Президент Ради з міжнародних відносин, колишній директор з планування політики у Державному департаменті США (2001–2003 рр.), був спеціальним посланцем президента Джорджа Буша у Північній Ірландії та координатором з питань майбутнього Афганістану — про те, чому в прагненні миру все ж таки варто використовувати дипломатію
За два з гаком місяці пильної уваги ЗМІ до війни в Україні одна історія залишилася непоміченою. Наприкінці квітня США та росія провели обмін полоненими. росія звільнила американця (колишнього морського піхотинця), якого вона затримала близько трьох років тому, а США звільнили російського льотчика, якого ув’язнили понад десять років тому за звинуваченням у контрабанді наркотиків.
Що робить обмін примітним, то це те, що він стався в той час, коли жорстоке вторгнення росії в Україну довело відносини зі США до найнижчої точки з часів закінчення холодної війни. США воліли уникнути прямої військової участі у війні, але вони багато роблять, щоб вплинути на її траєкторію, зокрема надання Україні великої кількості дедалі більше сучасної зброї, розвідувальних даних і навчання, щоб вона могла успішно протистояти та потенційно перемогти російській силі. США також зробили кроки щодо зміцнення НАТО і ввели жорсткі економічні санкції проти росії.
Війна, мабуть, затягнеться на якийсь час. Хоча фундаментальний інтерес України полягає у припиненні війни та запобіганні новим смертям і руйнуванням, прагнення президента Володимира Зеленського до миру є умовним. Він прагне повернути територію, окуповану росією, і забезпечити повагу до суверенітету країни, щоб, серед іншого, Україна могла приєднатися до Європейського Союзу. Він також хоче, щоб винних у військових злочинах було притягнуто до відповідальності.
Президенту росії володимиру путіну, зі свого боку, необхідно досягти результатів, що виправдовують його дороге вторгнення, щоб він не виглядав слабким і не зіткнувся з проблемами вдома. Малоймовірно, що можна буде домовитися про мир, який усуне розрив між цими двома, здавалося б, непримиренними позиціями. Набагато ймовірніше, що конфлікт триватиме не місяці, а роки. Це буде тлом для відносин США та Заходу з росією.
Однією з можливостей для Заходу було б пов’язати усі відносини з росією із діями росії в Україні. Однак це було б помилкою, оскільки росія може вплинути на інші інтереси Заходу, такі як обмеження ядерного та ракетного потенціалу Ірану та Північної Кореї, а також успіх глобальних зусиль з обмеження викидів, що викликають зміну клімату.
Хороша новина полягає в тому, що, як свідчить обмін полоненими, глибокі розбіжності щодо України не обов’язково виключають ведення взаємокорисного бізнесу, якщо обидві сторони готові поділитися. Але захист можливості вибіркового співробітництва вимагатиме витонченої, дисциплінованої дипломатії.
Для початку США та їхні партнери мають розставити пріоритети й навіть обмежити свої цілі в Україні. Це означає відмову від розмов про зміну режиму у москві. Нам треба мати справу з тією росією, яка в нас є, а не з тією, якій ми б віддали перевагу. Позиція путіна може бути оскаржена зсередини (або він може піддатися повідомленням про проблеми зі здоров’ям), але Захід не може спровокувати його відставку, не кажучи вже про те, щоб гарантувати, що його замінить хтось краще.
Так само західні уряди вчинили б мудро, якби вони відклали розмови про трибунали щодо військових злочинів для високопоставлених російських чиновників і перестали хвалитися тим, що допомагають Україні нападати на високопоставлених російських генералів та кораблі. Війна і розслідування продовжуються, і росіяни повинні бачити якусь вигоду у тому, щоб діяти відповідально. Це ж стосується і репарацій.
Так само, хоча росія, ймовірно, опиниться в гіршому економічному та військовому становищі внаслідок початку цієї війни, уряд США повинен ясно дати зрозуміти, що, всупереч зауваженням міністра оборони Ллойда Остіна, мета Америки не полягає в тому, щоб використовувати війну для ослаблення. Рросія навпаки, США мають наголосити, що вони хочуть, щоб війна закінчилася якнайшвидше на умовах, що відображають суверенний та незалежний статус України.
Щодо війни в Україні, Захід повинен продовжувати надавати підтримку Україні та запобігати ескалації, уникаючи прямих бойових дій. Кремлю, однак, слід дати зрозуміти, що ця стриманість полягає в тому, що він не розширює війну на одну з країн НАТО і не впроваджує зброю масового знищення, після чого такі добровільно встановлені Заходом обмеження зникнуть.
Захід також повинен ретельно обдумати свої військові цілі та способи їх досягнення. Мета має полягати у тому, щоб Україна контролювала всю свою територію, але це не обов’язково виправдовує спроби звільнити Крим чи навіть увесь східний регіон Донбасу військовою силою. Деяких із цих цілей краще досягти за допомогою дипломатії та вибіркового ослаблення санкцій. Але доки поведінка росії не зміниться, санкції повинні не просто залишатися в силі, а й поширюватися на імпорт енергоносіїв, які фінансують військові дії росії.
Дипломатія — це інструмент національної безпеки, який потрібно використовувати, а не послуга, яку потрібно дарувати, і її слід використовувати у відносинах з росією. Приватні зустрічі між високопоставленими цивільними та військовими чиновниками західних країн та росії мають відновитися, щоб знизити ризик прорахунку, який може призвести до конфронтації або ще гірше, та вивчити можливості для обмеженого співробітництва.
Цілком можливо, що конструктивні відносини з росією з’являться лише в постпуніську епоху. Але це аж ніяк не змінює зацікавленості Заходу в тому, щоб відносини не опускалися в проміжку нижче за певний рівень.
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах