Думки
19 Березня 2020
1 231

Федеріка Могеріні: Дослухаючись до пандемії

Італійська політикиня, колишня представниця Європейського Союзу із закордонних справ та політики безпеки, віце-президентка Європейської комісії та міністерка закордонних справ й міжнародного співробітництва Італії, про ідеальний світ, інвестиції в здоров’я та лідерство майбутнього

Фото: AFP

Криза COVID-19 — це можливість визнати політичні помилки останніх років та скорегувати дії, дивлячись в очі реальності. Реалізація таких дій вимагатиме від усього світу — від інституційних та політичних лідерів до всіх нас — поставити реальність на перше місце.

Кілька тижнів тому ніхто не заперечив би, що найактуальнішою і найочевиднішою тенденцією в глобальній політиці нашого часу є “перехід на політику національну”. Односторонній підхід і логіка гри в нічию, здавалося б, стали новими правилами: “Щоб я виграв, мені потрібно, щоб ти програв” і “Я — перший”.

Ці фрази здавалось однозначними та вважались чи не торговою маркою цього століття. Ба більше, це був торговий знак, який майже не мав географічних та ідеологічних обмежень: ви могли зустріти його в багатьох варіаціях на кожному континенті, в кожній політичній орієнтації (включаючи безліч різновидів політичних рухів), у низці інституційних систем і навіть у деяких міжнародних організаціях. Ця тенденція укріплюється щоденно, а от тих, хто намагається виступити за кооперативний міжнародний підхід, багатосторонність, безпрограшні рішення, пошук спільної точки зору та за політику, що підтримує громаду, а не суто індивідуалістичне бачення суспільства, доволі мало.

Коли пандемія коронавірусу шириться світом, наражає на небезпеку велику кількість життів і вже похитнула повсякденне життя, постає питання — чи ця модель залишиться превалюючою? чи буде пандемія посилюватися? чи є уроки, які ми маємо засвоїти?

А ще треба замислитись над іншими питаннями. Чи може вірус заперечити деякі постулати, на яких базується сучасний глобальний політичний ландшафт? Чи змусить це нас зосередитися на тому, що насправді має значення, на тому, що об’єднує нас як людство, чи тільки підживить почуття страху та підозри серед громад та всередині них, ще більше розділивши нас, підвищивши рівень токсичної риторики та поведінки, які вже отруїли наше суспільство і частково паралізували нашу колективну спроможність діяти ефективно?

Ця пандемія голосно і чітко говорить про багато речей. Якщо ми готові слухати, то все дуже просто.

По-перше, глобальна спільнота існує. Те, що відбувається далеко, має вплив (навіть життєво важливий) тут і зараз. Чхання на одному континенті має прямі наслідки на іншому. Ми пов’язані, ми — єдині. Усі спроби розглянути кордони як лінії розподілу та класифікувати людей за національністю, етнічною приналежністю, статтю чи віросповіданням — все це одразу втрачає сенс, оскільки наші організми однаково піддаються дії вірусу незалежно від того, хто ми є.

По-друге, ми повинні бути зацікавленими у добробуті наших сусідів. Якщо в них є проблеми, це — наша проблема. Тож якщо ми піклуватимемось про ближніх, це означатиме, що ми краще піклуємось і про себе. Тому що у взаємопов’язаному світі єдиний ефективний спосіб подбати про себе — це дбати про інших. Солідарність — це егоїзм.

По-третє, життєво необхідні глобальні скоординовані рішення, а отже потрібні інвестиції у міжнародні багатосторонні організації. Якщо ви думаєте, що зможете ефективно реагувати на подібну кризу, просто ухваливши заходи на національному рівні, ви зробите те, що італійці називають “спорожнити море ложкою”: багато роботи без результатів. Аби бути ефективними, потрібні систематичні, скоординовані глобальні зусилля, адекватні політичні та фінансові колективні інвестиції у міжнародний загальний порядок, необхідний для моніторингу розвитку подій, реагування на них та запобігання погіршенню ситуації. Якщо будете демонтувати довіру та дієздатність міжнародних організацій, то їхня дієвість у разі необхідності буде вкрай недостатньою, а розплачуватися за це будете ви.

По-четверте, науково обґрунтовані політичні рішення — єдиний раціональний і ефективний шлях. Докази — це єдиний надійний орієнтир. На щастя, ми інвестуємо в науку тисячі років — по всьому світу, і жодна цивілізація не є виключенням, з дуже мудрих причин. Будь-яке спотворення рішень, заснованих на наукових доказах, через короткочасні політичні чи економічні міркування є просто небезпечним.

По-п’яте, здоров’я — це суспільне благо. Це не лише приватне питання. Це питання національної — ба навіть міжнародної — безпеки, а також економічного процвітання, що вимагає як адекватних, так і сталих державних інвестицій, а також колективного почуття відповідальності, котру покликаний нести кожен громадянин. Уникнення зараження — це не лише життєво необхідна потреба людей, це також життєво важливий внесок у виживання громад та функціонування державних служб охорони здоров’я та, зрештою, держави.

По-шосте, світовій економіці потрібні здорові люди. Інвестиції в охорону здоров’я, науку та дослідження — це інвестиції у зростання економіки. Виробництво, споживання, торгівля та послуги – основа нашої економічної системи — потребують здоров’я та безпеки людей.

По-сьоме, ефективно функціонуючі демократичні інститути є в буквальному сенсі життєво необхідними. Ми сприймаємо речі як належне, поки не ризикуємо їх втратити. Система прийняття рішень (чи неприйняття) є остаточним випробуванням у кризові періоди. Якщо демократію сприймати як тягар, що уповільнює або навіть перешкоджає ефективним і швидким заходам, значення аргументу на користь більш авторитарних систем управління буде посилюватися, з усіма негативними наслідками для наших прав та свобод. Робота демократичних інституцій — це інвестиція в здоров’я, безпеку, свободи та права.

І останнє, але не менш важливе: нема нічого важливішого та ціннішого за життя. Ми іноді забуваємо про це, особливо коли йдеться про наше власне життя. Якщо поглянути з точки зору здорового глузду — можливо, настав час повернутись до основ.

Кожну кризу можна сприймати як можливість отримати уроки з помилок минулого, скорегувати політику, змінити курс і виправити те, що зламали. Все залежатиме від того, що люди в усьому світі вирішують робити — починаючи з тих, хто має інституційні та політичні обов’язки. Але врешті-решт всім нам потрібно буде визначитися. Чи буде використана ця криза для отримання короткострокових індивідуальних вигод за допомогою звичайних козлів відпущення, чи це буде заклик зазирнути у реальність? Це не ідеалізм, це — чистий реалізм.

Джерело: Project Syndicate

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram