Колишній офіцер закордонних справ Бюро з військово-політичних питань Державного департаменту США закликає американських політиків почати планувати сценарії, за яких режим путіна рухне
Невдалий червневий заколот групи Вагнера разом із затяжною війною в Україні відновили побоювання щодо безпеки російського ядерного арсеналу. Ризик “безкорисної ядерної зброї” або того, що мстивий лідер впаде, поклавши палець на спусковий гачок, може здатися надуманим, але Америка має почати готуватися до найгіршого сценарію розвитку подій.
Історично поразка росії у закордонних війнах, зокрема російсько-японську війну 1904-05 років, Першу світову війну та вторгнення до Афганістану у 1979-89 роках, викликало внутрішні заворушення, які зрештою призвели до зміни режиму. Неспровокований напад президента росії володимира путіна на Україну викликав побоювання повторення ситуації, але цього разу з ядерною загрозою, яка набагато перевершує ту, яку створив розпад Радянського Союзу.
Перспектива лякає. Якщо катастрофа в Україні зруйнує внутрішню легітимність путіна, як Сполученим Штатам (і світу загалом) слід реагувати на ризик “некорисної ядерної зброї” чи ризик мстивого лідера, який впаде, тримаючи палець на ядерній кнопці?
Відповідь незрозуміла, але потенційний шлях вперед виходить із несподіваного джерела: огляду наслідків дій щодо Афганістану Держдепартаменту США. Випущена в червні несекретна версія зображає уроки, витягнуті з невдалого завершення військової місії США в цій країні, і є зразком для кращого кризового планування.
Звичайно, внутрішні розбрати вже давно породжують загрозу потрапляння ядерної зброї до чужих рук. Коли срср розпався, тодішній держсекретар Джеймс Бейкер, пам’ятаючи про загрозу міжреспубліканського насильства, побоювався, що може стати “Югославією з ядерною зброєю”.
Справді, 1990 року дисиденти спробували захопити ядерну зброю неподалік Баку. Наступного року, коли невдалий переворот проти Михайла Горбачова відокремив радянського лідера від ядерного ланцюжка командування, влада перейшла до військових, пов’язаних із путчистами. Щобільше, подібні ризики властиві не лише росії: за часів внутрішніх потрясінь робилися спроби заволодіти ядерною зброєю у французькому Алжирі, Китаї та Пакистані.
Те, що жодна з цих спроб не увінчалася успіхом, відбиває комбінацію чинників — від ефективної оборони до стримування різних противників — і припускає, що майбутні політичні потрясіння в росії не обов’язково поставить під загрозу безпеку найбільшого у світі ядерного арсеналу. Фактично, в останньому огляді ядерної політики Міністерства оборони США за 2022 рік це питання не згадується, як і щорічна оцінка загроз розвідувальної спільноти США за лютий 2023 року.
Але невдалий заколот групи Вагнера у червні відновив побоювання з приводу вразливості російського арсеналу: найманці покійного Євгена Пригожина нібито наблизилися до Воронезького ядерного об’єкту-45. Коли невдовзі після повстання держсекретаря США Ентоні Блінкена запитали, чи США готові до падіння уряду путіна і чи в безпеці ядерний запас росії, він відповів: “Ми завжди готуємося до будь-яких непередбачених обставин. Щодо того, що відбувається в росії, це внутрішня справа, яку мають вирішувати росіяни”.
Залишаючи осторонь невизначеність “будь-яких непередбачених обставин”, розглянемо три сценарії, які можуть призвести до ядерного конфлікту: палацовий переворот, вороже захоплення бази ядерної зброї та ядерне самогубство. Перше викликає найменше занепокоєння. Якщо найвище військове керівництво росії чи служби безпеки позбавлять путіна влади й візьмуть на себе контроль над стратегічними й тактичними озброєннями, ядерний статус-кво, ймовірно, збережеться. Але будь-які внутрішні розбіжності можуть викликати побоювання щодо намірів — і щодо командування та контролю.
Шанси несанкціонованих суб’єктів — чи то шахрайські військові формування, чи приватні армії, чи незадоволені представники етнічних меншин — захопити непошкоджену ядерну зброю і підірвати її надзвичайно низькі, але не дорівнюють нулю. Для цього потрібно порушити багато рівнів безпеки, починаючи із сил оборони на ядерних об’єктах.
Щобільше, більшість тактичної ядерної зброї, за помітним винятком гравітаційних бомб, не розібрано і має цифрові замки, що запобігають детонації. Нарешті, хоча така зброя може доставлятися літаками, вантажівками або човнами, її встановлення для доставлення ракет вимагатиме співпраці з управлінням Міністерства оборони росії, яке керує ядерним арсеналом країни. Але якщо ці проблеми координації подолають, наслідки можуть бути катастрофічними.
Однак найтривожнішим сценарієм є путінське Götterdämmerung (Сутінки богів). Протягом багатьох років путін оплакував розпад Радянського Союзу, називаючи його “найбільшою геополітичною катастрофою [двадцятого] століття” та наполягаючи на тому, що Україна є частиною російської “батьківщини”. Якби кремль зіткнувся із поразкою в Україні чи серйозними внутрішніми хвилюваннями, чи стали б путін і його друзі просто сидіти склавши руки, згодними на поразку, чи вони стали б шукати помсти, зокрема ядерну відповідь, Заходу?
Деякі можуть сказати, що такі сценарії призначені для сценаристів, а чи не для політиків. Але XXI ст. вже принесло низку раніше неймовірних подій: теракти 11 вересня, Арабську весну, підйом ІДІЛ, повернення до Європи позиційної війни в дусі Першої світової війни й зовсім недавно операцію ХАМАСу — напад на Ізраїль. На цьому тлі потенційна ядерна загроза з боку росії вже не видається неправдоподібною.
Основна проблема полягає у відсутності політичних інструментів для пом’якшення ядерних ризиків, що виникають внаслідок внутрішніх потрясінь в іншій країні. Єдиним успіхом Америки в цьому відношенні, хоч і щодо зброї масового знищення загалом, стала ліквідація шляхом військового залякування більшої частини хімічної зброї Сирії у 2013 році. Цей підхід спрацював, бо сирійський уряд не зміг відповісти, а кремль не захотів кинути виклик США від імені свого союзника. Але сьогодні можна уявити, як поранена росія потягнеться до ядерного спускового гачка, якщо США виступлять із військовою загрозою.
Тому американські політики мають розпочинати з нуля. На щастя, у доповіді Держдепартаменту про хаотичне виведення військ країни з Афганістану пропонуються рекомендації щодо покращення кризового планування. У доповіді міститься заклик до створення “червоної команди, здатної кинути виклик основним політичним припущенням, особливо тим, що впливають на планування дій у надзвичайних ситуаціях”, і спрямований на те, щоб “вищі посадові особи почули максимально широкий спектр думок, зокрема ті, які кидають виклик оперативним припущенням чи ставлять під сумнів мудрість ключові політичні рішення”. Для нарощування м’язової пам’яті участь президента у підготовчих діях — наприклад, симуляціях — стає обов’язковою. До того ж, щоб запобігти груповому мисленню, досвідчені сторонні спостерігачі, зокрема чиновникиНАТО, повинні брати участь у підготовці до майбутніх гірших сценаріїв.
Було б наївно сподіватися, що російський уряд чи дипломатичні зусилля США запобігатимуть ядерній війні у разі серйозної загрози політичному виживанню путіна. Ризик того, що авантюра росії в Україні може призвести до ядерного нігілізму, вимагає нічого іншого, як системного перегляду американських варіантів.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах