГ і трубопровідного газу з Азербайджану (причому, турки скоротили імпорт газу з РФ і в 2018 році). Болгарія анонсувала, що вже в цьому році знизить імпорт російського газу вдвічі. Польща в минулому році повідомила «Газпром» про те, що після закінчення контракту у 2022 року не буде його продовжувати і повністю відмовиться від російського газу. Друга помилка – технологічна. Ставка була зроблена на технологію трубопровідної доставки газу, «Газпром» дуже сильно запізнився в питанні розвитку технологій транспортування ЗПГ. У США, Норвегії, Катарі, Австралії введені великі потужності зі зрідження газу, ці країни успішно вирішують питання з транспортуванням ЗПГ, його регазифікації на терміналах з приймання газу в Європі. Великі європейські споживачі газу – Німеччина, Туреччина, Італія, Польща – будують потужні термінали для приймання ЗПГ газу. Тому і витісняється «Газпром» з європейського ринку.
Ми повинні бути задоволені умовами нового контракту на транзит російського газу. Але які уроки з невдач «Газпрому» ми повинні винести?
По-перше, ми повинні вже зараз найсерйознішим чином думати про те, чим замістити доходи, які зникнуть після завершення контракту на транзит російського газу. Щезнуть вони не стільки тому, що будуть введені нові транспортні потужності, які оминають Україну, скільки тому, що Європа продовжить скорочувати покупку трубопровідного російського газу.
По-друге, ми маємо можливість ще раз переконатися в тому, що ставка на старі технології (трубопровідний спосіб транспортування газу) може призвести до сильного технологічного відставання і втрат ринку. За великим рахунком, ми в аналогічній ситуації – наявність в Україні нехай і великих, але морально і матеріально застарілих промислових підприємств другого технологічного укладу не повинно заспокоювати. В умовах третьої і четвертої промислових революцій продукція цих українських підприємств буде витіснятися з ринків. Причому не тільки з міжнародних, але і з нашого внутрішнього ринку.
По-третє, складно передбачити реакцію російського керівництва на ті невдачі, які терпить їх «національне надбання». Не можна виключати, що внаслідок скорочення доходів від експорту газу, які вносять істотний внесок в наповнення бюджету Росії, там почнеться невдоволення з боку населення, адже його доходи можуть істотно скоротитися. При невмінні і небажанні вирішувати внутрішні проблеми, традиційний для імперіалістичної держави вихід – зовнішня агресія. Не факт, що знову проти України – судячи по наполегливому небажанню президента Білорусі О.Лукашенка оформляти аншлюс очолюваної ним країни на користь Росії, жертвою агресії РФ може стати Білорусь.
Але і ми в жодному разі не можемо вдаватися до самозаспокоєння. Ворог на наших кордонах як і раніше небезпечний. Вражений ворог небезпечний подвійно. Що робити? Тут нам важливий приклад Ізраїлю, який з моменту свого утворення в 1948 році, також знаходився в складній ситуації, схожій на нашу, але послідовно подолав усі перешкоди і став однією з найрозвиненіших технологічних країн світу, головним чином, завдяки своїй військово-технологічній програмі. Прискорений перехід економіки України на інноваційно-технологічну модель розвитку дозволить нам істотно посилити свою обороноздатність. При цьому синергія і взаємне проникнення – трансферт проривних технологій зі сфери національного ВПК в цивільний сектор економіки і трансферт цивільних технологій у військово-технологічний сектор – стануть запорукою успіху України в економіці і військово-політичній сфері.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах