Богдан Данилишин: Про економічні ризики для України

До чого готуватися Україні у другій половині 2019 року?

Літо обіцяє бути бурхливим в політичному плані, навряд чи спокійніше на політичному фронті буде і восени. А які ризики для економіки України в другій половині 2019 року? Про деякі важливі аспекти – в сьогоднішній колонці.

Почну з питання держборгу. 2019 рік – період найбільших виплат за зовнішнім держборгом. На початок року обсяг виплат з обслуговування і погашення зовнішнього держборгу оцінювався в 6,3 млрд. дол. На недавній зустрічі Президента України з представниками МВФ (основного кредитора нашої країни) обговорювали, як про один з варіантів, початок нової програми співпраці з Фондом. Журналісти запитують – як до цього ставитися? Немає однозначної відповіді. До продовження співпраці з МВФ — позитивно, але діюча програма stand-by передбачає виділення двох траншів – 1,3 млрд. дол. у травні (час переноситься) і 1,2 млрд. дол. у листопаді (у разі, якщо б наша країна виконувала умови Меморандуму про співпрацю з Фондом, зокрема, для отримання першого з двох траншів було виконано лише одна умова з чотирьох – монетизація субсидій). Додамо до цього 0,5 млрд. євро макрофінансової допомоги від ЄС і 1 млрд. дол. кредитів Світового банку (у вигляді двох траншів по 0,5 млрд. дол.), які Україна отримала б після надання відповідних траншів кредиту МВФ. Сумарно – 4,1 млрд. дол. У варіанті з новою програмою терміни отримання кредитів передбачити складно. Робота над новою програмою може зайняти в кращому випадку пару місяців. Врахуємо й те, що представники Фонду для її обговорення приїдуть не раніше формування нового уряду за підсумками парламентських виборів. Виходить, раніше вересня представників МВФ чекати не доведеться, тому підписання документів варто очікувати не раніше кінця вересня – початку жовтня. Та й виділення кредитів відбувається аж ніяк не відразу після підписання програми.

За три літніх місяці Україні потрібно буде випалити зовнішніх боргів на суму 1,8 млрд. дол, у вересні – 1,7 млрд. дол. Плюс до цього – очікуваний в липні-серпні вихід нерезидентів з гривневих ОВДП, які вони купували в січні -квітні, приблизно на еквівалент 1 млрд. дол., з подальшою конвертацією отриманих грошей у валюту.

Впораємося? Впораємося. Але в чималому ступені за рахунок запозичень Уряду, в окремих випадках – міжнародних резервів НБУ, які вже за підсумками травня знизяться через виплати за держборгом 1,7 млрд. дол. Тому, якщо зберігається можливість продовження співпраці з МВФ в рамках діючої програми, доцільно цим скористатися. Потрібно також враховувати, що згідно Закону України «Про Національний банк України» золотовалютний резерв використовується виключно для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України. Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов’язань резидентам і нерезидентам України. Тому Уряду слід мати на увазі ці позиції. Думаю, що незалежність НБУ дозволяє проводити досить зважену не залежно ні від кого політику використання золотовалютних резервів. Як кажуть – не одним днем живемо.

Отже, плавно переходимо до ризиків на валютному ринку. Можливе помітне зменшення міжнародних резервів саме по собі здатне дати психологічний сигнал учасникам валютного ринку. Не можна забувати і те, що до початку опалювального сезону, тобто, до жовтня, Україні необхідно закачати в підземні газосховища 15-16 млрд. куб. м. природного газу за літній сезон (травень-вересень). При нинішніх ринкових цінах для цього знадобиться близько 2,5 млрд доларів, які доведеться знайти в найближчі чотири місяці (в цілому потрібні 3 млрд. дол., але у «Нафтогазу» є кредитна лінія на 0,5 млрд. дол.).

Якою може бути динаміка ВВП? У мене скоріше стриманий прогноз, ніж оптимістичний, готовий розділить позицію аналітиків Нацбанку, які вважають, що в цьому році не виключено уповільнення темпів економічного зростання (2.5-2.7%).

Україна – країна з малою відкритою економікою, орієнтованою на експорт агропродукції, сировини і напівфабрикатів з низькою доданою вартістю. Тобто, серйозно залежить від світових цін на сировину і ситуації в економіках країн, наших основних торговельних партнерів.
Згідно з прогнозами продовольчої організації ООН, в 2019 році світове виробництво зерна може збільшитися на 2,7%, після скорочення, що спостерігався в 2018 році. Отже, серйозних передумов для зростання ціни зернових – основної статті українського агроекспорту – немає. З іншого боку, якщо вдаватися в нюанси, з’явиться привід для обережного оптимізму – згідно з прогнозами, світове споживання зернових в сезоні 2019-2020 років зросте на 1,5%, але збільшення найбільшою мірою торкнеться фуражного зерна, рівень споживання якого підвищиться на 1,7% в порівнянні з сезоном 2018-2019 років. А Україна – великий гравець світового ринку якраз фуражного зерна. Аграрії дають прогнози про черговий рекордний урожай в 2019-2020 маркетинговому році – 63-65 млн. тонн, з яких 43-46 млн. тонн буде експортовано. Ймовірно, завдяки великому обсягу продажів на зовнішніх ринках, експортна виручка українських сільгоспвиробників і агротрейдерів може зрости. Це, разом з перерахуваннями від трудових мігрантів, посприяє балансуванню ситуацію на валютному ринку.

Друга за значимістю частина українського експорту – продукція чорної металургії. Прогнози по готовій продукції і по залізній руді відрізняються: якщо світові ціни на сталь в 2019 році навряд чи знизяться (правда і прогнозів на їх підвищення немає) і будуть коливатися в межах 440-450 дол. за тонну, то вартість залізної руди може впасти і досить сильно – з нинішніх 80 дол. за тонну до 65 дол. за тонну, що не обіцяє доброго, як в плані ВВП, так і щодо торгового балансу, а також валютного ринку.

Не дають приводу для оптимізму і прогнози розвитку економік країн, що є основними торговельними партнерами України. У більшості з них очікується зниження темпів зростання в 2019 році в порівнянні з 2018 роком: в Туреччині на 1 процентний пункт, в зоні євро на 0,7 процентних пункти, в Польщі і Чехії на 0,5 процентних пункти, в Білорусії на 0,7 процентних пункти, в Росії на 0,2 процентних пункти.

Є ще один серйозний ризик для економіки, що лежить на перетині зовнішньополітичних і енергетичних питань. Справа в тому, що 31 грудня закінчується термін дії контракту на транзит російського газу через територію України. Росія підходить до цього питання не відповідно до її планів – очевидно, що «Північний потік-2» до того моменту не буде побудований, а з трьох запланованих гілок «Турецького потоку» для експорту в Європу в кращому випадку може бути задіяна одна. Тому, транзит газу по території України доведеться здійснювати не в обсязі 15 млрд. куб, м, як припускали керівники «Газпрому», а в обсязі 70-80 млрд. куб. м. Очевидно, що вибудовування переговорних позицій щодо обсягу транзиту і ставки за транзит буде вестися російською стороною в звичному агресивному стилі. Крім можливого військового загострення, нам варто готуватися до можливих нових ембарго і обмежень в торгівлі. З урахуванням того, що РФ як і раніше є найбільшим економічним партнером України (якщо розглядати країни ЄС окремо), це серйозний потенційний ризик. Думаю, затвердженому в останній день весни складу РНБО потрібно розглянути можливі варіанти протидій можливим торговим обмеженням з боку РФ.

Як бачимо, гостра чутливість платіжного балансу до кон’юнктури міжнародних сировинних ринків і стану економік основних торговельних партнерів обумовлює для України як ризики гальмування динаміки ВВП, так і валютні ризики. На жаль, у нас поки зберігається експортно-сировинна модель економіки, яка сама по собі є автоматичним обмежувачем для економічної динаміки – концентрація на експорті сировини, напівфабрикатів і продукції з низькою доданою вартістю веде до скорочення віддачі від масштабів виробництва. Критична залежність української економіки від кон’юнктури світових сировинних ринків призводить до періодичних криз платіжного балансу, що обертається загрозами для валютного ринку. Боляче дивитися на українську структуру експорту. Навіть на тлі наших сусідів – колишніх соцкраїн. У Польщі в структурі експорту переважають машини і обладнання, текстиль та будматеріали, в Чехії – продукція автомобілебудування і машинобудування, в Словаччині – автомобілі, запчастини до них і побутова техніка. А у нас – пшениця і кукурудза, чавунні чушки і сталеві сляби …

Що робити? У світі не було країн, які економічно процвітали протягом тривалого часу, але при цьому не мали розвинутого промислового сектора. Держави, які домоглися успіху часто не гребували протекціоністською політикою і переходили до відкритої міжнародної конкуренції лише після того, як національні виробники були технічно, технологічно і фінансово підготовлені до успішного протиборства з конкурентами. При цьому підвищувався рівень життя населення і якість довкілля. Отже, вибір правильної економічної політики повинен бути головним пріоритетом для нашої держави. Саме тому до початку осені повинна з’явитися нова Стратегія розвитку України до 2030 року. І це повинна бути Стратегія збалансованого розвитку, що враховує можливості як прискорення економічного зростання, так і зростання добробуту народу і можливості відтворення якості навколишнього середовища. Перші кроки цієї Стратегії повинні бути озвучені в Посланні Президента України до новообраної Верховної Ради України, яке повинно бути дорожнім полотном цієї політики. Ініціативу в цьому плані повинні взяти на себе Національна академія наук України та Національний інститут стратегічних досліджень. Більш докладно планую це пояснити в одній з наступних статей.

Більше новин та актуальних матеріалів у нашому каналі в Telegram