Постійний представник Програми розвитку ООН в Руанді, старший науковий співробітник Aspen New Voices — про подвійні стандарти у боротьбі з пандемією та зі зміною клімату
Протягом минулого року понад 150 млн людей у всьому світі, зокрема населення Канади, Франції та Великої Британії, вдалися до крайньої бідності, яку спричинила пандемія. Внаслідок цього уряди наразі частково вкладають безпрецедентну кількість грошей на боротьбу з COVID-19, витративши лише в 2020 році понад $14,3 трлн на заходи рятування та стимулювання економіки.
Але нещодавній звіт Програми ООН з навколишнього середовища та Оксфордського університету вказує на те, що лише 18% теперішніх інвестицій можна вважати “зеленими”. У цьому й проблема.
У міру того, як уряди створюють умови для економічного відновлення, вони мають змінити критерії оцінки людського прогресу та добробуту. Інакше, їхні інвестиції можуть призвести до посилення нерівності та занедбання навколишнього середовища, що стало причиною пандемії.
Деградація навколишнього середовища та зростання контактів людей з дикою природою дозволили SARS-CoV-2, вірусу, що викликав COVID-19, переходити від тварин до людей. Та обставини з яким зіткнувся вірус, сформовані великою соціальною нерівністю, дали йому можливість перерости в пандемію з руйнівними медичними, соціальними та економічними наслідками.
Навіть у країнах, які заявили про свій намір розв’язувати такі проблеми як занедбання навколишнього середовища, так і нерівності, програми негайної допомоги містять витрати на підтримку нестабільного допандемічного економічного положення. Ці помилкові інвестиції активізують усі обставини, які призвели нас туди, де ми є зараз.
Наприклад, такі країни, як Індія, Канада, Південна Африка та Китай, виділили гроші на заходи екологічного відновлення, але й водночас розвивають свої галузі добування горючих корисних копалин. У Китаї, який поставив перед собою амбіційний план екологічного відновлення, у першій чверті 2020 року активізувалось будівництво вугільних електростанцій у провінціях.
Південна Африка виділила $3,5 млрд на інвестиції у три нових енергетичних проєкти, які нібито “зменшать використання дизельних електричних генераторів”. Але державна електроенергетична компанія Eskom до того збудувала третю та четверту найбільші вугільні електростанції у світі. Промисловий регіон поблизу Міддлбург з населенням 4,7 млн має 12 вугільних електростанцій та величезний нафтопереробний завод, який перетворює вугілля на рідку нафту. Цей механізм щороку генерує більше викидів парникових газів ніж такі країни, як Норвегія чи Португалія. Респіраторні захворювання в цьому регіоні спричиняють понад 300 передчасних смертей щороку.
Як і раніше продовжується інша виснажлива діяльність, наприклад, знищення лісів, орання та вимощення лугів та забруднення прісної води. Ці природні ресурси здатні підтримувати мільярди людей. На них припадає 47% доходів сільських бідних домогосподарств в Індії, близько 75% в Індонезії, 89% північної Амазонії в Бразилії. Понад 70% людей Субсахарської Африки залежать від лісів і лісних масивів.
Щоб скорегувати наш курс, ми маємо змінити підхід до вимірювання людського розвитку та соціального прогресу. Без правильних орієнтирів, ми не зможемо досягти перетворення економік і суспільств, необхідних для забезпечення нашого виживання. Національний ВВП, найбільш поширений вимір економічного розвитку, корисний і надає великий обсяг інформації, тісно пов’язаної з добробутом людей. Але він не пропонує жодних рекомендацій стосовно того, як уникнути нестабільних та нерівних результатів.
На щастя, країни, коли планують постпандемічні витрати, беруть до уваги новий інструмент: Індекс людського розвитку, скоригований з урахуванням тиску на планету (ІЛР), що був розроблений Програмою ООН і партнерами.
ІЛР є показником людського прогресу, який пояснює бідність, нерівність і планетарні тиски. Він вимірює не лише стан здоров’я, рівень ерудованості та життя в країні, але й викиди вуглекислого газу та матеріальний слід. Отриманий індекс надає законодавцям уявлення про те, як пріоритети розвитку змінилися б, якби добробут людей та планети займав центральне місце у визначенні людського прогресу.
Використовуючи цей підхід, понад 50 країн покинули групу країн з дуже високим рівнем розвитку людського потенціалу на основі стандартного ІЛР від ПРООН, поки Коста Ріка, Молдова та Панама піднялися щонайменше на 30 позицій. Планування, що зберігає природу, покращить добробут мільярдів людей.
Дехто може посперечатися, що ВВП — загальноприйнятий універсальний критерій і, що ІЛР надто складний для країн, які стикаються з нагальними та конкурентними пріоритетами розвитку. Але новий індекс дозволяє нам виявляти та вимірювати проблему стабільності, й він пропонує чітку альтернативу покладання на один головний показник — ВВП як показник прогресу країни.
Без іншого підходу, ми ризикуємо спровокувати наступну пандемію шляхом поширення нерівності та поглиблення екологічної кризи. Вони йдуть пліч-о-пліч. Та коли катастрофа нарешті виникне, найкраще, на що ми можемо сподіватися — це гуманітарна допомога.
Натомість уряди мають впроваджувати нові заходи, щоб подолати екологічну кризу та зростаючу нерівність, і зробити їх частиною довгострокової стратегії, яка зараз починається. Оцінюючи найважливіше, уряди можуть втілювати в життя плани відновлення, які посилюють екологічне керування та зменшують нерівність, покращуючи перспективи здоровішого та процвітаючого майбутнього для всіх.
Джерело: Project Syndicate
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах