Десять найстильніших фільмів в історії кіно

"Віднесені вітром" (1939) — класичний американський роман Маргарет Мітчелл одразу побив практично всі голлівудські рекорди. Твір було екранізовано 1939 року, у головних ролях неймовірний тандем Вів'єн Лі та Кларка Гейбла. Окрім любовної лінії кінострічка захоплює неймовірними дизайнерськими костюмами Уолтера Планкетта для Вів'єн Лі. Чого тільки варта уваги кремова сукня з воланами, в якій Скарлетт з'явилася на барбекю в садибі "12 дубів", або її розкішне вбрання із зеленого оксамиту, винахідливо споруджене зі штор

"Гільда" (1946) — прототипом фатальної жінки називають Риту Хейворт в образі Гільди, яка грає дружину хитромудрого власника казино в Буенос-Айресі. На гардероб головної героїні для зйомок було виділено понад $50 тис., яким художник із костюмів Жан Луїс знайшов відмінне застосування. Він створив вишукану білизну з напівпрозорих мережив, сукні з паєток і вбрання, натхнене образом дівчини на "Портреті мадам Ікс" художника Джона Сінгера Сарджента

"Кумедна мордочка" (1957) — якщо у кінострічці знімалася Одрі Хепберн, то це автоматично означало, що для головної героїні створювалися найвишуканіші наряди найвідомішими дизайнерами та художниками — від Юбера де Живанші до Едіт Хед. Для картини "Кумедна мордочка" Юбер де Живанші особисто розробив кожен із понад десяти костюмів Хепберн. Усі вбрання ідеально гармонують зі знаковими паризькими пам'ятками: від Лувру до саду Тюїльрі

"Солодке життя" (1960) — у центрі історії журналіст Марчелло Рубіні (Марчелло Мастроянні), який слідує за голлівудською зіркою (Анітою Екберг) і гламурною спадкоємицею (Івонн Фурно) по всьому Риму. Загалом жоден інший фільм Фелліні не може перевершити його "Солодке життя". Костюми стрічки — зразок італійського гламуру: від величезних запонок Мастроянні до чорної вільної сукні без бретельок Екберн — усе стало культовим

"Денна красуня" (1967) — костюми для Катрін Денев розробив Ів Сен-Лоран. У цьому фільмі вона грає Северину Серізі — знуджену домогосподарку-мазохістку, яка надає ескорт послуги, про що її чоловік, звичайно ж, не знає. Її гардероб повністю складається з речей haute couture та радикально змінюється залежно від того, чи відчуває Северина покірність чи, навпаки, хоче домінувати над своїми клієнтами. Один із найкращих образів у картині був у фінальній сцені — там вона з'являється у стриманій сукні з ідеальною зачіскою. Цей образ і через 50 років залишається актуальним

"Китайський квартал" (1974) — роль Евелін Малрей — фатальної жінки, чоловіка-бізнесмена якої вбивають через корумповану водну промисловість під час посухи 1930-х років зіграла Фей Данавей. Навіть у розпал поліцейських перестрілок героїня Данавей виглядає елегантно у майстерно скроєних костюмах, з вишуканою зачіскою та червоною помадою

"Енні Хол" (1977) — картина Вуді Аллена є класикою 1970-х років, яка надихає багатьох і в сучасній модній індустрії від особистого стилю Кейт Мосс до першої колекції Еді Слімана для Saint Laurent. Гардероб Енні Холл складається з чоловічих речей і жилетів, доповнених капелюхами, круглими окулярами та краватками. Ральф Лорен, який надав одяг для зйомок, безпосередньо вплинув на формування особистого стилю актриси Дайан Кітон

"Ромео+Джульєтта" (1996) — фільм База Лурмана славиться своїм стилем. Костюми двох сімей наочно демонструють різницю між ними: тоді як Монтеккі одягають яскраві гавайські сорочки, пошарпані Chuck Taylors і фарбують волосся в неонові відтінки, Капулетті з'являються в чорній шкірі та оксамиті. Щодо головних закоханих, то Лурман звернувся до Міуччі Прада: дизайнер створила для них прості та лаконічні образи, які помітно виділяли Ромео та Джульєтту на фоні їхніх родин

"Марія-Антуанетта" (2006) — для фільму про королеву Франції як художника з костюмів Софія Коппола обрала оскароносну Мілену Каненеро — і не прогадала. Натхнення для вбрання Каненеро знайшла у кольорах традиційного французького десерту, безпосередньо використавши палітру культових макаронів Ladurée. Ретельно продумані вбрання пошили в ательє в Римі. Для їх створення використовували шовки й тафту разом зі справжнім мереживом XVIII століття. Мабуть, від такого вбрання не відмовилася б і сама Марія-Антуанетта

"Примарна нитка" (2017) — у центрі "Примарної нитки" історія лондонського кутюр'є Рейнольдса Вудкока, та данина поваги до вишуканої моди 1950-х років. Художник з костюмів Марк Бріджес вивчав одяг усіх дизайнерів того періоду: від Баленсіага та Нормана Хартнелла до Живанші, а також працював в архівах музею Вікторії та Альберта у Лондоні. Один із найвдаліших образів у фільмі — весільна сукня без бретельок, на яку пішло три метри рідкісних мережив XVII століття