Мiста
21 Лютого 2021
3 131

Azulejo: Плитка з багатою історією

Яскрава плитка пройшла випробування часом і зберегла пам’ять про історію Португалії

Прогулюючись вуличками Лісабона, можна нескінченно довго милуватися казковим оздобленням будинків з керамічної плитки. Десь — це табличка з назвою вулиці, на іншій будівлі — масштабне панно, а й іноді — цілі будинки з красивим візерунком на всій площині фасаду. Звичайно ж, все це — азулежу (azulejo) — знаменита керамічна плитка, без якої неможливо уявити португальську архітектуру.

Ця незвичайна плитка буквально переслідує всюди, адже впізнавані візерунки вже давно поширилися на португальський побут. Одяг, аксесуари, сувеніри, пакування продуктів, етикетки вин — в усьому вгадується Португалія.

“Azul” по-португальськи означає “синій”. Це слово походить від назви мінералу Lápis-lazúli, відомого нам як лазурит. “Lápis” з латинської означає “камінь”. Це ж слово в португальській мові означає “олівець”, причому і в однині, і множині. А слово “lazúli” походить від довгого ланцюжка запозичень латинсько-арабсько-перського — в значенні “синій камінь” — аж до індійського санскриту, де воно означало “кільце” або “життя короля”.

Спочатку керамічна плитка використовувалася для облицювання стін на Сході. У XIV ст. маври завезли цю традицію на Піренейський півострів. Розвиваються місцеві фабрики, і вже у XV ст. плитка потрапляє до Португалії з іспанської Севільї. Найбільш ранні зразки можна побачити в Національному палаці Сінтри (Palácio Nacional de Sintra).

На фото: Palácio Nacional de Sintra

Керамічна плитка використовується не тільки як прикраса, але й для практичних цілей. Взимку, коли на вулиці дощі та вкрай висока вологість, азулежу захищає від вогкості, а влітку — від спеки.

Перші зразки азулежу мали ребристу рельєфну поверхню з канавками. Так запобігали змішанню фарб. Використовувалося як правило чотири кольори, і в основі лежав геометричний малюнок. Кольори отримували з оксидів різних металів: кобальт (синій), мідь (зелений), марганець (коричневий і чорний), залізо (червоний) і олово (білий). В цей час ще немає стандартів щодо розмірів плитки. Так що зустрічаються різні варіанти зі стороною в межах 13,5-14,5 см.

В кінці XV ст. в італійців була перейнята техніка під назвою “майоліка” (maiolica). Гравюри наповнюють сюжети з античних міфів і сказань, а плитка стає більш барвистою.

Далі на зміну техніки впливає імпорт з Голландії, де, своєю чергою надихнулися китайською порцеляною, розфарбованою у біло-сині кольори, яка потрапила до Європи з морського шляху.

Португальська аристократія охоче робила замовлення на панно новітніх модних тонів на історичні теми. Місцеві майстри швидко освоїли голландську техніку, і виробництво азулежу набуло масового характеру. Тепер внутрішні стіни багатьох будинків, монастирів і палаців вкрилися керамічною плиткою.

Азулежу завойовує багатьох місцевих художників. Наприклад відомий португальський майстер Франсишку ди Матуш (Francisco de Matos) прикрасив капелу São Roque в однойменній церкві.

На фото: фрагмент роботи у São Roque

У період відновлення Лісабона після руйнівного землетрусу 1755-го року, міністр Маркеш де Помбал (Marquês de Pombal) виводить виробництво плитки на новий рівень. Він визнав керамічну плитку не тільки вельми красивою з естетичної точки зору, але й дешевою як матеріал оформлення фасадів. Відкриваються нові фабрики, а попит на азулежу істотно зростає. Район Baixa покривається фасадами в новому стилі.

Місцеві жителі викладають зображення святих над входом до будинку. Вони повинні були захистити їх житла від нових природних катаклізмів.

У XIX ст. виготовлення азулежу набуло справді промислового масштабу. Тепер в Португалії складно знайти будинок, в якому не було знаменитої прикраси. Всупереч тому, що азулежу — це всього лише керамічна плитка розміром 14х14 см, португальці перетворили її на справжній витвір мистецтва і власну гордість.

Азулежу сьогодні

Нове життя в розвиток мистецтва азулежу надихнули замовлення на обробку інтер’єрів метро після закінчення Другої Світової війни. Значний внесок внесла Марія Кейл (Maria Keil), яка протягом 25-и років займалася оформленням майже двох десятків станцій лісабонського метрополітену.

У столиці Португалії, в старовинній будівлі конвенту монастиря Богоматері (Igreja do Convento da Madre de Deus), спеціально для вивчення португальської техніки розпису керамічної плитки, в 1980 році відкрився музей азулежу.

На фото: Igreja do Convento da Madre de Deus

Тут можна дізнатися не тільки про історію азулежу, подивитися старовинні та сучасні зразки, а й відвідати майстерклас із розпису португальської плитки. Особливо серед експонатів виділяється гігантське азулежу виробництва 1730-го року, що зображує панораму Лісабона до землетрусу.

Кахлями місцеві жителі прикрашають інтер’єри будинків, на плитках пишуть назви вулиць, магазинів, кафе. Іноді справжні шедеври можна побачити в абсолютній буденності. Це викликає двояке почуття у мандрівника, але не у жителя півострова.

Звичайно ж, сучасне португальське мистецтво нерозривно пов’язано з азулежу. Наприклад у жовтні 2016 року відомий вуличний художник André Saraiva подарував місту унікальну стіну-панно з азулежу. Француз португальського походження розмалював 53 тис. плиток, а довжина стіни склала 170 м. Помилуватися нею можна на Campo de Santa Clara:

Протягом історії виготовлення плитки піддавалося впливу різних стилів аж до модерну і стилів XX ст. Але вічною класикою вважається техніка виготовлення азулежу XVIII ст. — кобальтовий синій малюнок на білому фоні. Після випалу в печі фарба стає особливо насиченою. І, звичайно ж, чим старіше плитка, тим вона цінніша. Тому в Лісабоні є “любителі” нажитися на крадіжці старовинних зразків.

Справжні художні унікальні твори з азулежу в Лісабоні можна зустріти у величезній кількості. Наприклад, будівля колишньої пивної фабрики “Fábrica da Trindade”, відома як Casa do Ferreira das Tabuletas. Фасад будівлі прикрашений мозаїчним панно на масонську тематику з азулежу ручної роботи майстра Луїша Феррейра. Поруч знаходиться ресторан Cervejaria Trindade, де інтер’єр витриманий в аналогічному стилі.

Також не можна пройти повз колишньої будівлі однієї зі столичних фабрик азулежу — Fábrica de Cerâmica da Viúva Lamego на Intendente. У 1930-х роках виробництво переїхало до району Palma de Baixo, а в 1992-му році — до Синтри, район Abrunheira.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Контекст

Ми у соцмережах

Слідкуйте за нами у Facebook або ж читайте усе найцікавіше у нашому каналі в Telegram