Оглядач Bloomberg Opinion, спеціалізується на економіці азійських країн — про те, як пандемія COVID-19 та розгорнуті в багатьох країнах надзвичайні економічні стимули назавжди змінили роль центральних банків. Тепер їм доводиться ще активніше боротися за вплив на грошово-кредитний ринок
Боротьба ведеться майже в кожній країні, і театри бойових дій схожі, незалежно від того, є країна бідною чи багатою, розвиненою чи такою, що розвивається.
Зокрема, у Новій Зеландії — піонера таргетування інфляції — міністр фінансів ухвалив рішення, згідно з яким Резервний банк країни (Reserve Bank of New Zealand) тепер повинен контролювати вартість житла. А центробанк Бразилії нарешті дістав повну юридичну незалежність, однак за певну ціну.
В Індонезії політики взагалі зазіхнули на незалежність найвпливовішого центрального банку Південно-Східної Азії. Місцевий парламент ініціював законопроєкт, який вимагає від Банку Індонезії підтримувати державний бюджет під час усіх надзвичайних фінансових ситуацій. Це виходить за межі угоди центробанку щодо придбання в держави 2020 року облігацій на суму 574,4 трлн рупій ($40 млрд) — крок, який вважався разовою підтримкою на час пандемії COVID-19.
Якщо це була разова реакція центробанку на надзвичайну ситуацію, то можна вважати, що Індонезія заплатила невелику ціну за монетизацію боргу. Проте, намагаючись вирішити такими акціями питання, пов’язані не з пандемією, а з фінансовою системою країни, законодавці фактично прагнуть перетворити надзвичайний захід на постійний економічний інструмент.
Зміни в державній грошово-кредитній політиці стають глобальним явищем. Різке зниження відсоткових ставок за кредитами, пов’язане зі значним падінням економік через коронакризу, у більшості країн закінчилося.
Цього року світова торгівля готується до значного пожвавлення, а інвесторів турбує зростання рівня інфляції. Це ускладнює подальші політичні авантюри, враховуючи перехід до зростання глобальної економіки у 2021 році. У всякому разі ми побачимо зменшення кількості державних програм економічного стимулювання.
Але це не зупинить центробанки. Під час пандемії вони продемонстрували, що можуть діяти рішучіше та швидше за інші державні органи, не зважаючи на фіскальну політику.
Водночас їхні успіхи під час пандемії COVID-19 роблять їх уразливими.
Яку ціну заплатять політики за зміни на грошово-кредитному ринку під час коронакризи? І чи стануть постійними деякі економічні заходи “з гасіння пожежі”, застосовані в “найтемнішу годину” пандемії? Політичний клас побачив, на що здатні центральні банки. Тож чи можна його тепер звинуватити в спробах вичавити з керівників центробанків більше відсоткових ставок?
Сварки й компроміси в Індонезії та Бразилії доводять, що саме так може статися. Резервний банк Нової Зеландії, перший орган, який прийняв таргет інфляції в 1980-х роках, цьогоріч отримав від уряду вказівку враховувати ціни на житло під час ухвалення рішень. Спочатку банк пручався цій ідеї, але перемогу здобув міністр фінансів Ґрант Робертсон. Сфера нерухомості має суто політичний характер: для виборців найважливішим є доступність житла, а ціни на житло в Новій Зеландії різко зросли.
У Бразилії побічним продуктом COVID-19 стало узаконення незалежності кредитно-грошової політики центрального банку. Керівництво установи довго боролося за це. Однак ця нова, закріплена законом свобода, не була безплатною. Законодавці зобов’язали установу контролювати зайнятість населення, чого керівники центробанку із самого початку побоювалися, але з цим їм тепер доведеться миритися.
Не варто занадто засмучуватися й стійким борцям з інфляцією. Федеральна резервна система давно поставила собі за мету забезпечити максимальну зайнятість поряд із ціновою стабільністю. На жаль, безробіття стане наслідком COVID-19 незалежно від того, наскільки значним буде приріст валового внутрішнього продукту 2021 року. Це економічна та політична реальність.
Певною мірою зміни, які відбуваються в центробанках, є реакцією на надмірне прагнення подолати інфляцію та знизити ціни. У випадку з Індонезією та Бразилією вони демонструють зміни інституцій відповідно до вимог Міжнародного валютного фонду. В Індонезії, наприклад, після фінансової кризи 1998 року діяльність центробанку докорінно змінилася. Ці зміни поширилися й на грошово-кредитну політику.
Боротьба за видобуток енергоресурсів і за зниження інфляції у світі триває. Під час коронакризи країнам важко було рухатися у звичайному економічному напрямку — тоді обставини вимагали творчості. Але тепер це не дає змоги легко повернутися до будь-якої версії “нормального” економічного життя.
Джерело: Bloomberg
Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram
Ми у соцмережах