Богдан Данилишин: НБУ уповільнює розвиток економіки

Приборкання інфляції та стабілізації фінсектора не враховують динаміку реального сектора економіки

В останній день січня Правління Нацбанку прийняло рішення залишити облікову ставку на рівні 18%. Серед економістів, котрі вважають, що зростання економіки нині є пріоритетним завданням України, таке рішення не викликало схвалення. З одного боку, багато хто і не очікував зниження ставки. З іншого боку, аж ніяк не позбавлена підстави думка, що досить високі ставки по кредитах реальному сектору економіки, на які, нехай і опосередковано, впливає облікова ставка НБУ, не сприяють прискоренню зростання ВВП. За минулий рік українська економіка зросла максимальним темпом останніх семи років – на 3,3% (згідно з оцінками Національного банку). Однак в 2019 році, за твердженням самого Правління НБУ – через жорстку монетарну політику, що необхідна для зниження інфляції до цілі, і стриману фіскальну політику, обумовлену погашенням значних обсягів державного боргу в цьому році, зростання реального ВВП може сповільнитися до 2,5%. Обґрунтовано це? Низька інфляція або падіння зростання ВВП? Через це, ряд експертів боязко сподівалися на зниження облікової ставки. Тим більше, що інфляцію за підсумками 2018 року вдалося утримати в межах однозначного значення.

А от кредитування підприємств за минулий рік зросло лише на 3,8%. З урахуванням того, що відношення виданих банками кредитів підприємствам до ВВП знаходиться на рівні близько 30%, такі темпи зростання кредитування не додають оптимізму.

Є ряд факторів, що стримують активізацію кредитування, і високі ставки по кредитах – один з них. Висока облікова ставка обумовлює високі ставки по ОВДП і депозитних сертифікатах НБУ. Чи є у банків стимул кредитувати промислових виробників, коли можна без найменшого ризику вкласти гроші в державні цінні папери та депозитні сертифікати, та ще й з досить привабливою прибутковістю? Питання риторичне. Напевно тому деякі експерти виступали за зниження Нацбанком облікової ставки – щоб таким чином надати сигнал до зменшення привабливості цінних паперів уряду та НБУ, що повинно було певною мірою стимулювати банки до активізації кредитування реального сектора економіки.

Безперечно, номінальний якір у вигляді цілі по інфляції може бути досягнутий лише при великій довірі до дій монетарної влади. І щоб заслужити довіру, необхідно йти на певні витрати заради поставленої мети. Але питання в тому, чи завжди поставлена мета виправдовує засоби? Особливо, якщо побічним ефектом є відсутність сприяння зростанню економіки …

Нобелівський лауреат Д. Стігліц писав – «багато колишніх комуністичних країн в більшості своїй звернулися до капіталізму, але деякі з них вибрали спотворений варіант ринкової економіки. Вони поміняли свого бога Карла Маркса на нового – Мілтона Фрідмана. Але нова релігія добре їм не служить». Цінова стабільність є благодатним середовищем для економічного зростання, але ніяк не фактором, що забезпечує зростання. Проведена в Україні в останні роки монетарна політика підпорядкована благим цілям приборкання інфляції і стабілізації фінансового сектора, але не особливо враховує динаміку розвитку реального сектора економіки. Вона здійснювалася певною мірою автономно від реальних економічних і соціальних процесів.

Наслідком цього, а конкретно, досить високих ставок по кредитах прямому позичальникові, які обумовлені і рівнем облікової ставки НБУ, стало недостатнє завантаження виробничих потужностей більшості галузей промисловості України, за якої значною мірою не використовується їх потенціал. У структурі капітальних інвестицій (за підсумками 9 місяців 2018 року) банківські кредити становлять 7%, в той час, як власні кошти підприємств – 73,2%. Такі джерела інвестицій, як кошти місцевих бюджетів і гроші населення на будівництво житла за питомою вагою перевершують банківські кредити.

Думаю, нам потрібно рухатися до того, щоб пріоритети в грошово-кредитній сфері за можливості співпадали з пріоритетами в розвитку реального сектора економіки. Реалізація монетарної політики повинна відбуватися в ув’язці з промисловими пріоритетами. Саме в реальному секторі створюються умови для зростання і модернізації економіки. Але можливості банківської системи використовуються не повною мірою.

Монетарна політика в тому числі повинна сприяти економічному зростанню, а не тільки служити засобом боротьби з інфляцією. Боротьба з інфляцією, що сприяє стагнації кредитування, робить економіку України менш стійкою до впливу зовнішніх шоків. У сьогоднішній ситуації боротьба з інфляцією за всяку ціну призведе до обмеження потенціалу економічного зростання. Втім, ряд фахівців упевнені, що вже привела …

Кредит трактується як канал, що збільшує кількість грошей в обігу, і в цьому сенсі він таїть в собі загрозу підвищення інфляції. Щоб нівелювати негативні нюанси, розширення кредитування повинно бути направлено на оновлення і модернізацію основних фондів, підвищення якості продукції і стимулювання зростання ефективності праці.
Політика високих процентних ставок, що реалізується в даний час НБУ, звичайно, має право на життя, оскільки дозволяє істотно обмежити темпи інфляції, а, отже, і зростання витрат у вітчизняних виробників. Сприяє вона і більшій стабільності валютного курсу. Але ця політика була б більш ефективна в умовах високої інвестиційної активності і при більш високих темпах економічного зростання. Спроба погасити інструментами монетарної політики всі цінові шоки в умовах малої відкритої економіки, залежної від світових цін на сировину, не може привести до комплексного успіху.

Рішення Нацбанку щодо збереження облікової ставки на досить високому рівні має безумовну цінність в світлі його основного завдання – забезпечення стабільності національної грошової одиниці (через стабільність її внутрішньої купівельної спроможності). Але ці ж дії не синхронізовані з головним завданням економіки в даний момент, яка, я переконаний, полягає в прискоренні темпів зростання, що повинно знайти відображення в підвищенні рівня добробуту громадян. Зараз є невідповідність між пріоритетами реалізованої Нацбанком монетарної політики і пріоритетами структурної політики, орієнтованої на перехід до інноваційної моделі розвитку. Цю невідповідність необхідно долати. Як? Через пошук компромісних рішень між урядом (якщо він прагне до прискорення економічного зростання за рахунок переходу до інноваційно-високотехнологічної моделі економіки) і Нацбанком …

Підсумовуючи скажу про те, що не всім моїм колегам з Нацбанку сподобається. Нам усім дуже важливо розуміти, що НБУ – це не ФРС, Банк Англії або Національний банк Швейцарії. Реальність деформованого фінансового ринку інша. Дуже цікаві і прогресивні речі пишуть фахівці з монетарного блоку, пояснюючи свої рішення по обліковій ставці. Але, чи так вже доцільно говорити тими ж словами і діяти тими ж методами, ніби ви знаходитесь в лондонському Сіті або неспішно прогулюється по вулицях Вашингтона? Одна з проблем в тому, що НБУ, який є інтелектуальним лідером в середовищі держорганів, намагається грати роль банку, що знаходиться в розвиненій економіці, і діє не зовсім «за розміром одягу».