Член Виконавчої ради Європейського центрального банку — про перспективи “зеленої” економіки
Сьогодні з’явилася унікальна можливість сформувати глобальний консенсус із таких питань, як ціноутворення на викиди вуглецю, перехід до “зеленої” енергетики та постійне фінансування. Прикладом може стати ЄС.
Пандемія COVID-19 призвела до найбільшого за всю історію спаду глобальної економічної активності. Але зниження викидів вуглецю було лише тимчасовим. Хоча світові викиди CO2 загалом зменшилися до 6,4% за 2020-й, їхня кількість почала збільшуватися в другій половині 2020-го та вже повернулася до докризового рівня.
Яскравим нагадуванням про масштаб нинішньої проблеми є те, що надзвичайні обставини минулого року все ще не узгодили глобальні викиди CO2 із цілями, які установила Паризька кліматична угода — 2015. Вільям Нордгауз, лауреат Нобелівської премії, економіст, зазначає, що зміна клімату — квінтесенція світової зовнішньої політики. Його наслідки поширюються всім світом, і жодна країна не має достатніх стимулів чи можливостей розв’язати проблему самостійно. Тому важлива міжнародна координація.
На щастя, повернення до комплексної співпраці в межах G7, G20 та Ради з фінансової стабільності пропонує унікальне вікно можливостей. Після рішення президента США Джо Байдена знову долучитися до Паризької угоди, обов’язку Європейського Союзу досягнути нульового викиду вуглецю до 2050 року та обов’язку Китаю досягти того самого показника до 2060 року відбувається переломний етап глобальних кліматичних дій.
Сьогодні на міжнародному порядку денному три ключові питання. Перше — потреба збільшити світові ціни на вуглеводні. Встановлення вищої ціни на вуглеводні — найефективніший з погляду витрат спосіб швидко знизити викиди CO2 до потрібних масштабів.
Ціноутворення на вуглеводні використовує можливості ринків, щоб зменшити кількість вуглеводневомістких видів діяльності.
Сьогодні ціни на вуглеводні надто низькі. Міжнародний валютний фонд підрахував, що середня вартість вуглеводнів становить лише $2 за тонну. За даними Світового банку, тільки 5% глобальних викидів парникових газів оцінюються в межах, необхідних для досягнення цілей Паризької угоди.
В такому разі розвинені економіки можуть слугувати прикладом та використовувати теперішнє політичне вікно, щоб установлювати ціни на вуглеводні відповідно до Паризької угоди. Хоча на країни з розвиненою економікою припадає невелика частка глобальних викидів, їхні рішучі дії стосовно декарбонізації можуть спонукати країни, що розвиваються, брати з них приклад.
Друге ключове питання — використання постковідного періоду для ефективнішого відновлення. Рішення, ухвалені сьогодні, сформують кліматичну траєкторію на десятиріччя вперед. Законотворці мають використати цю можливість, щоб вивести світову економіку на шлях сталого розвитку. Прикладом може бути пакет заходів з відновлення ЄС — “Наступне покоління ЄС”.
Третє питання лежить в основі фінансової системи та центрального банку — фінансування переходу до “зеленої” економіки. Поетапна відмова від викопного палива потребує великих інвестицій, навіть якщо оцінки точних даних є суб’єктом значної невизначеності. Якщо розглядати не тільки зменшення викидів, а й ширший порядок денний у галузі сталого розвитку, за оцінками Організації Об’єднаних Націй, реалізація порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року потребуватиме глобальних інвестицій у розмірі $5–7 трлн на рік. Щоб заповнити цю прогалину, вкрай важливо мобілізувати ресурси фінансових посередників, зокрема банків.
Кількість продуктів сталого фінансування, такі як “зелене” кредитування, “зелені” облігації, а також фонди з екологічними, соціальними та управлінськими характеристиками (ESG), різко зросла за останні роки. На жаль, ця сфера страждає асиметрією інформації та недостатньою прозорістю.
Для сприяння розвиткові сталого фінансування, багато країн почали розробляти нормативно-правові бази для боротьби із “зеленим камуфляжем”. Найактивніший у цьому напрямку — Європейський Союз. Однак в умовах відсутності глобальної координації різні юрисдикції розробили власні підходи, а галузеві ініціативи активно поширилися.
Внаслідок цього виникла система непослідовних стандартів, визначень та показників. Вона призвела до фрагментації ринків “зеленого” фінансування, знизивши їхню ефективність та обмеживши транскордонну наявність капіталу. Наскільки країни конкурують за таке фінансування, настільки підвищується ризик виникнення арбітражу у сфері регулювання та гонитви на випередження. Якщо це питання не врегулюють, то тенденція призведе до зниження стандартів в усьому світі, підвищуючи ймовірність “зеленого камуфляжу”.
Але ми зараз можемо розпочати розробку загальносвітового підходу. Постійне, “зелене” фінансування — один з найважливіших пріоритетів і для G20 під італійським головуванням, і для G7 під британським головуванням. Міністер фінансів США Джанет Єллен відразу після затвердження на посаді опублікувала лист із закликом підвищити рівень робочої групи G20 щодо сталого фінансування, щоб продемонструвати її важливість.
Першим важливим кроком є згода на мінімальні стандарти розкриття корпоративної інформації. Якщо показники стійкості компанії незрозумілі та невідомі, неможливо встановити стійкість її фінансових активів. Ми маємо замінити нинішні системи звітності. Саме тому підхід ЄС, включно з поточним оглядом Директиви про звітність та корпоративну інформацію, передбачає орієнтир, за яким мають створюватися міжнародні стандарти.
Єдиний стандарт повинен відповідати найкращим міжнародним практикам. Він має відповідати всім аспектам стійкості ESG та вимагати від компаній розкривати не лише питання, що впливають на вартість підприємства, а й інформацію стосовно ширшого екологічного та соціального впливу компанії (відома як double materiality).
Другий та навіть складніший крок — забезпечити розробку країнами послідовної класифікації того, що вважається стійкими інвестиціями. Якщо діяльність або актив вважаються стійкими в одній країні, але нестійкими — в іншій, то не може бути по-справжньому глобального ринку стійкого фінансування.
Щоб створити ігрове поле глобального рівня, сьогоднішні лідери повинні прагнути до угоди про загальні принципи добре узгодженої на глобальному рівні таксономії. Так само як уряди повинні пам’ятати про ризик витоку вуглецю, вони повинні враховувати ризик витоку вуглецевого фінансування.
Нарешті, нам треба забезпечити відповідність усіх сегментів фінансової діяльності широким кліматичним цілям. Величезне споживання енергії та пов’язані з цим викиди CO2 під час видобутку криптоактивів можуть підірвати глобальні зусилля щодо забезпечення стійкості економіки. Один тільки біткоїн уже споживає більше електроенергії, ніж усі Нідерланди. Контроль та обмеження впливу криптоактивів на навколишнє середовище, зокрема за допомогою регулювання та оподаткування, повинні стати частиною глобальної угоди.
Зміна клімату й стійкість — це світові проблеми, які потребують глобальних рішень, і найбільше у фінансовому секторі. Сьогоднішня політична ситуація пропонує нам рідкісну можливість досягти суттєвого прогресу. Ми не повинні її втратити.
Джерело: Project Syndicate
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах