Соцмережі
13 Квітня 2022
307

Анатолій Амелін: Стратегія економіки України воєнного часу – 1

Як обіцяв, починаю публікувати частини документа, підготовленого із колегами з UIF.

Починаючи будь-який дослідницький документ, важливо позначити проблему, а також причини, які до неї перевили.

Перша частина присвячена аналізу причин, чому Україна виявилася не готовою до агресії з боку Росії у 2014 році і чому ми не змогли запобігти агресії 2022 року або бути масимально до цього готовими.

Чому Україна виявилася не готовою до військової агресії РФ

Якщо коротко, основні причини — ми мали свого плану, були суб’єктом і йшли у фарватері інших суб’єктів, будучи їм ресурсом.

Ми не проектували державу для цілей України, продовжуючи проїдати потенціал, що дістався від УРСР та матінки природи.

Ми дозволили активно працювати в Україні агентам Росії, які вели організовану диверсійну економічну діяльність.

У підсумку втрачали ринки, промисловість, людей, знання, збільшуючи залежність від інших країн і донорів.

Загальні причини:

1, 1991 рік – прихід до влади Кравчука та втрата унікального шансу обрати західний вектор розвитку. Україна, що не відбулася, ребрендинг УРСР без проектування та будівництва нової самодостатньої України з власною стратегією розвитку.

2. Тотальна віра українців у братство з Росією (реальний ментальний відрив та незалежність розпочалися у 2014 році).

3. Відсутність стратегії розвитку країни, досвіду роботи з майбутнім, опрацювання сценаріїв та програмування найкращих з них.

4. Відсутність єдиних правил у країні для всіх та ефективної судової системи, що створювало клас привілейованих, можливості для монополізації, відсутність відповідальності за корупцію.

5. Тотальна корупція у країні, у т.ч. в армії та ВПК — розкрадання матеріальних ресурсів, громадянської економіки, існуючих озброєнь. Це відбувалося за стимулювання РФ. І низка Президентів України була глибоко у цьому зацікавлена.

6. Відсутність мілітаризації країни після 2014 р. було багато зроблено для відродження армії, але за 5 років Порошенко можна було зробити у рази більше.

ВПК:

1. Розвал ВПК агентами з РФ (є непрямі та прямі підтвердження).

2. Знищення українських промислових підприємств західними партнерами. Україну хотіли зробити масовим покупцем старої оборонної продукції Заходу, а чи не розробником. Найбільш убиті підприємства на сьогодні – автобудування, радіолокація. Ми майже втратили своє кораблебудування, а сучасні розробки ВПК виявилися незатребуваними державою.

3. Відсутність стратегії розвитку ВПК (з’явилася у 2021 році, недієздатна), як наслідок:

4. Запуск ліквідації підприємств Концерну УОП, не маючи ресурсу для завершення процедури. У робочому стані планувалося зберегти 13 підприємств (10% від загальної кількості), серед яких немає авіаремонтних, радіолокаційних заводів.

5. Проблема держуправління ВПК — приходили команди з різними цілями, що не призводило до розвитку ВПК: мета “отримання прибутку” — команда не розвивала ВПК, “принесення користі” — не затримувалися, тому що не приносили прибуток, “проведення реформ” — дурні реформи проводилися, розумні блокувалися.

6. Корупційна складова у роботі управлінців ВПК та неможливість відмовитися від їхніх послуг (протягом 10-річ управлінці у ВПК не змінюються – це єдині компетентні люди у цій сфері).

7. відсутність підготовки територіальної оборони.

Внутрішня політика:

1. Держапарат не проектувався для цілей України.

Він продовжував бути спадкоємцем УРСР, де головним бенефіціаром були не громадяни, а КПРС та Кремль. Зрештою, держапарат в Україні не функціональний, не професійний, корумпований.

2. Неефективний КМУ. Багато зайвих функцій та відсутність стратегії, топтання на місці.

3. Існування України у “розібраному стані” (політика, економіка та інші сфери):

4. Слабкий вплив центру на регіони, що продовжує слабшати.

5. Відсутність консенсусу на найвищому рівні. Політичні чвари всередині країни.

Немає об’єднуючих цілей політичних опонентів.

6. Існування України в режимі олігархічної угоди.

7. Відсутність можливостей довгострокового планування та розміщення пріоритетів розвитку.

Зовнішня політика:

1. відсутність цілісної стратегії зовнішньої політики. Відмовившись від нейтралітету та багатовекторності, ми залишилися ментально, політично, ідеологічно у концепції холодної війни. Зовнішня політика України залишалася біполярною (РФ-Захід), ми сприймали світ як війну блоків і мали приєднатися до одного з них. Тому за 30 років упала здатність формувати амбіції та діяти прагматично.

2. випадання зі світових політичних процесів (США, Китай, Польща).

3. відсутність союзників. Уряд говорить гаслами, але не має пріоритетів, довгострокової стратегії, тому не може мати довгострокових партнерств.

У тому числі неефективна система МЗС — кажуть те, що сподобається керівництву, ініціативність на рівні дипломатів та міністерства — низька. Багато кадрів МЗС працюють від відрядження до відрядження.

4. Низька ефективність прийнятих ОП рішень із зовнішньої політики (дрібні конфлікти з Угорщиною, Польщею, неадекватна політика щодо НАТО та США).

5. Відсутність зв’язку зовнішньої політики та економіки. ТПП, підприємства, посольства — всі працюють власними силами, немає концентрації зусиль.

6. Передача питань нацбезпеки та оборони на зовнішньополітичний аутсорсинг. Завищені ілюзії та очікування, наприклад, надія на “західних союзників” за відсутності конкретних домовленостей.

7. Слабка аналітична робота із зовнішньої політики (відсутність системної аналіти чеської роботи по Росії, слабка аналітична робота з вивчення регіонального та глобального політичного контексту, відсутність моделі роботи держорганів з приватним сектором в аналітичній роботі, відсутність в Україні серйозної, не мейнстримної експертизи зі спеціалізованих міжнародних тем).

8. Відсутність системи підготовки спеціалізованих кадрів за окремим регіоном, країною або зовнішньополітичною тематикою.

9. Неадекватна та нечесна комунікація з населенням щодо позиціонування України на міжнародній арені.

Уряд створює для людей ілюзію, а потім опиняється у пастці цих ілюзій – зокрема це стосується рішень щодо ЄС, НАТО.

Економіка:

1. Невіра у війну і, як наслідок, відсутність плану підготовки до війни.

2. Не було створено реалізованих мобілізаційних планів для економіки.

3. У результаті, практично неможливе оперативне переведення економіки на військові рейки.

4. Не було проведено аудиту щодо можливостей підприємств виробляти військову продукцію, ремонтувати техніку, відповідно зараз немає конкретних вказівок від держави підприємствам.

5. Слабка внутрішня економіка:

– Відсутність мотивації у людей в уряді мати сильну економіку

– Відсутність довгострокової економічної стратегії, що реалізується.

– Неефективна бюджетна політика (“неефективні витрати” замість створення стимулів для розвитку).

6. Інфантильне незріле суспільство, яке чекає “чуда” від держави та чиновників (які не здатні його дати).

7. Деіндустріалізація економіки — відсутність концепцій, програм, стимулів розвитку промисловості; розпилення існуючих активів, а не створення нових; максимізація та виведення грошових потоків із підприємств (особливо державних), а не розвиток.

8. Держава не створювала умов для розвитку бізнесу та промисловості:

– відсутність гарантії права власності та захисту інвесторів,

– умов для появи та розвитку ринку капіталу,

– єдиних зрозумілих прозорих правил,

– стимулів для промисловості та інновацій.

9. Слабка промисловість, технологічна відсталість.

– Наука та інновації відірвані один від одного.

– Ми не стимулюємо створення нових технологій, у т.ч. оборонних технологій та технологій подвійного призначення.

10. Відсутність ефективного держрезерву.

11. Хронічна залежність від зовнішньої фінансової допомоги (МВФ, ЄС) та як наслідок неможливість провести радикальні реформи (зокрема податкову), які не підтримують західні партнери.

12. Сировинна модель розвитку економіки (статистика це підтверджує).

13. Якщо втрачаємо території, втрачаємо і сировину та більшу частину економіки (Зокрема, на Донбасі та в Криму зосереджено значні запаси газу та інших корисних копалин).

14. Відсутність міграційної політики, відтік кваліфікованих кадрів, втрата якісного людського капіталу, тотальна всепроникна професійна деградація та дефіцит фахівців.

15. Слабка зовнішня економічна політика:

– Відсутність концепції зовнішньої економічної політики та відповідних кроків (це частково визначило відсутність союзників України у війні).

– Відсутність місця України на міжнародній карті розподілу праці, випадання з міжнародних виробничих ланцюжків. У світу немає залежності від України та мотивації зберегти тут виробничі потужності, капітал, людей.

– Дуже мало західного капіталу в Україні (який насправді всіляко не пускали).

Це тезовий перелік причин, аналіз яких дозволяє зробити роботу над помилками та не повторювати їх у майбутньому.

Але сама робота буде непростою.

Хто її проводитиме?

Наступну частину опублікую завтра. Вона буде присвячена опису статусу України на сьогодні. З якою економікою ми входитимемо в період відновлення (з розумінням того, що війна ще йде і терміни завершення не відомі).

Читайте, робіть висновки, коментуйте, поширюйте!

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram