Богдан Данилишин: Європа навколо Nord Stream-2

Завдання України – витримати баланс власних інтересів

Ньюсмейкером лютого в Європі був газопровід Nord Stream-2, який безпосередньо зачіпає інтереси нашої країни. Від умов його експлуатації і порядку доступу до нього залежать обсяги транзиту російського газу через Україну. Але, проблеми і можливості для нашої країни не обмежуються енергетикою.

7 лютого у Deutsche Welle вийшла спільна стаття постпреда США при ЄС Г.Сондленда, послів в Данії К.Сендс і в Німеччині Р.Гренелл, в якій вони вказали на те, що будівництво газопроводу Nord Stream-2 посилить сприйнятливість Європи до російського енергетичного шантажу. В той же МЗС Франції заявило про те, що Париж, всупереч колишньої позиції країни, збирається підтримати прийняття поправок до газової директиви ЄС, націлених проти Nord Stream-2.

Але вже 8 лютого Франція і Німеччина досягли компромісу щодо поправок у газову директиву ЄС, які зачіпають Nord Stream-2. Пропонувалося вказати, що держава Євросоюзу, на території якої знаходиться перший пункт з’єднання газопроводу з третьої країни з газотранспортною системою країни-члена ЄС, може сама вирішувати, чи видавати для такого проекту виключення з-під дії норм газової директиви ЄС (в попередній редакції видача винятків залежала від рішення Єврокомісії). Це означало, що Німеччина, на території якої газопровід Nord Stream-2, прокладений по дну Балтійського моря, виходить на сушу, зможе самостійно вирішити питання надання проекту винятків. Що це означає на практиці? Без цієї норми «Газпром» був би змушений відмовитися від функцій оператора Nord Stream-2 і не зміг би використовувати його більш ніж наполовину.

Але 15 лютого було підготовлено нові поправки до газової директиви ЄС, щоб змусити учасників проекту привести його у відповідність з правилами європейського внутрішнього ринку – у газопроводу Nord Stream-2 повинен бути незалежний від «Газпрому» оператор (зараз оператором є Nord Stream 2 AG, що знаходиться в 100%-ій власності «Газпрому»), а до потужностей газопроводу повинні отримати доступ треті особи. Якщо створення незалежного оператора піддається реалізації, то доступ третіх осіб організувати неможливо, оскільки газ в російський кінець труби може подати тільки «Газпром», як єдина компанія в РФ, що має право на його експорт. У такому випадку за аналогією з газопроводом Opal, Єврокомісія все ж може заборонити «Газпрому» використовувати Nord Stream-2 більше ніж наполовину, залишивши іншу половину для потенційних «третіх осіб». Які навряд чи коли-небудь з’являться. А 20 лютого ЄС посилив вимоги до Nord Stream-2, відповідно до яких у всіх газопроводів, по яких йде газ в країни ЄС з третіх держав, повинен бути незалежні оператори, а також забезпечений доступ до цих газопроводів третім особам. Все знову ускладнилося …

Газовий ринок уразливий через специфіку товару. Він прив’язаний не тільки до інфраструктури транспортування, у нього складна система поставок, що враховує сезонний фактор, що вимагає резервування значних обсягів газу (тому позиції нашої країни, яка має місткі газосховища, вагомі, щоб з цього приводу не говорили пропагандисти «Газпрому»). Тому вразливість ринку газу як для постачальників, так і для споживачів істотно вище, ніж при поставці нафти або вугілля. Для Росії життєво необхідним став фактор боротьби за європейський ринок газу, від результату якої залежить стан її економіки. Влада РФ своїми руками створила пастку, з якої тепер змушена шукати вихід. На жаль, чим далі, тим більшою мірою військовий шлях стає для Росії єдино можливим – не тільки геополітичні мотиви є причиною російської військової агресії щодо нашої країни. Згадаймо, як у травні минулого року вибухнув скандал зі звільненням аналітика «Сбербанк CIB», який опублікував звіт, де йшлося про те, що головними вигодонабувачами будівництва трубопроводів «Газпрому» «Сила Сибіру», «Північний потік-2», «Турецький потік» є найбільші підрядники, зокрема «Стройгазмонтаж» А.Ротенберга і «Стройтранснафтогаз» (близько 50% належить Г.Тімченко і його сім’ї). Обидва бізнесмени, судячи з численних публікацій в ЗМІ, наближені до керівної верхівки Росії. Очевидно, що для обґрунтування будівництва газопроводів, укладання яких приносить по кілька мільярдів доларів кожен, потрібно продемонструвати непереборні труднощі з транспортуванням газу по території України. Керівництво Росії визнало, що немає більш ефективного варіанту, ніж дестабілізація політичної і економічної ситуації в нашій країні, а також пряме військове вторгнення.

Та й мета сирійської війни для Росії, крім геополітичних мотивів – примус Туреччини до початкових параметрів «Турецького потоку» в три транзитні труби потужністю в 45 млрд. кубометрів. Такий транзит дозволив би РФ диктувати умови як Україні щодо транспортування газу через нашу територію, так і отримати істотний резерв на трубопроводах Nord Stream-1 і Nord Stream-2. Однак, отримавши відсіч в Україні і зіткнувшись з твердою позицією Туреччини, Росії довелося визнати і на дві третини скорочені параметри «Турецького потоку» (з транзитної потужністю в 15 млрд. кубометрів, які використовуються тільки на споживання всередині Туреччини), і зробити заяву про те , що транзитний договір з Україною на прокачку як мінімум 15 млрд. кубометрів після 31 грудня 2019 року (термін закінчення дії нинішнього контракту з транзиту газу через нашу ГТС) необхідно буде укладати.

Але, якщо керівництво РФ забажає повністю обнулити транзит газу через Україну, то без військово-політичних інструментів у Росії мало шансів встигнути вирішити всі проблеми до 31 грудня 2019 року. Таким чином, не виключено, що Росія буде змушена піти на ескалацію військового конфлікту в Україні (і в Сирії теж – з метою тиску на Туреччину і примусу її до будівництва другої гілки «Турецького потоку»). В умовах нинішніх санкцій тиск не є раціональним кроком, але, як писав Ф. Тютчев, «умом Россию не понять» …

Чим складніше для Росії йтимуть справи з «Турецьким потоком» і Nord Stream-2, тим сильніше буде позиція нашої країни щодо умов продовження транзиту російського газу. Очевидно, що США будуть посилювати свій тиск на Nord Stream-2 – американці зацікавлені в тому, щоб Європа купувала їх скраплений природний газ, інфраструктура поставок якого в країни Старого Світу буде готова до 2021-2022 років.

Резюмую. Завдання Західної Європи – забезпечити свою енергобезпеку (будемо відвертими, інтереси України, Польщі та Словаччини при цьому мало цікавлять Берлін). Завдання США – створити неприйнятні для цієї безпеки ризики, пов’язані з поставками російського газу, і пов’язати їх зі своїми можливостями з постачання СПГ. Завдання Росії – утримати частку ринку газу в Європі (про це 26 лютого заявила керівник «Газпром-Експорт» Е.Бурмістрова).

Завдання України – витримати баланс власних інтересів (особливо, якщо ми будемо мати на руках козирі до моменту укладення нового контракту на транзит газу). Як в плані фінансових умов транзиту – зараз «Газпром» наполягає на продовженні договору транспортування газу на колишніх фінансових умовах, але зі значно зниженим обсягом транзиту, що не може нас влаштовувати. Так і в аспекті політичних інтересів: в плані умов припинення військових дій на Донбасі і подальшої його реінтеграції (в разі збереження відносно сприятливої для нашої країни законодавчої бази ЄС щодо Nord Stream-2 і успішної протидії з боку США експлуатації цього газопроводу). До укладення нового транзитного договору залишилося 10 місяців – у нас достатньо часу для ретельної підготовки.

Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram