Засновник бренда Mirta — про обороти компанії, інвестиції в виробництво та залучення інвесторів
Побутова техніка під торговою маркою Mirta з’явилася на ринку майже десять років тому. Зараз стенд зі зразками продукції займає цілу стіну в офісі компанії. Investory News зустрілися із засновником та співвласником Mirta Артемом Лукашевим, щоб розпитати, що було між цими двома точками, як бренд без виробництва в Україні робить себе українським та в яких напрямках він планує розвиватися.
— Почнемо спочатку. Що найбільше запам’яталось з моменту запуску бренда Mirta?
— Років з 15-16 я шукав себе як підприємець. Тому запуск Mirta — це історія про те, коли все зійшлося. Мені хотілося створити не просто компанію, яка буде щось десь купувати, а потім десь це продавати… Хотілося зробити щось своє. Тому Mirta була першим пробним кроком, достатньо простим за алгоритмом. Ми купували товари у Китаї у тому вигляді, як їх виготовляли китайські фабрики, брендували та продавали їх. При цьому ми купували дуже недорогу техніку і продавали її так, як виходило.
Чому все зрослося? Щоб цей проект жив, потрібні були різні компетенції, і ми на той момент з двома моїми партнерами (Дмитро Шкулепов та Артем Кучаєв. — Ред.), як то кажуть, зійшлися. У когось були знання про те, як вести бізнес у Китаї, у когось були фінансові можливості, у когось — бачення, що робити і як продавати. Вперше у такому складі ми зібралися наприкінці 2009 р. і серйозно поговорили на цю тему. Хоча ми вважаємо, що день народження компанії був у липні 2010 р., коли ми вперше продали, здається, хлібопічки.
— Якби ви починали зараз, що зробили б інакше?
— Насправді помилок було дуже багато. І я б дуже багато речей зробив інакше. Наприклад, не орієнтувався б лише на дешеві продукти. Я відразу почав би з того, чим ми, власне, займаємося зараз. Ми вже давно не працюємо з фабриками, які роблять неякісний продукт, орієнтований на ціну. Але цей «шлейф» за нами все ще тягнеться, ми намагаємося боротися, але він все одно є. І так чи інакше ми маємо відгуки від людей, які кажуть, що Mirta — це дешева техніка сумнівної якості. Хоча насправді це вже давно не так. І при цьому на просування цієї дешевої техніки на ринку ми витратили не менше, а то й більше грошей, ніж знадобилося б, якщо б ми відразу зробили класну, недешеву, якісну лінійку.
Якщо говорити: «Все погано, в Україну не приходять інвестиції, нас бояться іноземні інвестори», і при цьому самостійно нічого не інвестувати в Україну, інвестори теж не прийдуть
— В одному з інтерв’ю ви говорили, що оборот компанії складає близько $10 млн. Як швидко дійшли до таких показників?
— Ми зараз продаємо менше, ніж 2013 р. На початку, у другій половині 2010 р., оборот складав $1,5 млн, 2011 р. ми закінчили з показником близько $6 млн, 2013 р. було вже майже $13 млн. А от 2014 р. і особливо наступний 2015 р. сильно нас підкосили.
Криза 2008 р. — це було ніщо у порівнянні з ситуацією 2014-2015 рр. Посткризовий 2010 р. був нормальним роком: звичайно, не було темпів зростання 2007 р., але все було добре. Для бізнесу. В принципі, тоді все було, як і зараз. Наразі ж ніякої кризи немає. Можливо, економіка не найживіша у світі, але ніяких кризових явищ зараз ми не відчуваємо.
— Тобто ви оптиміст?
— Безумовно, так. Навіть, я б сказав, реаліст з оптимістичним поглядом на життя. Тому в мене дуже проста позиція. Якщо ми довго говоритимемо про кризу, вона прийде, якщо про процвітання та можливості — прийдуть вони. Якщо говорити: «Все погано, в Україну не приходять інвестиції, нас бояться іноземні інвестори», і при цьому самостійно нічого не інвестувати в Україну, інвестори теж не прийдуть. На що розраховувати, якщо, поки нема інвестора, ти виводиш всі гроші з українського бізнесу та купуєш нерухомість у Дубаї чи Китаї? У такому випадку криза настане, 100%.
Криза була 2015 р., особливо в лютому, коли за долар правили 40 грн., нехай і недовго. Я дуже добре пам’ятаю, що тоді просто відкинувся у кріслі та сказав: «Я здаюся. Це цунамі, ми нічого не можемо зробити, куди винесе, туди винесе». Після того як «цунамі» трошечки відійшло, все ж таки курс 40 тримався недовго і відкотився назад, ми знову включилися і почали боротися. І кінець 2015 р. — це вже була не криза, а посткризовий період. Було важко, але курс вже не скакав. Так, у людей не було грошей, були песимістичні очікування, ніхто не знав, що буде завтра. Але це вже не називається словом «криза». Криза не може тривати роками. Це вже були нові економічні умови, до яких треба було пристосуватися і жити в них. Потрібно було скорочувати видатки, зменшувати апетити.
— Ви щойно говорили про інвесторів та інвестиції. Які у вас стосунки з ними? Скільки інвестували у розвиток Mirta?
— Ми починали з $400 тис. Це були навіть не інвестиції у класичному розумінні. Частково це були наші гроші, частково — кредитні. З часом ми продовжували брати кредити. У класичному розумінні інвестор — це людина, що заходить у частку компанії та інвестує в неї свої гроші. В нас таких людей на той час не було, доводилося розрахувати лише на себе та на партнерів, які в нас вірили та робили передоплати за товар, що дозволяло нам розвиватися.
— Чи реінвестуєте ви дохід від бізнесу?
— Звичайно. І багато. Цифри бувають різні, але це значна частка — 70-80%.
Для компанії, що знаходиться в активній стадії розвитку, точно не варіант відповідати інвестору, який хоче вкластися у ваш проект: «Дякую, не потрібно…»
— Уявімо, що зараз до вас приходить інвестор і каже, що хоче вкластися в компанію. Що йому відповісте?
— Ми скажемо: «Ок, давайте обговорювати. Ми готові». На ринку завжди існує більше можливостей, ніж ми можемо дозволити собі охопити. Для компанії, що знаходиться в активній стадії розвитку, точно не варіант відповідати інвестору, який хоче вкластися у ваш проект: «Дякую, не потрібно…».
Плани розвитку формуються виходячи з наявних наразі можливостей. Існує суттєва різниця між нами зразка 2010 р. і нами у 2017-2018 рр. У 2010 р. ми жадали інвестицій та мали не так вже й багато ресурсів, тому були готові на все. Зараз ми вже відійшли від позиції «дайте хоч щось на будь-яких умовах». Ми говоримо: «Oк, ми готові, ми знаємо куди вкладати ці гроші, в яких напрямках можемо розвиватися, як можемо переглянути плани розвитку виходячи з нових обставин, але умови будемо диктувати ми». Якщо ні, то й ні.
— Якою буде найбільш принципова умова?
— Немає принципових умов, просто є умови більш чи менш вигідні. На початку ми погоджувалися на умови, що були вигідні нашим кредиторам, і через це дуже сильно постраждали, наприклад, 2014-2015 рр. А зараз ми говоримо: якщо ми не домовляємося на наших умовах, отже, не домовляємося взагалі.
Це не нахабство, це об’єктивність. До того ж слід розуміти, що існує історія про комфортність. Якщо ми говоримо про інвестора як про партнера, дуже важливо, хто це. Гроші грошима, але стосунки, бачення, розуміння того, що людина хоче в обмін на вкладені гроші, дуже важливі. Інвестор хоче впливати на процеси чи просто бути стороннім спостерігачем? Якщо перше, тоді які в нього компетенції, які погляди? Адже якщо виникнуть суперечності, вони, так чи інакше, впливатимуть на розвиток компанії й не завжди позитивно.
— А якщо інвестор хоче частку в компанії?
— Welcome! Ми готові обговорювати будь-які варіанти. Але все залежить від умов. Ви ж розумієте, що будь-яка компанія створюється для того, щоб у підсумку бути проданою. Особливо такий бізнес, як у нас. Операційний дохід від нього не такий вже й великий. Існує безліч компаній, що генерують набагато більший чистий дохід. Тому капіталізація набагато важливіша.
У другій частині інтерв’ю читайте про китайське виробництво, причини переносу виробництва побутової хімії з Південної Кореї до України та партнерство з ресторатором Дмитром Борисовим.
Ми у соцмережах